Про кохання

Марійка жила в достатку. Її батько мав магазин одягу. Жила дівчина із сім’єю у власному будинку. Друзі Марійки були також із багатих сімей. На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину… Якось Марійка вирішила прогулятися парком. Додому вона поверталася на автобусі. Машину дівчина вирішила в той день не брати… У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки

Марійка жила в достатку, її батько мав магазин одягу.

Жила дівчина із сім’єю у великому приватному будинку. Друзі Марійки були також із добре забезпечених сімей.

На повноліття батько подарував улюбленій дочці квартиру, а потім і машину.

Марійка любила допомагати порадою людям у різних життєвих ситуаціях, тому пішла вчитися на юристку.

Марійка зустрічалася з Ігорем, хоча й мала до нього більше дружні почуття.

Натомість він дуже подобався батькові дівчини. Саме батько наполіг, щоб дочка почала зустрічатися з Ігорем, бо він був сином його багатого друга.

Марійку не залишали мрії про справжнє кохання на все життя.

Якось Марійка вирішила прогулятися після інституту парком, а потім додому поверталася на автобусі. Машину вона вирішила в той день не брати.

У маршрутці їй поступився місцем якийсь хлопець. Марійка обернулась, глянула на нього й застигла від несподіванки! Він був неймовірно гарний…

Вона крадькома поглядала на юнака, їй здалося, що він теж зацікавився дівчиною.

Марійка вийшла на своїй зупинці, а слідом за нею вийшов і той хлопець. Так у її житті з’явився Микола…

Це було кохання з першого погляду! Бачились закохані рідко.

Микола часто їздив на заробітки в Польщу. Хлопець був із простої родини. Він не міг собі дозволити відвести кохану в хороший ресторан.

Батьки жили далеко в селі, і хлопець не хотів, щоб вони допомагали йому матеріально.

Марійка повністю розчинялася в коханому, їй не потрібні були дорогі залицяння та подарунки.

Вона могла годинами з ним блукати міськими вулицями і при цьому бути найщасливішою дівчиною на світі.

Микола розповідав їй про життя, про своїх батьків та про дитинство.

Він був розумним та приємним співрозмовником. У Марійчиній родині теж колись панували кохання та спокій. А зіпсував все бізнесмен батько.

Він не став іти з сім’ї, але завів собі коханку, яка навіть народила йому дитину. Батько вибір Марійки не схвалив. Але він дуже любив дочку, тому, коли вона сказала, що виходить заміж за Миколу, йому довелося змиритися.

Молоді розписалися, бенкет був шикарним, батько вирішив у такий спосіб зробити подарунок доньці.

Микола вирішив все таки піти вчитися. Тим більше грошей він трохи таки відклав.

Після закінчення інституту він знайшов роботу по спеціальності в невеликому містечку. Марійка поїхала разом із чоловіком…

Вони оселилися там. Роботу Марійка собі знайти не могла, та й зайнятися їй особливо не було чим.

Зарплата у чоловіка поки що була не дуже велика, тож родина не шикувала, хоча жили непогано. Чоловік втішав Марійку, кажучи, що з часом він отримуватиме більше. Але навіть не це засмучувало дівчину.

Микола пропадав на роботі, і їй здавалося, що чоловік від неї віддаляється.

Раніше їхні стосунки були іншими, а тепер це просто була рутина.

Невдовзі Миколу перевели в іншу філію у інше місто. За три роки вони переїжджали п’ять разів. На цей раз Миколу підвищили, Марійка знайшла роботу, але довго попрацювати не вийшло, вона пішла у декрет.

Микола був неймовірно щасливий. У них народився син Ігор.

З народженням малюка фінансові проблеми сім’ї стали ще помітнішими. Хлопчик ріс, а разом із ним і зростали витрати. Микола більшу частину часу проводив на роботі, а Марійка була вдома із сином. Він дуже хотів зробити кар’єру і ні про які заробітки навіть не думав. Вважав, що досить йому по світу поневірятися.

Дівчині хотілося, щоб їй хтось допомагав. Все більше з кожним днем вона думала про батьків і мріяла, щоб вони були поряд.

Микола втішав кохану та підтримував як міг. Знову несподіване переведення Миколи. На цей раз було особливо важко з маленькою дитиною на руках. У дорозі малюк застудився і після приїзду на місце сильно заслаб. Чоловік був на роботі, у Ігоря піднялася температура, і довелося викликати лікаря.

Призначили процедури, і хлопчику ставало краще. У цей момент Марійка чітко для себе усвідомила, що таке життя, нехай і з коханою людиною, точно не для неї.

Вона втомилася, і залишивши обручку поїхала до батьків. Там подала на розлучення.

Микола часто дзвонив, умовляв повернутися. Але дівчина, незважаючи на переживання у душі, своє рішення не змінила.

Поруч із батьками Марійці було легше. Батько в онукові душі не чув, все робив, щоб той ріс щасливим хлопчиком.

Туга за Миколою з часом затихла. Тим більше цю тугу намагався заповнити колишній залицяльник Марійки – Ігор. Хлопець так і не одружився за цей час. Марійка змирилася з долею та прийняла пропозицію Ігоря вийти за нього заміж

Батько підтримав це рішення та взяв на себе підготовку до весілля. Ніхто не думав, що може так статися, але батька Марійки за тиждень до урочистостей не стане. Дівчині було важко звикнути до думки, що її підтримки та опори більше немає.

Потім посипалися нові негаразди. Батько мав багато боргів, сім’ї довелося продати бізнес, щоб все закрити.

А потім до цього всього на право спадщини заявила коханка батька. Ігор не допоміг у жодному питанні, хоча був хорошим юристом. Просто вдавав, що його ці проблеми зовсім не стосуються.

А через місяць після поминок запропонував Марійці розлучитися. Тепер вона перестала бути завидною нареченою.

Марійка подумки дякувала долі, що цей шлюб не відбувся. Дівчина вирішила сама спробувати розібратися з документами батька, сподіваючись знайти ще якесь майно. Вона не знала, як жити далі, впевненості у завтрашньому дні більше не було.

Серед всіх архівних паперів Марійка знайшла старий і пожовклий зошит.

Прочитавши інформацію в ньому, Марійка зрозуміла, що це був щоденник її. Прабабуся писала, що від чоловіка немає звістки вже пів року. Вона з дітьми бідує.

Марійка розуміла, що в цій розповіді, незважаючи на важке життя, немає жодної скарги. Прабабуся намагалася в житті побачити щось хороше. Прадід повернувся зі служби. Цій радісній новині було присвячено десять сторінок щоденника.

Марійка читала щоденник і всі ці події життя прабабусі “приміряла” на себе. Вона зрозуміла, що їхні розбіжності з Миколою були просто нісенітницею. Марійка задумалася, що їхнє розлучення було великою помилкою з її боку.

Вона подзвонила Миколі, говорили вони довго, ніби й не розлучалися, хоч минуло вже два роки.

Наприкінці розмови Марійка почула:

«Через три дні вилітаю! Мене підвищили і зарплата тепер більша…».

– Це не важливо! Все тепер не важливо… Ти тільки сам приїдь швидше! – вигукнула дівчина і тихенько заплакала.

Тепер Марійка зрозуміла, що родина та кохана людина поруч – ось те саме щастя.

Рідні та улюблені люди – це опора та підтримка у будь-яких життєвих ситуаціях.

І не даремно багато людей дають клятви бути разом і в горі, і в радості…

Вам також має сподобатись...

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається

Наталка прокинулася рано і вирішила зварити борщ, як раптом виявила, що у неї закінчилася сіль. Наталя одяглася і вирішила йти в магазин. Жінка вийшла на вулицю і через паркан побачила свого сусіда. – Вікторе привіт! У тебе солі позичити не буде? – гукнула вона. – Щоб я вже в магазин не йшла. – Буде! Заходь. Зараз відсиплю, – відповів Віктор і зник за дверима свого будинку. Наталка швидко зайшла на подвір’я Віктора, зайшла в будинок слідом за чоловіком і застигла від побаченого

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого

Батьки сказали Катерині, що вони всією сім’єю запрошені на весілля до давніх знайомих. Дівчина байдуже знизала плечима, абияк зібралася, причепурилася, і вирушила разом з батьками в ресторан. Дівчину, яка виходила заміж, Катерина знала, і в глибині душі була рада за неї. – Хоч хтось щасливий і коханий, – думала вона. Спочатку була урочиста частина, як і має бути, а потім заграла музика. На сцену Катерина не дивилася, від запрошень на танець відмовлялася. Раптом хтось дуже гарно заспівав. Катерина глянула на імпровізовану сцену й застигла від побаченого