Історії жінок

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили. – Мамо це я! Відкривай! – почула вона за дверима голос дочки. – Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти якраз вчасно… Марина посміхнулась, сіла за стіл і уважно глянула на матір. – Мамо, я знаю одну таємницю, – раптом сказала Марина. – І вона не дуже хороша. Я не знаю що мені робити! Марія Петрівна застигла з ложкою в руках

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили.

-Мамо це я! Відкривай, – почула вона за дверима голос своєї дочки.

-Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти вчасно.

Марина посміхнулась, звично роззулася в коридорі і зайшла на кухню.

Дівчина сіла за стіл і уважно подивилася на матір, яка щось помішувала у великій каструлі.

-Мамо, а можна в тебе дещо запитати? – раптом сказала Марина. – Скажи мені, от якби ти знала один секрет. Не дуже хороший секрет. Який би стосувався твого друга. І друг, як би мусить знати його, бо, якщо не знатиме, то буде ще гірше.

Але тобі важко розповісти, цей секрет. Тому що він, як би це сказати… Особистий, чи що… Ти б розповіла таку таємницю?!

-Марино, та що там в тебе трапилося? – запитала вона. – Який секрет? Який друг? Розповідай!

-Мамо я навіть не знаю, як тобі це сказати…

Марія Петрівна застигла з ложкою в руках.

І Марина почала розповідати…

Як вона їхала сьогодні з роботи.

А біля зупинки навпроти йшла гарна дівчина з довгим, дуже довгим волоссям.

Марина навіть залюбувалася нею…

У неї, на відміну від тієї дівчини, була коротка стрижка.

Дівчина з довгим волоссям була ще й дуже гарною, і стрункою.

З довгими ногами на дуже високих підборах.

Вона стояла і час від часу з нетерпінням поглядала на телефон.

Було видно, що вона на когось дуже чекала.

І дочекалася…

Раптом зʼявився якийсь молодик і пішов їй назустріч.

Мабуть, він її покликав, бо дівчина повернулася на каблучках і побачивши його, побігла назустріч.

А він обійняв її і щось зашепотів на вушко…

Марина, відкрила рота і не могла відвести погляду від того чоловіка!

На найближчій заправці вона зупинилася і довго стояла, намагаючись заспокоїтися.

Щойно вона бачила чоловіка своєї найкращої подруги! І дівчина, яку він ніжно обіймав була точно не Таня, з якою все життя дружила Марина…

-Мамо, і ти вважаєш, що я маю промовчати, так? – запитала Марина, коли закінчила свою розповідь. – Він значить гуляє, а Таня вагітна на нього вдома чекає!

А я маю мовчати? Мамо, а хто їй ще правду скаже, окрім мене? Ну мамо! – обурювалася Марина.

-Так, Маринко… – задумливо сказала Марія Петрівна, накладаючи готові голубці в тарілки. – Ти маєш мовчати… Це не твоя історія. Вона все одно дізнається правду.

Але нехай вона виходитиме не від тебе. Ні до чого доброго ця правда не призведе… Їхня це справа.

…Марина з Тетяною дружили з самої школи. Сиділи за однією партою.

Разом вчили уроки, потім також дружно веселилися на випускному.

Вони навіть схожі були чимось. В обох світлі, очі, схожа зачіска… Багато хто, навіть, приймав їх за сестер.

А потім Таня вийшла заміж. Чоловік був красенем. І багато хто з дівчат шепотілися, що ж такого він знайшов у тій Тетяні.

Не красуня, нічим таким не відрізняється.

Але вибрав він саме її!

А потім пішли чутки, що Тані просто так пощастило, бо вона завагітніла… Але достеменно того ніхто не знав.

А згодом Таня Марині розповіла, що вона на третьому місяці… Отакі справи…

А сьогодні Марина побачила її чоловіка, Сергія, із цією дівчиною. І розгубилася.

Сумно їй було за подругу. Але і досада була на Таню. Всі ж чули про цього красеня, що він любить погуляти. А Тетяна отак взяла і заміж вийшла…

…Вранці Марина подзвонила подрузі і все розповіла. Що, де, як…

Таня ахнула, заплакала і все… Тиша…

А Марина знову подумала, чи правильно вона зробила.

Але тут же вирішила – а хто подрузі правду скаже, як не вона! Не чужі ж люди!

…Минуло три дні. Вирішила Марина Тані подзвонити, як справи дізнатися.

А у відповідь тиша! Таня слухавку не бере.

Марина ще раз подзвонила, і ще… Прийшло тільки коротке повідомлення:

«Не дзвони сюди більше. Не чекала я від тебе такого, Марино. Що ти через заздрощі, будеш отаке вигадувати. Не подруга ти мені більше!»

Марина застигла з телефоном в руках.

Їздила вона потім кілька разів до Тані додому, та ніхто двері їй не відчинив.

Поплакала Марина, прикро їй стало. І дружбу шкода багаторічну і за себе прикро. Хотіла як краще, а вийшло як завжди…

-Ех… Говорила ж я тобі, – казала мама. – Не потрібна їй твоя правда. Таня звісно все дізнається. Але пізно буде.

А ваша дружба? Вона дитяча була, дитяча і залишилася. Не подорослішала просто. Не хвилюйся, доню, ну що ж тепер… Мабуть, не могла ти інакше вчинити…

Отак і завершилася міцна дружба… Через просту правду. А може й не було дружби, як мама сказала? А так – дитинство…

Вам також має сподобатись...

Олена прибрала у квартирі, випрала одяг, помила вікна. Ближче вечора жінка вирушила у супермаркет. Вийшовши з магазину, вирішила піти додому через парк. Пакет із продуктами був важкий, присіла на лавку відпочити. – Ходить за тобою, щось сказати хоче, напевно, – раптом почула вона якийсь голос. – Що перепрошую? Це ви мені? – Олена повернулася на звук голосу, на сусідню лаву. Там сиділа жінка похилого віку. – Ви мені вибачте, що лізу… Але я бачу, що за вами ходить жінка, – сказала старенька. – Не бачу нікого. Про що ви? – Олена здивовано дивилася на бабусю, нічого не розуміючи

Було 31 грудня. Ірина сиділа на роботі перед монітором, а перед нею красувався аркуш з меню для святкового столу. Вона перевіряла, чи нічого не забула купити для салатів і закусок, коли задзвенів її телефон. – Стасик! – радісно подумала вона про свого коханого і взяла слухавку. Але на неї чекало велике розчарування… – Іриночко, вибач мені, кохана! – сказав Станіслав. – Бабуся заслабла… Я повернуся як тільки зможу, обіцяю! Усі плани на свято вдвох були зіпсовані. З цими невеселими думками Ірина приїхала додому. Вона викликала ліфт. Двері безшумно відкрилися, й Ірина ахнула від побаченого

Ірина Петрівна жила з чоловіком в селі. Її єдина донька Людмила вийшла заміж у місті. Того дня Ірина Петрівна прокинулась рано. – Треба було б води піти набрати, – подумала жінка. Ірина Петрівна взяла відра і попрямувала до колонки. Раптом вона почула, що біля її воріт зупинилася якась машина. Ірина Петрівна поставила відра й поволі пішла до хвіртки. За мить вона відчинилася і на подвірʼя зайшли якісь троє… Ірина Петрівна придивилась до гостей і очам своїм не повірила

Ніна з Павлом вирішили одружитися. Весілля було в самому розпалі. Наречений кудись вийшов, а Ніна, користуючись його відсутністю, вирішила піти підправити собі макіяж. Дівчина зайшла в туалет і зрозуміла, що вона там не одна. З однієї кабінки чулися якісь звуки… Ніна напудрила носик, підфарбувала губи і вже хотіла було виходити, як раптом з кабінки вийшла її подруга Аліна. Вона почервоніла, а її довге волосся трохи розтріпалося і сплуталося… Побачивши Ніну, Аліна чомусь застигла. Ніна глянула хто вийшов слідом за подругою й очам своїм не повірила