– Доставка, – почула Катерина за дверима і відчинила їх нічого не підозрюючи. Вранці вона зробила замовлення в інтернет-магазині та чекала на свою покупку.
Сходовий майданчик перед квартирою був заставлений коробками, якимись пакунками, обмотаними кіперною стрічкою. Речі були всюди, коробки стояли одна на іншій вже вище за людський зріст. Катя розгубилася, почувши щось недобре.
“Невже вона щось наплутала і замовила вміст усього кошика в інтернет-магазині, а не чобітки та сукню”.
Але перед Катею відразу постала Маргарита Степанівна і мило посміхнулася.
– Катю, привіт. Іван вдома? — спитала свекруха, оглядаючи коробки, наче перераховуючи і пильно перевіряючи, чи все принесли.
– Ні-і-і, — простягла вона, так і не відпускаючи вхідних дверей, тримаючи їх рукою.
– У мене ремонт, я сина попереджала. Здається, з січневих свят про це йому говорила, а він все зайнятий. Гаразд, так занесуть.
Вантажники тим часом пихкали, видаючи на сходах звуки, здіймаючи щось важке чи габаритне.
— Занесіть одразу до кімнати, Катю, покажи.
Катерина трохи розгубилася тому що ситуація була зовсім неоднозначна, що ставить її в глухий кут. Ні. Про те, що свекруха збиралася робити ремонт, Катя знала, навіть допомагала Маргариті Степанівні підбирати нові шпалери у вітальню, але Катерина й уявити не могла, що на час ремонту свекруха зібралася жити в них. Навіть таких розмов не було.
А тут на порозі свекруха з речами. Катя відійшла від дверей і пропустила вантажників.
– Диван я Івана викинула, не стала до вас перевозити, в машину вже не входив. У Вас же новий диван, Катю, де спати гостям?
— Новий, — кивнула невістка і втиснулася в стіну, два рослі чоловіки заносили штангу.
— Не встигла розібрати штангу, а Івана не дочекаєшся, — махнула рукою у бік кімнати Маргарита Степанівна.
— А довго у вас ремонт буде? — раптом спитала Катя і, підібравши момент, проскочила на кухню.
Свекруха знизала плечима і теж зробила кілька кроків у бік коридору.
— Катю, ти б вантажникам показала, куди ставити це добро, накидають усе на купу, – не відповіла свекруха на запитання, ніби не почувши.
Катерина від подиву очі витріщила: “Розпоряджатися чужими речами”! Але повернулася до коридору, взяла руки в боки, щоб визначити фронт роботи.
Три роки тому, після весілля, молодята в’їхали до цієї квартири. Вона колись належала родичам Івана, потім здавалася в оренду, і тільки після одруження сина була йому подарована.
У квартирі, щоправда, довелося зробити ґрунтовний косметичний ремонт, на що вистачило грошей, але згодом молоді поміняли все під себе, вийшло добре.
А торік батьки Івана розлучилися. Батько залишився жити у заміському будинку, який використовували як дачу, а мати перебралася до міської квартири та вирішила зробити ремонт. Катя її розуміла, у квартирі багато нагадувало про сім’ю. Маргариті Степанівні на той момент виповнилося сорок вісім, прекрасний вік, цілком можна було ще створити сім’ю, змін вимагала й ситуація.
Свекруха свою Катерина поважала, трохи побоювалася, все ж таки характер у жінки був не з солодких. Але до Катерини вона ставилася також чудово, тому невістка готова була прийняти маму чоловіка на час ремонту в їхню квартиру.
— Ремонт може затягнутися, — наче повертаючись до питання невістки, задумливо відповіла Маргарита Степанівна.
Катерина не повернулася, почала обмірковувати, де розмістити свекруху і як краще влаштувати побут.
– Чай будете? — раптом запитала Катерина, щоби виявити гостинність, стадію прийняття ситуації вона вже успішно пройшла.
— Ой, Катю, я б зараз чарку іншу перекинула, але за кермом, не можна. Знову залишила все на останній день, тепер треба буде сидіти до десятої вечора чекати на плиточники. Так і не вирішила, кого взяти на роботу.
— А запитайте Івана координати нашого, нам же нормальний ремонт у ванній кімнаті зробили.
— Ой, ні, я сьогодні йому дзвонити не буду і мені швидше поїхати додому. Втім, мені вже можна їхати, що це я сиджу. Придивися, щоб занесли все, роботу я сплатила, чули, хлопчики, зайвого з моєї дівчинки не просіть.
Вантажники кивнули і мовчки продовжили свою роботу.
— Гаразд, Катю, я поїхала.
— Після десяти вас сьогодні чекати? На дивані вам постелю.
Свекруха зупинилася в дверях трохи збентежена, почала заважати вантажникам.
— Чекай, навіщо чекати і стелити? — спитала Маргарита Степанівна в Катерини.
– Ну як? Ви ж на час ремонту переїжджаєте до нас? – пояснила невістка.
Свекруха спочатку підняла підборіддя вище, а потім розсміялася:
— Ходімо на кухню.
Катерина налила собі в чашку чай.
— А Іван тобі хіба не говорив про нашу з ним розмову? – запитала мати чоловіка.
Катя знизала плечима:
— Ні-і-і, — Катя розгублено почала шукати місце, щоб приткнути чашку з чаєм.
— Як тільки ви зробили ремонт у квартирі, я попросила його перевезти всі речі до вас, місце є. Іван, начебто, погодився, але вічно жартував, і нічого не розібрав. Я тільки до нього в кімнату перенесла все, що заважало. Але тепер, коли потрібно робити ремонт, я одну кімнату з мотлохом залишити не можу. З січневих свят прошу сина допомогти з ремонтом, а він ні в яку. Ось я наважилася, все зібрала і привезла вам, що хочете, то з цим і робіть, тепер це ваша турбота.
Маргарита Степанівна замовкла, а потім додала:
— А ти молодець, Катерино, якщо що, я знатиму, — усміхнулася свекруха. — Що без кута мене не залишите. Гаразд, я побігла, бо Іван прийде, побачить все це…
Свекруха пішла, вантажники з роботою нарешті впоралися і теж попрощалися, а Катя пройшлася ганчіркою в коридорі і трохи в кімнаті, сіла задумливо перед коробками, навіть не уявляючи, куди все це розміщувати.
Не забувайте, що “добре ставлення до людей обов’язково повернеться тим самим”.
