Знайти вечірню няню для чотирирічної Ані було досить складною справою. Деякі з претенденток не викликали довіри, інші надто завищували ціни, а дохід у родини Мельників був хоч і пристойний, але не дуже високий. Молоді ще, не розкрутилися на новому місці проживання далеко від родичів, а відпочити вечорами іноді хотілося. За рік проживання в новому місті з’явилися друзі, і іноді вечорами хотілося кудись з ними сходити: до ресторану, кіно, або до боулінг-клубу.
Няню обирала сувора Христина – вона більш компетентна у питаннях виховання дітей, тому претенденток «наскрізь бачила». Дорогі няні відкидалися відразу – невиправдана ціна, зовсім старенькі теж – їм іноді самим потрібна допомога, у пріоритеті були студентки – майбутні педагоги, але такі – спокійні, а не вітряні модниці. Одна з них підійшла найбільше. Мініатюрна дівчинка Марина, волосся у хвостик, навіть обличчя якесь дитяче.
– А скільки вам років? – поцікавилася Христина.
– Вісімнадцять. Ось мій паспорт. Я студентка, потрібний підробіток.
– Ось що, Марино. Наші умови: постійне око та око за Анею. Вечеря їй на плиті, треба лише розігріти та погодувати. Аня повинна лягати спати рівно о дев’ятій вечора, ніяких мультиків, тільки казка на ніч, ось її книжки. Втім, це все.
– А чи можна ваш комп’ютер включати, коли Аня засне? Ну так, щоб у щось пограти.
– Ні, там важлива документація Сергія, тож лише телевізор. Та й взагалі – нічого грати, ви все-таки на роботі! Повертатися ми будемо годині о 10-11 вечора, поки автобуси ходять.
– Та в мене гуртожиток недалеко, я й пішки пройдуся.
– От і прекрасно!
Так, це був той час, коли комп’ютер був не у всіх, кнопкові телефони і камери для нянь ще майже ніхто не ставив. Перша половина 2000-х. Кілька разів було все чудово – жодних нарікань до няньки. Але одного разу подружжя затрималося майже до 12-ї ночі. Було темно, лив осінній дощ, а в Марини навіть парасольки не було.
– Я проведу тебе, Марино, – зголосився Сергій і пішов із парасолькою.
Начебто нічого особливого – просто проводив, хоч Христині стало якось не по собі. Не те, щоб вона не довіряла Сергію, просто він у неї видний чоловік. Молодий фахівець, 27 років, з вищою освітою та відмінним кар’єрним зростанням, Христина була впевнена – він багато чого досягне для своєї родини і якісь нянечки-маринки не повинні стояти на її шляху.
– Як проводив? – з ноткою ревнощів запитала Христина.
– Та так! Провів і все. Що у цьому особливого?
За день до відрядження Сергія, подружжя вирішило сходити до ресторану з друзями, викликали Марину. Аня з радістю її зустріла – вона дуже любила няню. Коли всі сиділи в ресторані, на телефон Сергія зателефонували, він відповів:
– Так… Які документи? Що я забув? Так, завтра відрядження! А що ви мені в такий час дзвоните? Ах, так, затрималися, понаднормово… Дякую, що нагадали, зараз візьму таксі та під’їду.
– Кохана, – прошепотів Сергій на вушко Христині. – Я там документи на роботі забув, зараз мотнуся туди-сюди і повернусь.
Сергія не було години. Христина йому дзвонила, але він якось різко закінчував розмову, коротко говорив. Коли він повернувся, Христина запитала у чоловіка:
– А де документи, які ти забирав із роботи?
– Як де? Додому відвіз, зрозуміло! Одразу до сумки поклав. Не сюди ж їх везти!
Але якийсь Сергій не такий: очі бігають. Ось із цього все й починається – з бігання очей, нервової посмішки. Ой щось тут не чисто!
– Настрій на роботі зіпсували, – Сергій ніби прочитав її думки. – Якщо я забув документи, значить я несумлінний працівник – на їхню думку.
– А як там вдома справи?
– Та нормально! Аня спить, Марина дивиться телевізор, нас чекає.
Ось негідник! Але, як кажуть: не спійманий – нічого не доведеш! І все одно у Христини зіпсувався настрій, хотілося додому. Коли подружжя повернулося, Марина теж дивно поводилася – в очі не дивилася, щічки червоні. І все-таки – можливо Христина надумала собі зайве?
Через місяць Мельників знову запросили друзі до ресторану на один захід. Христині якось навіть не хотілося йти – варіантів серед нянь немає, окрім Марини. І все ж таки незручно було відмовлятися, подзвонили Марині, і вона з радістю погодилася. Коли йшли, Христина краєм ока помітила дивний жест Сергія, звернений до няньки – він помахав пальцем, похитав головою та посміхнувся. Що б це значило? І як на зло цього ж вечора знову дзвінки на телефон – чоловік злегка побурчав і зникав з телефоном.
– Зовсім знахабнів головний інженер! – потім пробурчав він. – Просив же вечорами не дзвонити!
– Ах, головний інженер? І він знову просить по документи приїхати? – ображено прошепотіла Христина, забрала телефон з рук чоловіка і глянула на останній дзвінок. – Михайло Іванович! Тобто Марина, так? Шифруєшся?
– Так, подзвони сама йому, переконаєшся!
Христина закинула телефон чоловіка у сумочку, вибачилася перед гостями та вийшла з ресторану. Сергій, обурюючись, пішов за нею. Сіли до таксі доїхали до будинку. Христина швидким кроком дійшла до дверей, одразу залетіла у велику кімнату, намагаючись почати «розбір польотів» між нянею і чоловіком, що ледве встигав за нею.
– Ой, а що тут відбувається? – Розгубилася вона. – Молодий чоловік, ви хто?
На дивані, обнявшись, сиділа парочка – няня і юнак, такий самий зворушливий і розгублений, як сама Марина. Вони нагадували пташенят у гнізді. Із зім’ятого пледу на дивані було зрозуміло – щось тут відбувалося. Але замість гніву Христина відчула полегшення – це не те, що вона думала.
– Ех молодь, я ж просив вас – тільки не тут! – зітхнув Сергій. – Олексію, ну знайдіть собі інше місце для зустрічей, все ж таки Марина тут працює. Принаймні до сьогоднішнього вечора працювала!
Вже коли закохані пішли, Сергій розповів:
– Коли перед відрядженням я заскочив зненацька додому з документами, то теж застав цю парочку. Я все розумію, сам раніше з тобою шукав «місця для поцілунків» у студентстві, пам’ятаєш? Цей боязкий Олексій став мені щось лепетати про почуття до Марини, що зустрічатися їм ніде, але я йому сказав – тільки не тут! Марина пообіцяла, що такого не повториться, і я тобі нічого не сказав, щоб няню не втрачати, знав, що ти розсердишся. Але як бачиш – не витримали вони! А дзвонив мені сьогодні справді головний інженер!
Більше по телефону Марина Христині не відповідала – мабуть, їй було соромно, хоча Христина була готова все пробачити. Через кілька років Христина зустріла цю парочку: вони йшли поруч, котили перед собою колиску і про щось розмовляли. Ну що ж, все ж таки склалася їхня родина.
