– В Ганнусю нашу закохався чи що? – Борис усміхнувся, помітивши, що новенький Сергій, не зводить очей з Ганни, яка працювала з ними в одному відділі.
– Чому б і ні, гарна вона, – зніяковів Сергій.
– Нічого не вийде. Ганнуся мужиків до себе не підпускає, – знову посміхнувся Борис. – А ти правий, гарна, – додав він, теж глянувши на Ганну.
– Ти ж одружений, – нагадав Сергій.
– Одружений. Одружений і щасливий уже п’ятнадцять років, – підтвердив Борис. – Але це не позбавляє мене смаку і можливості оцінити красу, – сміявся він.
– А чому вона, як ти висловився, мужиків не підпускає? Обручки, начебто ж, нема, незаміжня значить, – Сергію Ганна сподобалася не на жарт.
– Так, кажуть, чоловік у неї перший той ще подаруночок був, всі нерви витріпав. Переживає вона, – пояснив Борис, уже серйозно.
Він хоч і любив пожартувати, але людиною був доброю, співчутливою. І з дружини своєї Тетяни порошинки здував.
Вона в бухгалтерії в них працювала. Всі знали, що разом вони зі школи, що дітлахів у них троє і, що Борис частенько на таксі підробляє, щоб сім’я ні в чому не потребувала.
– Всі ж різні. Що тепер усіх боятися? – Сергій все не зводив очей з Ганни.
– Я, звісно, жіночі плітки не слухаю, але колежанки наші різне казали… І гульбанив, і сварився, і до неї і до маленького синочка. Сину її п’ять років. А вона ж сирота, заступитися не було кому, – сердито махнув рукою Борис. – Ледь вона від нього пішла.
Років з два тому до нас прийшла працювати, жити не було де, а в нас кімнату в гуртожитку отримати можна було, з садком, знову ж таки допомогли.
Багато хто на неї задивлявся, усім відкоша дала…
Таке розповідав Борис, а Сергій усе дивився на Ганну, тендітну, мініатюрну і в нього в голові не вкладалося: «Гульбанив, сварився, синочок…».
Борису він нічого не відповів, але для себе вирішив, що все-таки спробує заслужити увагу і прихильність Ганни.
Сергій ріс у повній сім’ї, був старшим і єдиним сином із чотирьох дітей.
Він навіть уявити не міг, що з жінкою можна так поводитися, а якби хтось образив його матір чи одну із сестер?
Батько завжди вчив його, що вони чоловіки – помічники, захисники, опора для наших дівчаток.
І в школі і на подвір’ї всі знали, що його сестер зачіпати не можна, старший брат Сергій влаштує тоді.
А мама натішитися не могла, який батькові помічник росте.
Зараз Сергію було вже двадцять сім.
Катерина, старша із сестер вже була одружена і сиділа в декретній відпустці з сином.
Ще одна сестра Ольга навчалася в інституті, а молодша – Марія, ще у старших класах.
Сергій давно жив окремо, як пішов працювати, одразу кредит на квартиру оформив.
– Буде, куди дружину привести, – схвалили батьки.
Тільки дружина все не знаходилася, а Сергій хотів, щоб раз і назавжди, щоб сім’я велика, дружня, в якій він сам виріс.
А Ганна якось одразу Сергію сподобалася. І не тільки через красу. Відчувалося, що людина вона проста, чуйна і якась… Своя…
Ганна, ніби відчувши на собі уважний погляд Сергія, підняла голову.
Погляд її був теплим і м’яким, але зустрівшись з його очима, вона одразу відвернулася.
Ні, нікому Ганна більше не повірить!
Юрій теж спершу був ввічливим і ніжним. Ганна тоді тільки навчання закінчила, квартиру отримала.
З Юрком її друзі познайомили. Він був старший на кілька років, здавався таким мужнім, сильним, впевненим у собі.
Ганна миттєво закохалася.
Юрій розповідав, що живе за містом, з літньою мамою, що має великий затишний будинок, невелике господарство.
Ганна, яка не знала в житті родинного тепла, захоплювалася тим, як багато Юрій розповідає про маму.
Через недосвідченість вона швидко завагітніла, Юрій від відповідальності не відмовлявся, запропонував жити разом у нього в будинку.
– А розпишемося? – Ганна вже приміряла на себе роль дбайливої дружини та мами.
– Встигнемо, розпишемося, – пообіцяв Юрій.
Антоніна Григорівна прийняла невістку привітно. Перший час була Ганна «розумниця і красуня», це вже потім, коли Юрій вмовив її продати квартиру і вкласти гроші в ремонт будинку і розширення господарства, Ганна стала «невмілою і на чужих харчах».
Вже термін підходив народжувати, а Ганна виконувала стільки роботи по господарству, що не відчувала спини на вечір.
– До чого неповоротка, ось я в твої роки! – повчала свекруха.
– Чоловік з роботи прийшов, а в тебе на стіл не накрито! – сварився Юрій.
Після народження Миколи, так Ганна назвала сина, обов’язків у неї не поменшало. Тільки тепер ще потрібно було встигати поратися з дитиною.
– Собі народжувала, сама і виховуй, ось я в твої роки! – казала свекруха.
– Я що жінка, з дитиною няньчитися, – відмахувався Юрій.
Ганна дуже втомлювалася, недосипала, але синочка дуже любила.
– Може, всі так і живуть? – розмірковувала вона, заколисуючи малюка на ніч.
Але ось тільки у сусідів все було по-іншому…
Ганна з сумом поглядала на сусідку. Тій чоловік нічого важчого за віник у хаті підняти не дає, та й з дітками допомагає. Старшому в них чотири, то він його з собою і на риболовлю бере, і в місто, якщо по щось поїде. Молодшій і року немає. Прийде сусід із роботи і з порога: «Де моя булочка маленька?!» Підкидає малу, а та дзвінким сміхом заливається.
– Живуть, значить, люди й інакше, – міркувала Ганна.
Натякнула вона Юрію про це, а той у відповідь:
– Не подобається?! То йди он до Степана другою дружиною! Або взагалі на всі чотири сторони. Мені ти не дружина!
І сміється…
Так і не розписалися вони, сина тільки на себе записав.
А потім якось він прийшов веселий, та й сказав раптом:
– На чужих мужиків, значить, задивляєшся?
Тоді вони перший раз дуже посварилися.
Антоніна Григорівна за невістку не заступилася:
– Бач, що надумала, мужику поперек слово вставити. Де це таке бачено?!
Далі було тільки гірше…
І все думала Ганна, як їй жити далі? Так жити нестерпно, а йти їй нема куди. Терпіла…
А потім знову ревнощі його взяли:
– То, може, й син не мій, а сусіда?! – галасував Юрій.
– Що ти таке кажеш, ми з сусідом тоді й знайомі не були! – намагалася заспокоїти його Ганна.
– Із цим не були, з іншими були! Мало скільки мужиків у тебе було? – не вгавав Юрій.
– Так ти ж один і був, – виправдовувалася Ганна, але от тільки він не слухав.
– Подивися, на мене малий і не схожий навіть!
– Ось, ось не схожий, не наша порода, – підтакувала Антоніна Григорівна.
Миколка, й справді, на маму був схожий. З цього Ганна потім ще більше раділа – нічого більше про Юрія не нагадувало.
Вранці, поки всі спали, на першому автобусі Ганна із сином поїхала в місто. Вирішила, що краще спробувати щось зробити, аніж там пропадати.
Прийшла прямо на фірму, освіта ж є. У відділі кадрів все розповіла.
Співробітниці потурбувалися і з кімнатою в гуртожитку і з дитячим садком допомогли.
Спочатку переживала Ганна, що Юрій її знайде, навіть на аліменти не подавала.
Але жваві сусідки сказали, мовляв, зайві гроші не завадять, а образити її не дадуть.
Так і зажили потихеньку Ганна з Миколкою. Аліменти стали приходили, але сам Юрій більше не з’явився у їхньому житті.
– Ти в нас симпатична і молода, швидко наречені знайдуться, – заспокоювали її сусідки.
От тільки Ганні нікого не треба було. Як вона згадувала часи, коли жила з Юрієм, то аж недобре ставало.
Та й Миколка, якщо вже рідному батькові не потрібен був, то якомусь сторонньому чоловікові й поготів…
…– Ганно, пригощайся, – під час обідньої перерви Сергій підсів в поклав перед нею плитку шоколаду.
– Дякую. Не потрібно, – Ганна строго подивилася на нього і відсунула гостинця.
– Усі жінки й діти люблять солодке. Сама не з’їси – синочку даси, – Сергій підсунув шоколадку назад.
Ганна зовсім не спілкувалася з цим новеньким, тільки віталася. І звідки він знає про сина? Значить, дізнавався спеціально.
Ганна помічала, як він поглядає у її бік, а тепер шоколадка.
– Ні, ні, навіть приводу давати не буду! – вирішила вона.
– Звідки ти знаєш, що всі жінки й діти люблять солодке? – якомога байдужіше запитала вона.
– Мабуть, є досвід – колишня дружина і пара дітлахів, – промайнуло в неї в голові.
– У мене три сестри молодших. Із новорічних подарунків у дитинстві, мені діставалися тільки найнесмачніші цукерки, – по-доброму засміявся Сергій. – Ще є племінник, всю кашу з’їсть, якщо знатиме, що на десерт цукерки.
– У нас так само, – Ганна не стрималася і посміхнулася, згадавши синочка.
– Ось бачиш, значить точно згодиться, – посміхнувся і Сергій.
Тепер він постійно сідав з Ганною під час обіду, і вони про щось балакали.
Щодня Сергій пригощав її, то шоколадкою, то яблуком чи персиками.
Ганна, бентежачись, приймала гостинці.
Сергію дуже хотілося запросити її кудись, але він боявся, що вона відмовить і перестане з ним спілкуватися.
Ганна потроху відтанула і стала сприймати Сергія по-дружньому. Чоловік був їй симпатичний, але вона відганяла ці думки…
…Якось після роботи Ганна, як завжди, поспішала в садок по сина.
– Ганно, давай підвезу, – запропонував Сергій, наздоганяючи її біля виходу.
– Не треба. Мені недалеко… – відмовилася жінка.
– Дощ, а в машині сухо й тепло, – знизав плечима Сергій.
Вона розуміла, що Сергій намагається залицятися. Та й їй він подобався все більше.
Судячи з розпитувань про сина, наявність дитини його не бентежила.
– Подивимося, як воно насправді, – подумки завагалася ганна і погодилася.
– Здрастуйте, – чемно привітався Микола, трохи насторожено подивившись на Сергія.
– Привіт, – Сергій усміхнувся і простягнув хлопчику кіндер-сюрприз.
– Дякую! Хочу, щоб робот попався всередині! – зрадів Микола. – Мамо, можна зараз відкрити? – запитав він.
– Вдома, після вечері, – Ганна погладила сина по голові.
– А на вечерю макарони з котлеткою? – уточнив Микола.
–Так, – підтвердила Ганна.
– А я люблю піцу й молочний коктейль, – сказав Микола і подивився на маму.
– У вихідні сходимо в парк і зайдемо в піцерію, – пообіцяла Ганна.
– Навіщо ж чекати до вихідних, можна й зараз поїхати у піцерію, – запропонував Сергій.
Ганна, червоніючи, спробувала заперечити, мовляв, зарплата буде тільки у п’ятницю.
А Микола радісно заплескав у долоні.
– Не хвилюйся, зарплати у нас невеликі, але вже на піцу й молочні коктейлі я заробляю, – посміхнувся Ганні Сергій.
Вечір пройшов чудово. Поки чекали замовлення, Сергій навчав Миколу складати кораблик із серветки, потім вони їли піцу і наввипередки допивали напої.
Микола переміг, чому був дуже радий.
Ганна, яка спочатку трималася схвильовано і напружено, під кінець вечора розслабилася і теж раділа, як дитина.
– А кораблик допливе до Африки? – розпитував Микола дорогою додому, все ще граючись паперовим корабликом.
– Такий ні. Але якщо ви з мамою візьмете мене ще якось із собою, ми могли б зробити інший кораблик, який обов’язково допливе, – натякнув Сергій і подивився на Ганну у дзеркало.
Ганна зніяковіла.
– Мамо, візьмемо дядька Сергія, у вихідні в парк? – Микола з надією глянув на маму.
– Візьмемо, – посміхнулася вона у відповідь.
…Тієї осені вони часто разом гуляли в парку, ходили в кіно, а в грудні пішли на ковзанку.
Микола тоді вперше став на ковзани, та й Ганна також. Сергій вчив їх кататися, кілька разів, звісно, вони всі разом опинилися на льоду, але це було навіть весело.
– Ганно, я, мабуть, поспішаю. Але така вже я людина, однолюб, одразу зрозумів, що ти та сама. І з Миколою подружився. Давай одружимося? – запропонував Сергій, коли вони поверталися з ковзанки.
Ганна і зраділа і злякалася одночасно. Сергій був добрий, дбайливий, веселий, але Юрій теж здавався іншою людиною…
Так, Сергій і з Миколою ладнає, і Миколка тягнеться до нього. Але як сприймуть наречену з таким посагом родичі Сергія?
– Я подумаю, – розгублено відповіла Ганна.
– Подумай, але Новий рік пропоную відсвяткувати всім разом у мене, – посміхнувся Сергій.
Ганна погодилася й запитала, що приготувати до святкового столу.
– Ви мої гості, я все приготую сам, – запевнив Сергій…
…– Чесно кажучи, я переоцінив свої сили – кулінарія явно не моє, – в новорічний вечір Сергій зустрічав гостей у коридорі.
– Один салат я приготувала. І з рештою, думаю, впораюся. Показуй де кухня! – засміялася Ганна.
– Це тобі! – Микола у цей час урочисто вручив Сергію намальовану листівку.
– Дякую, – Сергій похвалив подарунок. – Зазирни під ялинку, тебе там, напевно, теж чекає сюрприз, – підморгнув він.
– Ого! Оце корабель! Це найкрутіший корабель, такого ми з тобою, дядьку Сергію, не робили, – Миколка повернувся з кімнати з коробкою, на якій був зображений гарний кораблик.
– Тільки цей корабель треба буде зібрати самому. Це конструктор, – пояснив Сергій.
– А ти допоможеш? – тут же запропонував Микола.
– Ідіть, збирайте. Я тут сама розберуся, – Ганна відправила чоловіків у кімнату і зайнялася приготуванням.
Об одинадцятій годині всі сіли за стіл. Сергій не встиг похвалити старання Ганни, бо у двері несподівано подзвонили.
– У тебе ще будуть гості? – здивувалася Ганна.
– Взагалі-то, я нікого не чекаю… – здивувався й Сергій і пішов у коридор.
Він відкрив двері й застиг від здивування.
– Привіт, братику! Вибач, не хотіла тобі заважати, але мені більше нема куди йти, – на порозі стояла середня із сестер Сергія, Ольга.
Очі її були червоні від сліз.
– Що трапилося?! – ахнув Сергій, пропускаючи сестру в квартиру.
– Мене Олег запросив Новий рік святкувати. Я приїхала, а він… Він одразу поліз до мене…
– А навіщо ще, по-твоєму, я тебе покликав? – сказав.
– Я думала, у нас все серйозно, – шморгнула носом Ольга. – І мама казала, що не треба зв’язуватися з ним. Ми через те, що я поїхала, з нею посварилися. Тепер я й додому йти не хочу.
Ольга знову шмигнула носом.
Тим часом Сергій допоміг їй роздягнутися, і вони зайшли у кімнату.
– Яка ти гарна! – Микола одразу ж оцінив сукню Ольги, яка переливалася блискітками.
– Дякую, – посміхнулася Ольга. – Вибачте.
Вона винувато подивилася на Ганну.
– Нічого страшного, – Ганна, чуючи пояснення Ольги, у душі поспівчувала дівчині.
Сергій представив усіх один одному і задумливо сказав Ользі:
– Те, що ти пішла від цього Олега – це правильно, а от із батьками погано вийшло. Новий рік, а мама переживатиме…
– Знаю. Соромно тепер і додому йти, наговорила всякого… – засмутилася Ольга. – А давайте разом поїдемо?
Їй на думку спала одна ідея.
– Але… – Ганна розгубилася і хотіла відмовитися.
– Батьки зрадіють! Вони вже давно хочуть познайомитися з вами, – Ользі її ідея подобалася дедалі більше.
– Давно хочуть познайомитись? – здивувалася Ганна.
– Звісно. Сергійко нам про вас тільки й говорить, – засміялася Ольга і подивилася на годинник. – Якщо поспішимо, то якраз встигнемо.
– А це все? – Сергій обвів очима стіл.
– Пакуємо все швидше, збираємося самі і їдемо! – Ольгу було вже не зупинити.
…За десять хвилин дванадцята у квартирі матері Сергія пролунав дзвінок.
Похапцем Ольга не стала шукати ключі, та й руки були зайняті.
– Блудна дочка повернулася! – оголосив голова сім’ї, відкривши двері. – І не одна, – додав він уже привітно, побачивши сина і Ганну з Миколою. – Ласкаво просимо, Сергію Сергійовичу, – представився батько. – Сергійко вже розповідав вам, про нашу родинну традицію? – запитав він, допомагаючи Ганні роздягтися.
– Та постривай ти зі своїми традиціями! Дай людям пройти! Скоро новий рік, – у дверях стояла мати Сергія Ірина Олександрівна, з добродушною усмішкою розглядаючи майбутню невістку.
Знаючи свого сина, вона не мала сумніву, що це буде так.
– А ти що, вертихвостко! – докірливо, але по-доброму, сказала вона Ользі. – Катю, Марійко, швидше діставайте ще келихи і посуд! – гукнула вона.
За п’ять хвилин усі дружно піднімали келихи і вітали один одного.
Ганна була злегка розгублена, а ось Микола швидко вписався в компанію і з задоволенням сидів на стільці поряд із Сергієм Сергійовичем.
– За новий рік ми келихи підняли, тепер давайте за нових членів нашої родини! – Сергій Сергійович встав, щоб виголосити тост. – Ганнусю, дозволь називати тебе так, по-домашньому, ми всі дуже раді, що ви з Миколкою станете частиною нашої родини.
Було в нас три дочки і син, а тепер два сини, – він подивився на Сергія і зятя Антона, який теж, звісно ж, був тут. – І чотири дочки, – він подивилася на дочок і Ганну. – Сподіваюся, незабаром нас стане ще більше, і я маю на увазі не лише двох обранців наших молодших дочок, а й онуків!
Він ласкаво потріпав по волоссю Миколу і з любов’ю глянув на сонного вже внука на руках Катерини.
– Взагалі-то, Ганна ще не сказала «так», – сказав Сергій і, хитро посміхнувшись, глянув на Ганну.
Уся велика родина теж подивилася на неї. Погляди були здивовані, але такі теплі, що Ганна зрозуміла – їх з Миколою тут і справді приймуть, як рідних!
– Я згодна, – почервонівши, відповіла вона.
Усі заплескали в долоні, а Миколка запитав у Сергія Сергійовича:
– А можна тепер називати тебе дідом?
– Треба! – урочисто підтвердив Сергій Сергійович.
…Через роки велика дружна сім’я вже важко поміщалася за одним столом.
Сергій Сергійович з Іриною Олександрівною переїхали жити за місто, у Катерини й Антона народилася ще донька, у Сергія з Ганною донька і син.
Ольга й Марія теж вийшли заміж. У Ольги народилися хлопчики-близнюки, а у Марії донька.
І всі вони неодмінно збиралися на Новий рік усі разом.
Ганна була щаслива, що не побоялася якось довіритися Сергію і стати частиною його сім’ї.
А Микола у всьому намагався бути схожим на батька й улюбленого діда…
