Історії жінок

Марія вирішила прибрати в квартирі. Раптом пролунав дзвінок у двері. Вона нікого не чекала. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояв якийсь чоловік. Марія придивилася й ахнула. То був її колишній свекор! – Марійко, можна зайти, – запитав він. Марія здивовано впустила свекра в квартиру. Вона ледь впізнавала його. Перед нею стояв худенький, слабенький старий чоловічок. Марія посадила свекра на диван, а сама вмостилася в кріслі. – Слухаю вас, Іване Сергійовичу. – Марійко, доню, благаю! – раптом почав той. – Треба якось допомогти моєму сину Миколі. Марія застигла від несподіванки

Поїзд рушив і Марія задивилася у вікно. В купе були ще три пасажири і всі жінки. Вона подумала, що хоч у цьому пощастило.

А виїжджала Марія від коханого чоловіка, виїжджала з важким серцем і сльозами. Вона виїжджала, а Микола залишився з батьком, який зіпсував їхнє міцне кохання…

…Перші кроки у дорослому житті в Марії були вдалі і щасливі. Разом з Миколою вона закінчили інститут. Вже ближче до закінчення інституту одружилися.

З Миколою вони були дуже щасливі, завжди разом, завжди поруч. Микола твердив:

– Марійко, ти моє сонечко, і як це я раніше жив без тебе?! Ти моє щастя, ти для мене все…

Після закінчення інституту стали жити у будинку батька Миколи. Іван Сергійович тричі був одружений і всі рази невдало. Доля так його склалася з юності, а за вдачею він був підступним. Колись у молодості він закохався в дочку великого чиновника. Вона була з багатої родини, Іван теж їй подобався. Але її батько вирішив по-своєму:

– Доню, твій наречений надто бідний, ну що з нього взяти. А ти звикла жити на широку ногу. Тобі такий наречений і нам зять не потрібен.

Іван опустив руки, боротися за своє кохання не став, і потім все життя шукав жінку, схожу на те своє кохання. Але поставив собі за мету стати багатим.

З роками Івану Сергійовичу вдалося стати заможним. Він вірив у силу грошей і все вимірював ними, і важливіше грошей для нього в житті нічого не існувало.

Він купив великий будинок, у плані фінансів у нього все було гідно – у гаражі три машини, фірма його росла й розширювалася.

Марія не одразу зрозуміла підступний характер свекра. А він мав одну неприємну рису, він терпіти не міг поруч із собою щасливих людей. Просто не міг витримати того, що хтось може жити з коханою жінкою у коханні та злагоді. І навіть його син Микола. Але для Миколи Марія була світлом у віконці, його сонцем та його стимулом у житті.

Батько діяв обачливо і не соромлячись невістки. Балував грошима сина, звичайно Микола жив за гроші батька, адже він працював у його фірмі.

Батько купував Миколі костюми, які не подобалися його дружині, при ній давав йому хороші гроші і зухвало дивлячись на невістку, голосно говорив:

– Сину, справжні чоловіки живуть чоловічим життям. Ось тобі гроші на ресторани та жінок. А дружина має чекати чоловіка вдома.

Микола з Марією любили один одного, і їхнє справжнє кохання було міцним. Але свекор завжди стояв між ними. Він нав’язував синові спосіб життя, який не подобався ні йому, ні Марії. Він бачив, що Микола міцно тримається за свою дружину, вирішив частіше відправляти його у відрядження, щоб якомога довше тримати їх далеко один від одного.

Коли Марія була вагітна, щось трапилося з нею, не змогла доносити… Після виписки з лікарні, Іван Сергійович зловтішався в присутності невістки. Але в присутності сина сумно зітхав і казав йому:

– Ех, Микольцю, шкода мені тебе. Дісталася тобі недолуга дружина, навіть народити дитину не може.

Марія все чула, але заперечити нічого не могла, тільки ковтала сльози й переживала. Для жінки втрата дитини – це горе, а він ще більше підʼюджував. Але це повторилося і вдруге.

Марія почала шукати вихід із ситуації. Від безвиході та розпачу стала нервовою та часто сварилася з чоловіком. А Іван Сергійович, дивлячись на неї, тільки посміхався своєю гидкою посмішкою.

Микола відреагував на її сварки на думку батька «по-чоловічому». Він почав активно шукати втіху на стороні. Батькові це дуже подобалось.

– Нарешті сину, я бачу, що ти став справжнім чоловіком. Ти мусиш ставити дружину на своє місце, нехай знає, що вона «ніхто і звати її ніяк», – говорив він йому в присутності Марії.

Микола мовчав, Марія розуміла, батько робив свою чорну справу, син до нього прислухався. А вона пробачала, сподівалася, що буде краще, мирилася, терпіла. Можливо, тому не могла виносити дитину, постійно на нервах.

Вона з останніх сил намагалася зберегти сім’ю, намагаючись вмовити чоловіка переїхати від батька. А Іван Сергійович з поблажливою усмішкою спостерігав за марними спробами. У Миколи з дружиною матеріальна сторона була на висоті. Тільки серед цього благополуччя Марії не було місця. Точніше місце було – недолугої домогосподарки, не здатної ні на що, крім прибирання та кухні, на думку свекра.

Якось, коли чоловік з’явився додому під ранок, Марія обурилася, на що отримала відповідь Миколи:

– Знаєш що, їдь-но ти місяці на три до своєї матері і подумай над своєю поведінкою. Я живу життям справжнього чоловіка і ти не мусиш робити чоловікові зауваження.

Марія зрозуміла, що старання свекра зіпсували їхнє кохання, не пройшли даремно. Микола добре засвоїв його уроки. Рішення прийшло одразу.

– Треба бігти з цього будинку. І бігти швидко, – думала вона, збираючи свої речі у валізу.

Микола їй не заважав, він дивився на дружину з тією ж поблажливою усмішкою, як у його батька. У неї промайнула думка:

– Треба ж навіть усмішка, як у його татуся, нахабна і єхидна.

Збираючи речі, Марія до останнього моменту сподівалася, раптом зупинить Микола, раптом чоловік схаменеться. Не зупинив.

Не схаменувся.

Марія сіла до поїзда і поїхала до матері.

Зустріла з поїзда її мати, і як Марії здалося, вона була не дуже й задоволена, що дочка повернулася. Вважала, що від чоловіка поїхала через нісенітницю. Але потім Марія зрозуміла, виявляється мати нещодавно одружилася, і в маленькій квартирі їм буде тісно.

Але подітися не було куди, у Марії почалося нове життя, вона влаштувалась на роботу в магазин. З роботою все було складно, але вона сподівалася, згодом знайде таки хорошу роботу.

У магазині тягала важкі коробки, пересувала мішки з цукром та борошном, і одного разу повернувшись додому після роботи, і прямо в коридорі опинилася на підлозі.

Мати викликала «швидку», Марію відвезли до лікарні.

Лікарі робили все. Діагноз поставили невтішний, потрібні процедури. Вона благала Господа, щоб він допоміг позбутися цієї напасті, вона навіть почала думати, що в цьому житті зробила не так.

– Для початку треба пробачити всіх моїх кривдників, – думала вона. – Я прощаю свекра та чоловіка. Ох як це не просто.

Знову і знову думала про свій невдалий шлюб з Миколою, який її зрадив, про свекра, що стояв між ними з чоловіком і зруйнував усе, що їй було дороге, про матір, яка зустріла її неласкаво. Я прощаю, я прощаю, – повторювала Марія.

Вона переживала, коли її везли на процедури, вибачалася у всіх і насамперед у Бога.

На нього вона наділялася, думала, що Господь не залишить її в біді. Процедури пройшли успішно.

– Яке щастя! – радісно говорила вона матері, коли приїхала з лікарні.

Почувалася Марія добре, і в першу чергу вирішила знайти іншу роботу. Побачила в газеті оголошення, потрібна в якусь фірму секретарка з гідною зарплатою.

Марії вже хотілося винайняти квартиру і жити одній, вільно.

Щоб на неї ніхто не дивився з докором. На роботу її взяли. На співбесіді директор дивився на неї не як на секретарку, а як на жінку, оцінюючи її з голови до ніг. Але Марія стала зовсім іншою, вона сама це відчувала. Стала сильнішою, рішучішою та впевненішою, такою, яка може дати відсіч.

Витримавши його нахабний погляд, Марія вирішила не відступати, їй потрібна робота і зарплата.

Марія всіляко уникала директора. Вона була впевнена, що він звільнить її, але ні, обійшлося. Натомість директор почав діставати її інакше. Не встигнувши увійти до приймальні, одразу казав:

– Кава.

І кава має у нього стояти на столі за двадцять секунд, інакше буде догана. Марія і тут призвичаїлася. Поруч із нею стояв електричний чайник, який вона безперервно кипʼятила, а поруч чашка із засипаною кавою. Все відпрацьовано, вона одразу ж несла йому каву. Щоразу директор здивовано хмикав, і сам собі посміхався, мовчки.

Звичайно, Марії ця робота була не до душі. І порятунок прийшов зненацька, вона зустріла однокласницю після роботи. Розговорилися і Катя вирішила допомогти їй.

– Добре, Марійко, я за тебе поговорю в нашій редакції, у нас якраз є вакансія, – пообіцяла Катя.

Співбесіда Марії пройшла чудово, до неї вона готувалася. Зраділа:

– Нарешті я піду звідси. Тепер я висловлю директорові все, що про нього думаю!

І висловила, і пішла, гримнувши двері і більше не згадувала.

Життя Марії налагодилося, вона винайняла квартиру, пішла від матері. Працювала із задоволенням. Керівництво її швидко оцінило і вже брало на неї відповідальні завдання. Все в неї було добре.

…Якось Марія була вихідна і вирішила прибрати в квартирі. Раптом пролунав дзвінок у двері.

Марія нікого не чекала.

Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояв якийсь чоловік. Марія придивилася й ахнула. То був її свекор!

– Марійко, можна зайти, – запитав він.

Марія здивовано впустила в квартиру Івана Сергійовича, ледь впізнаючи його.

Перед нею стояв худенький, слабенький старий чоловічок. І хоча колись він зіпсував їй життя, жінці стало його дуже шкода.

Вона посадила свекра на диван, а сама вмостилася навпроти в кріслі.

– Слухаю, Іване Сергійовичу. Що привело вас до мене?

– Марійко, доню, допоможи! – раптом почав той. – Треба якось допомогти Миколі. Мій син пропаде, просто безбожно гульбанить.

Марія застигла від несподіванки.

– А що ви хочете від мене? – запитала сталевим голосом вона.

– Як, ти ж знаєш, він дуже любить тебе. Повертайся до нього.

Після вашого розлучення у нього все пішло прахом. Та й у мене також. Я збанкрутував, довелося продати будинок, машини та навіть речі з дому. Микола ніяк не може отямитися від того, що ти пішла, і від того, що ми втратили. Став безвольним і гульбанить щодня.

Марія зловтішно подумала:

– Ось і тебе наздогнав бумеранг. А що мені влаштовував.

Але вголос нічого не сказала.

– Ти пробач Марійко, а як у тебе життя, у тебе є хтось? – напружено вдивлявся в її обличчя колишній свекор.

Цим питанням він чомусь її розізлив.

– Це зовсім не ваша справа, Іване Сергійовичу! – сказала Марія. – А життя у мене чудове, я таку школу життя пройшла, що мені зараз нічого не страшно!

А Миколі передавайте привіт. Що ж ви не вчите його життю, як раніше?

Прощавайте, більше не приїжджайте, бачити вас та колишнього чоловіка я не хочу.

Марія виставила свекра за двері й закрила їх на ключ.

Вам також має сподобатись...

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде

Ліда помила посуд і зібралась було мити підлогу, як у двері подзвонили. Жінка вийшла в коридор. У коридорі стояв чоловік зі своєю мамою. – Щось сталося? Ти чому так рано? – запитала вона. – Так, ось мама каже, що у тебе у квартирі коханець. Вона мені зателефонувала і наполегливо просила приїхати, – пояснив чоловік. – Ха-ха-ха, коханець, – засміялася Ліда. – А ми зараз перевіримо, – сказав чоловік. Зайшов у кімнату і попрямував до шафи. – Не відчиняй, прошу тебе! – тільки й вигукнула Ліда. Чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

– Привіт, дідусю! – Анатолій поклав рюкзак на поріг. – Привіт, Толік, – посміхнувся дід і почав обіймати онука. – А ти чому до нас серед тижня? – У відпустці я, діду, – Онук вмостився на старий диван. – Я у вас тут поживу тижнів зо два, добре? – Живи скільки захочеш! А що ти без нареченої своєї, – здивувався дід Іван. – Та ну її… – Толік скривився. – Ми з нею, того… Розлучилися днями. Раптом з вулиці у відчинене вікно почувся гучний дівочий голос

Аліса приїхала в рідне село до сестри на день народження. Після того, як не стало батьків, її старша сестра Ольга була хазяйкою у їх рідному домі. Сестри випили чаю й пішли спати. Чоловік Ольги був на заробітках. У будинку було чути тільки цокання будильника і тихий гуркіт працюючого холодильника. Аліса відчинила віконце. Вона не одразу заснула, згадувала свою юність… Вранці від легкого вітерця тюль трохи ворушилася, через що рідна хата здавалася живою. Аліса дивилася на вікно. А коли сіла на ліжку, то побачила те, від чого мало не ахнула