Про кохання

Марійка жила в достатку. Її батько мав магазин одягу. Жила дівчина із сім’єю у власному будинку. Друзі Марійки були також із багатих сімей. На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину… Якось Марійка вирішила прогулятися парком. Додому вона поверталася на автобусі. Машину дівчина вирішила в той день не брати… У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки

Марійка жила в достатку, її батько мав магазин одягу.

Жила дівчина із сім’єю у великому приватному будинку. Друзі Марійки були також із добре забезпечених сімей.

На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину.

Марійка любила допомагати порадою людям у різних життєвих ситуаціях, тому пішла вчитися на юристку.

Марійка зустрічалася з Ігорем, хоча й мала до нього більше дружні почуття.

Натомість він дуже подобався батькові дівчини. Саме батько наполіг, щоб дочка почала зустрічатися з Ігорем, бо він був сином його багатого друга.

Марійку не залишали мрії про справжнє кохання на все життя.

Якось Марійка вирішила прогулятися після інституту парком, а потім додому поверталася на автобусі. Машину вона вирішила в той день не брати.

У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки! Він був неймовірно гарний…

Вона крадькома поглядала на юнака, їй здалося, що він теж зацікавився дівчиною.

Марійка вийшла на своїй зупинці, а слідом за нею вийшов і той хлопець. Так у її житті з’явився Микола…

Це було кохання з першого погляду! Бачились закохані рідко.

Микола часто їздив на заробітки в Польщу. Хлопець був із простої родини. Він не міг собі дозволити відвести кохану в хороший ресторан.

Батьки жили далеко в селі, і хлопець не хотів, щоб вони допомагали йому матеріально.

Марійка повністю розчинялася в коханому, їй не потрібні були дорогі залицяння та подарунки.

Вона могла годинами з ним блукати міськими вулицями і при цьому бути найщасливішою дівчиною на світі.

Микола розповідав їй про життя, про своїх батьків та про дитинство.

Він був розумним та приємним співрозмовником. У Марійчиній родині теж колись панували кохання та спокій. А зіпсував все бізнесмен батько.

Він не став іти з сім’ї, але завів собі коханку, яка навіть народила йому дитину. Батько вибір Марійки не схвалив. Але він дуже любив дочку, тому, коли вона сказала, що виходить заміж за Миколу, йому довелося змиритися.

Молоді розписалися, бенкет був шикарним, батько вирішив у такий спосіб зробити подарунок доньці.

Микола вирішив все таки піти вчитися. Тим більше грошей він трохи таки відклав.

Після закінчення інституту він знайшов роботу по спеціальності в невеликому містечку. Марійка поїхала разом із чоловіком…

Вони оселилися там. Роботу Марійка собі знайти не могла, та й зайнятися їй особливо не було чим.

Зарплата у чоловіка поки що була не дуже велика, тож родина не шикувала, хоча жили непогано. Чоловік втішав Марійку, кажучи, що з часом він отримуватиме більше. Але навіть не це засмучувало дівчину.

Микола пропадав на роботі, і їй здавалося, що чоловік від неї віддаляється.

Раніше їхні стосунки були іншими, а тепер це просто була рутина.

Невдовзі Миколу перевели в іншу філію у інше місто. За три роки вони переїжджали п’ять разів. На цей раз Миколу підвищили, Марійка знайшла роботу, але довго попрацювати не вийшло, вона пішла у декрет.

Микола був неймовірно щасливий. У них народився син Ігор.

З народженням малюка фінансові проблеми сім’ї стали ще помітнішими. Хлопчик ріс, а разом із ним і зростали витрати. Микола більшу частину часу проводив на роботі, а Марійка була вдома із сином. Він дуже хотів зробити кар’єру і ні про які заробітки навіть не думав. Вважав, що досить йому по світу поневірятися.

Дівчині хотілося, щоб їй хтось допомагав. Все більше з кожним днем вона думала про батьків і мріяла, щоб вони були поряд.

Микола втішав кохану та підтримував як міг. Знову несподіване переведення Миколи. На цей раз було особливо важко з маленькою дитиною на руках. У дорозі малюк застудився і після приїзду на місце сильно заслаб. Чоловік був на роботі, у Ігоря піднялася температура, і довелося викликати лікаря.

Призначили процедури, і хлопчику ставало краще. У цей момент Марійка чітко для себе усвідомила, що таке життя, нехай і з коханою людиною, точно не для неї.

Вона втомилася, і залишивши обручку поїхала до батьків. Там подала на розлучення.

Микола часто дзвонив, умовляв повернутися. Але дівчина, незважаючи на переживання у душі, своє рішення не змінила.

Поруч із батьками Марійці було легше. Батько в онукові душі не чув, все робив, щоб той ріс щасливим хлопчиком.

Туга за Миколою з часом затихла. Тим більше цю тугу намагався заповнити колишній залицяльник Марійки – Ігор. Хлопець так і не одружився за цей час. Марійка змирилася з долею та прийняла пропозицію Ігоря вийти за нього заміж

Батько підтримав це рішення та взяв на себе підготовку до весілля. Ніхто не думав, що може так статися, але батька Марійки за тиждень до урочистостей не стане. Дівчині було важко звикнути до думки, що її підтримки та опори більше немає.

Потім посипалися нові негаразди. Батько мав багато боргів, сім’ї довелося продати бізнес, щоб все закрити.

А потім до цього всього на право спадщини заявила коханка батька. Ігор не допоміг у жодному питанні, хоча був хорошим юристом. Просто вдавав, що його ці проблеми зовсім не стосуються.

А через місяць після поминок запропонував Марійці розлучитися. Тепер вона перестала бути завидною нареченою.

Марійка подумки дякувала долі, що цей шлюб не відбувся. Дівчина вирішила сама спробувати розібратися з документами батька, сподіваючись знайти ще якесь майно. Вона не знала, як жити далі, впевненості у завтрашньому дні більше не було.

Серед всіх архівних паперів Марійка знайшла старий і пожовклий зошит.

Прочитавши інформацію в ньому, Марійка зрозуміла, що це був щоденник її. Прабабуся писала, що від чоловіка немає звістки вже пів року. Вона з дітьми бідує.

Марійка розуміла, що в цій розповіді, незважаючи на важке життя, немає жодної скарги. Прабабуся намагалася в житті побачити щось хороше. Прадід повернувся зі служби. Цій радісній новині було присвячено десять сторінок щоденника.

Марійка читала щоденник і всі ці події життя прабабусі “приміряла” на себе. Вона зрозуміла, що їхні розбіжності з Миколою були просто нісенітницею. Марійка задумалася, що їхнє розлучення було великою помилкою з її боку.

Вона подзвонила Миколі, говорили вони довго, ніби й не розлучалися, хоч минуло вже два роки.

Наприкінці розмови Марійка почула:

«Через три дні вилітаю! Мене підвищили і зарплата тепер більша…».

– Це не важливо! Все тепер не важливо… Ти тільки сам приїдь швидше! – вигукнула дівчина і тихенько заплакала.

Тепер Марійка зрозуміла, що родина та кохана людина поруч – ось те саме щастя.

Рідні та улюблені люди – це опора та підтримка у будь-яких життєвих ситуаціях.

І не даремно багато людей дають клятви бути разом і в горі, і в радості…

Вам також має сподобатись...

Рита посварилася з коханим Миколою. Пожити якийсь час вона вирішила в подруги Оксани. Тиждень Рита була в неї. Вона чекала дзвінків із вибаченнями, але Микола не дзвонив… Одного дня Оксана зайшла у квартиру з великими пакетами і букетом квітів в руках. Рита здивувалася. – А квіти з якого приводу? – вона понюхала троянди. Оксана розповіла що випадково бачила Миколу. – Ага! – переможно сказала Рита. – Я ж казала, що треба почекати! Забігав з букетиками! Але чому він сюди не прийшов? – Рито цей букет не тобі, – раптом сказала Оксана. Рита застигла від несподіваної здогадки

Олена прийшла додому й почала готувати вечерю. Її дочка Марина мала скоро повернутися з роботи. Ось вона і зʼявилася… – Мамо, здається в тебе там курячий супчик з локшиною, мій улюблений! – гукнула Марина. – І салатик теж, доню, твій улюблений! – відповіла Олена. І тут раптом хтось постукав у двері. Олена поспішила в коридор. Вона відкрила двері. На порозі стояв їхній сусід Микола і щось тримав у руках. – Здрастуйте, Олено Анатоліївно! – сказав він. – Це вам! Олена глянула на те, що він приніс і застигла від здивування

Марія тільки-но прокинулася і вийшла на двір у халаті. Вона хотіла посидіти на веранді з чашкою чаю. Раптом вона почула, як заскрипіла хвіртка і в двір зайшов її сусід Степан. Він був у білій сорочці, чорних штанях і з букетом ромашок. Марія застигла від несподіванки

Федір відклав журнал, встав з крісла і пішов одягатися. Він вийшов до моря зі свого пансіонату і помітив, що єдина лавка на березі зайнята. Там сиділа якась незнайомка. – Чудовий ранок, правда? – запитав він. Жінка не відповіла. Щось знайоме було в її обличчі, та Федір ніяк не міг зрозуміти, де він її бачив