Перший чоловік Катерини Ігор був гарним і статним.
Дівчата за ним бігали завжди. Ігор змалку звик до уваги жіночок, він був їх предметом зітхання та обожнювання.
А Катя при знайомстві з ним не заглядала йому в рота, не ходила за ним по п’ятах, вона, навпаки, не любила таких, самозакоханих чоловіків і поставилася до нього байдуже.
Власне, цим вона його зацікавила…
Ігор закохався і почав залицятися. Катерина хоч і не дуже звертала на це увагу, але таке наполегливе залицяння нарешті дало свої плоди.
Поступово почуття взяли гору, і вона погодилася вийти за Ігоря заміж.
Перші два роки вони жили добре, у них народилася дочка, дуже схожа на красеня батька.
Він її любив більше за життя!
А потім сталося те, що мабуть і мало рано, чи пізно статися…
Катя вирішила відпроситися в пʼятницю з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Дочка, якраз була в бабусі, і вони могли провести цей вечір тільки вдвох…
Катя зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому.
-От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона.
Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування – в коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка.
В кімнаті почулася якась метушня. Звідти вибігла її подруга Юля, взяла сумочку, туфлі і не взуваючись мовчки вискочила за двері…
…Ігор ще намагався щось їй пояснити, але Катя його навіть не слухала. Все було вирішено – наступного дня вона подала на розлучення….
-Зрадив раз, значить зрадиш знову! Прощавай, – ось і всі слова, що сказала Катя Ігореві.
З подругою, звісно ж, стосунки також були завершені.
А потім Ігор не давав їм з дочкою спокою, бо почав десь гульбанити, а потім приходив до Каті веселий.
Їй це набридло, і вона тихо і швидко продала квартиру, яка дісталася їй від дідуся.
Катя з донькою поїхали взагалі в інше місто, там жила її тітонька із сім’єю.
Вона з ними зідзвонилася, і вони погодилися допомогти.
Тільки продала вона свою квартиру, як тітка Марія зателефонувала їй і повідомила, що квартиру вже їй підшукали хорошу.
Тож і тут все пройшло швидко і гладко.
Вона так раділа, а тітка Марія сказала:
-Знаєш, коли за долею, тоді й перешкод ніяких немає, ніби зелене світло вмикається і все, як по маслу. Значить, тут твоя доля на тебе чекає!
І вона, як у воду, дивилася. Через кілька днів після повного оформлення всіх паперів та прописки у новій квартирі, Катя пішла на співбесіду у банк.
Начальник відділу довго розмовляв з нею і переконавшись, що вона свою роботу знає чудово, підписав заяву і відправив до керівника.
Секретарка попросила хвилин почекати, бо він зайнятий.
Катя вийшла в коридор, вона побачила там буфет і вирішила взяти філіжанку кави.
І тут її гукнули. Озирнувшись, вона побачила свого колишнього колегу Андрія! Вони колись разом починали працювати в банку.
Він їй подобався тоді і вона бачила, що й хлопець часто на неї дивиться.
Катя чекала, що він перший підійде до неї. Але поки чекала, то вже й погодилася зустрічатися з Ігорем, який був наполегливішим.
Андрій швидко просувався кар’єрними сходами і незабаром його перевели в інше місто, з підвищенням.
Перед від’їздом він сказав Каті, що вона йому дуже подобається, і він шкодує, що перший не підійшов до неї, бо переживав, що вона відмовить.
-Оце зустріч, тебе як сюди занесло?!
-Я переїхала сюди, ось прийшла влаштовуватись на роботу. Мені начальник відділу підписав, зараз кави візьму і до керівника піду.
-Ну, давай разом пити каву, а ти мені розкажи, як живеш, чоловік, діти і так далі.
-Який хитрий, починай ти.
-Ні, я перший запитав – засміявся Андрій.
-Та мені хвалитись особливо нічим, розійшлася з чоловіком, продала квартиру і з дочкою приїхали сюди, родичі допомогли, знайшли хорошу квартиру, до речі недалеко від банку, тож мені на роботу кілька хвилин йти, краса. А ти як?
-Я живу сам, все не можу тебе забути. Ти знаєш, Катю, дивлюся на тебе і думаю, що це доля – вона спочатку нас розлучила, перевірити, мабуть, мої почуття, а зараз знову звела.
Я так радий тебе бачити. Гаразд, ходімо в кабінет, оформимо нарешті тебе на роботу. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде час на особисті теми поговорити, правда ж? – і він весело підморгнув їй.
Каті чомусь у цей момент стало так добре на душі, адже й справді, доля відкриває їй свої обійми.
Вона встала і пішла в кабінет керуючого. Андрій пішов слідом, вона озирнулась і запитала:
-Ти що, теж до начальства на прийом?
-Та ні, я і є начальство!
Катя аж зупинилася від несподіванки і тихо сказала, щоб секретарка не чула:
-Чому ти нічого не сказав?
-Катерино, пройдіть до мого кабінету, там і розберемося.
У кабінеті він, сміючись, казав їй, який у неї був розгублений вигляд.
-Досить жартувати, мені й так незручно.
-Гаразд, давай заяву, підпишу, потім йди у відділ кадрів. Сподіваюся, наше спілкування продовжиться.
-Там видно буде, пане керуючий, – посміхнулася Катя.
Спілкування, звичайно, мало своє продовження, і досить тісне.
А через рік вони розписалися… Ще через рік у них народився синочок…
Ось так доля все ж таки повернула боржок, і зробила Катю найщасливішою у світі дружиною і мамою…
