На свій тридцять п’ятий день народження Марія чекала з нетерпінням десятирічної дівчинки. Чоловік обіцяв, що зробить хороший подарунок.
-Наскільки хороший? – Поцікавилася дружина в нього.
Олег ухильно відповів:
-На багато. Тобі сподобається!
І ось він, її день. Марія думала, що Олег почне її вітати о дванадцятій годині ночі, як зараз модно. Старшу дочку Олю так привітали друзі із п’ятнадцятиріччям.
Прийшли, заспівали пісеньку, перебудили всю вулицю. До речі, нічого не подарували, але Оля майже плакала від захоплення.
Марія подумала-подумала і вирішила, добре, що Олег спить вже спокійненько і не думає її вітати, починаючи з півночі, а то знову перед сусідами вибачатися, безглуздо посміхаючись.
Марія повернулася на правий бочок, і засинаючи, мріяла, як рано вранці чоловік скаже:
-Кохана моя, а ось тобі …
А до речі, що він передбачає під «хорошим подарунком»?
Парфуми її улюблені? Кільце з діамантом? Річний абонемент у басейн? Але це вже все було. Перебираючи всілякі варіанти подарунків, Марія непомітно заснула.
Вранці Олег схопився з ліжка, цмокнув на ходу дружину повз щоку, кудись у скроню, і поскакав, навіть не поснідавши.
Який тут подарунок і кава в ліжко. Марія сумно зітхнула: «Ну що ж, подзвонить пізніше, а подарунок увечері»!
Діти гостювали у бабусі, тому вдома Марія залишилася сама, а хотілося поцілунків, уваги, обіймів чоловіка. Навіть не подарунків, а просто теплих слів та безмежної уваги. Ну, хоч сьогодні!
І подарунків теж, зрозуміло, хотілося. Марія – справжня жінка, вже тридцяти п’яти років, і ніщо їй не чуже! І меркантильність у тому числі. Але…
Застелила постіль, прийняла душ, поснідала, протерла пил! Все як завжди! Рутина!
«Та що це таке! День народження у мене сьогодні чи ні? – вигукнула вона сама до себе.
Прислухалася! Ні, ніхто не почув! Телефон мовчав, дверний дзвінок також.
«Ось не буду нікому нагадуватиму сама! Нікому! – Дала собі обіцянку Марія.
Так час потихеньку наблизився до обіду.
Сходила до магазину, погодувала песика підмела та полила подвір’я.
Телефон мовчав. А що відбувається?
Марія не стала соромитися і вигукнула голосно, на весь будинок:
-Ви де всі? В мене сьогодні ювілей. Мені тридцять п’ять…
Телефон пискнув. “Ого, подіяло”, – Марія здивувалася і зраділа.
Повідомлення було від Олега. Жодного відношення до привітання воно не мало.
«Буду пізно! Вечеряй без мене! І більше нічого.
«Серй-о-о-о-зно-о-о»?
Марії хотілося плакати від образи. Але не стала.
Ні діти, ні мама, ні подруги ніхто не привітав Марію, і це викликало вже не просто подив, а породжувало підозри і навіть переживання.
Вона хвилюючись взяла телефон і почала переглядати всі свої важливі контакти.
Мабуть, таки з усіма все добре, бо нещодавно всі були у мережі.
Подзвонити чи ні? Занепокоєння зашкалювало.
Марія клікнула дочку в скайпі, та була в мережі.
-О, мамо, привіт! Як справи? – швидко відгукнулася Оля.
-Дочка, привіт. А ти нічого не забула? – Обережно запитала Марія.
-Мамо, ти про що?
-Ні, ні про що. У вас все в порядку? – Марія потихеньку випустила кілька сльозинок.
-У повному, – запевнила дочка, – мамо, якщо нічого термінового, то можна ми підемо? Ми прогулятися зібралися. Бабуся з Дмитром вже на вулиці – і, не дочекавшись відповіді матері, дочка вийшла з мережі.
Марія із гуркотом закрила кришку ноутбука.
«Ну дочекаєшся ти в мене, – подумала вона, – попросиш ще чергові кросівки»!
Час підтягнувся до сьомої вечора.
«А подруги кохані де?»
І вона написала Інні. Двадцять сім років дружби, в одному класі навчалися, а потім в одному університеті!
«Інно, привіт! Як справи”?
Нема відповіді. Ні за п’ять, ні за двадцять хвилин відповіді немає, але повідомлення прочитане.
«Та що ж діється»? – Марія знову вигукнула сама до себе.
О дев’ятій вечора чоловіка все ще не було. Марія, зневірившись дочекатися хоч одного привітання, лягла в ліжко, тихенько заплакала і заснула.
Прокинулася вона від того, що чоловік шумно лягав поруч.
-Ні, ну ви подивіться на нього! – Не витримала Марія, – він спати вкладається! – У мене День народження сьогодні! Ти пам’ятаєш про це чи ні?
-Марія, ну чого ти шумиш? Іди на кухню, у холодильнику твій подарунок.
-В холодильнику? – Марія ледве стримувалася від образи, – ти ж обіцяв! Гарний … Що мені сподобається … Негідник … Ти негідник …
-Марійка, ну ти ж не бачила. Іди подивися спочатку, тобі сподобається. Гарний. Точно. Мрія, йди, га? А я втомився!
Марія схопилася! Зайшла на кухню, відкрила холодильник, на середній полиці сиротливо стояла коробка.
«Господи, яка ж я не розумна! Повірила! Гарний подарунок … Торт »!
Але коли Марія взяла красиво запакований подарунок, вона зрозуміла, що там не торт, аж ніяк. Картонка була досить важка.
Жінка швидко здерла блискучий папір, це був електричний чайник гарної фірми. Дуже дорогий! Вона мріяла про таке!
Марія схопила подарунок і кинулася до спальні, Олег сидів на ліжку та посміхався.
-Олег миленький, пробач мене будь ласка! Не розумна, не розумна я! Вибач! Дякую!
-Марія, ти коробку відкрий, – Олег просто світився від щастя.
Марія швидкими розгонистими рухами відкрила картонку.
Так, це був чайник, який вона дуже хотіла. Але що ж це? Поруч ще коробочка!
Айфон! Остання модель!
-Олег, – Марія просто вигукнула від щастя і кинулася цілувати чоловіка!
-Марія, ти чайник витягай!
Марія, здогадавшись, що це ще не все, вийняла чайник, під ним лежала характерна упаковка, в такій буває смарт-годинник, а поруч красувалася ще одна – в ній точно чекали розпакування бездротові навушники для айфона.
Марія розплакалася, кинулась обійматися до чоловіка.
-Марія, я вже переживаю за твоє здоров’я. Ти заспокойся, це ще не все, Марія. Далі копай, – промовив чоловік.
Марія недовірливо подивилася на нього.
-Олежик, а що ж ще? – і Марія знову пірнула в коробку.
На самому дні лежав оксамитовий мішечок, але в ньому за вагою було не кільце і не ланцюжок. Ключі!
Марія практично з непритомності видихнула:
-Авто?
-Так, Марія, вона у дворі, зачекалося тебе. Ходімо.
Ноги не йшли.
-Зараз, зараз, Олежку, миленький, ти пробач мені. Ось наговорила на тебе за весь день.
Марія кинулася цілувати чоловіка. Вона цілувала його обличчя швидко-швидко, примовляючи:
-Милий мій, коханий мій! Який ти в мене хороший!
Олег вивів дружину надвір. Коли відчинилися двері, то подвір’я висвітлилося світлом. На подвір’ї стояло біла Пежо, а навколо неї всі найдорожчі та найулюбленіші люди – діти, мама, подруги, сестра з чоловіком, свекруха зі свекром, брат Олега з родиною!
Свекор перший кинувся обійматися до іменинниці. Що тут розпочалося!
Вигуки радості, Марія плакала, майже всі жінки та дівчата, теж почали плакати!
Шум, гам і плутанина. Люди обіймалися і навперебій розповідали один одному наскільки вони стримувалися сьогодні весь день, щоб виконати план Олега.
У цьому шумі раптом усі почули голос Олега, який вже давно закликав до порядку:
-Друзі мої! Ви забули, що це ще не все?
І тут тільки Марія помітила, що біля огорожі стоїть кілька валіз та сумок.
-Марія, наша сумка в коморі чекає. Я ще вчора зібрав, коли ти заснула. Не знаю, чи я все поклав. Чого не вистачить – купимо! Поспішай, Марійка. У нас за кілька годин рейс. Ми з дітьми та батьками летимо на відпочинок. Я тендер виграв, Марія!
