Історії жінок

Лариса Андріївна вперше в житті їхала у відпустку сама. Зазвичай вона відпочивала зі своїм сином Артемом… У купе з Ларисою Андріївною їхав симпатичний чоловік. – Приємно познайомитися – Леонід Іванович, – сказав він. Леонід Іванович розповідав Ларисі Андріївні смішні анекдоти, був галантний. Потім він відкоркував ігристе й запропонував трішки за знайомство. Лариса Андріївна раптом подумала: – А може він захоче продовжити зі мною знайомство? Але вранці Леонід Іванович несподівано зазбирався на вихід з поїзда… Лариса Андріївна визирнула у вікно вагона й застигла від побаченого

Вперше в житті Лариса Андріївна їхала у відпустку сама.

Зазвичай вона відпочивала із сином.

З самого дитинства, два місяці Артем був у бабусі в селі.

А в серпні Лариса заїжджала до своїх батьків, вся така доглянута, міська, з гостинцями…

Артема вона одразу ж перевдягала в нові шорти й футболку, і вони починали ходили з мамою в гості по численних родичів.

Артем захоплено дивився на маму – вона була трохи чужа, гарна, пахла парфумами, він відвикав від неї за літо.

І хлопчик пишався перед своїми сільськими друзями – вони думали, що мати якась артистка.

Потім мама складала в красиву червону валізу на коліщатках речі, вони сідали на поїзд, і їхали на море.

Лариса Андріївна виховувала сина одна і так звикла, що він, уже ставши майже дорослим, супроводжує її на відпочинок, що дуже здивувалася, коли цього року Артем сказав:

– Мамо, я тебе проведу до поїзда і зустріну, але в санаторій ти їдь одна.

Я маю на відпустку інші плани.

Лариса Андріївна здивувалася, але тут же подумала:

– Та й слава Богу, синові вже двадцять п’ять!

І так подруга її дивувалася, що Артем досі за мамину спідницю тримається. Він, звичайно, хороший син, дбайливий, але ж не все життя йому з мамою жити, треба і своє життя влаштовувати!

Ця думка іноді прямо зневіряла Ларису Андріївну. Ні, все правильно, але все ж таки – а як же ж вона?!

Їй всього за п’ятдесят, вона звикла, що син поруч, чоловіче плече… Артем вищий за неї на голову і виглядає дорослим.

З ним їй було надійно, вона й заміж ніколи не хотіла виходити, народила для себе. А тепер син виріс… А вона раптом відчула себе самотньою, розгубленою жінкою…

…У купе з Ларисою Андріївною був симпатичний чоловік.

– Приємно познайомитися – Леонід Іванович, – сказав він.

Леонід Іванович розповідав Ларисі Андріївні смішні анекдоти, близько нахиляючись до неї.

Наче переживав, що вона не почує через шум від стукоту коліс.

Він навіть поклав їй руку на коліно випадково, коли поїзд хитнувся, а може, й не випадково?

Ларисі Андріївні раптом захотілося думати, що не випадково, адже вона досить молода і може подобатися чоловікам.

Особливо їй це стало здаватися, коли Леонід Іванович дістав ігристого й запропонував трішки за знайомство!

Лариса Андріївна зробила ковток і їй стало так тепло, що навіть думки в голові проясніли.

І вона раптом подумала – адже цілком можливо, що чоловік захоче з нею продовжити знайомство, а він такий приємний!

Але вранці Леонід Іванович несподівано зазбирався. Лариса Андріївна визирнула у вікно поїзда й застигла від побаченого.

Його виявляється зустрічала дружина, він виходив на дві зупинки раніше.

Із дружиною разом не зміг поїхати – справи затримали.

Лариса Андріївна дивилася у вікно, бачила, як він вийшов.

Як дружина підставила щічку і звично, як власниця, змахнула з плеча чоловіка невидимі порошинки.

А потім вона раптом обернулася і зустрілася поглядом з Ларисою Андріївною. Немовби була впевнена, що хтось дивиться на її Леоніда Івановича.

Лариса Андріївна одразу відсахнулася, наче її в чомусь викрили.

Хоча вчора ввечері чоловік пригубив скляночку та й майже одразу приліг і задрімав.

Та й не могло у Лариси Андріївни нічого бути із випадковим знайомим, боронь Боже!

Ця швидкоплинна зустріч із чоловіком, який раптом проявив до неї інтерес, несподівано нагадав їй, що вона жінка.

На відпочинку Лариса Андріївна навіть заскочила в магазин, хотіла приміряти щось новеньке.

І раптом почула, як продавець байдуже так їй сказала:

– Жіночко, це вже не для вашого віку, – і взяла з її рук вішак із сукнею.

У санаторії косметологиня байдуже оглянула її ще не позначене старістю обличчя, і раптом сказала:

– У вашому віці креми вже не допоможуть, треба робити щось кардинальне!

Лариса Андріївна осіклася, подякувала, і потім довго у своєму номері уважно себе розглядала у дзеркалі.

І їй раптом так захотілося, щоб з нею поряд був її чоловік!

А вона ось так само, по-хазяйськи, при зустрічі підставляла б йому щічку для поцілунку і здувала невидимі порошинки.

Та що порошинки, їй шалено тепер хотілося чекати його з роботи, готувати йому вечері, обіди й сніданки і навіть прати йому шкарпетки й майки.

Вранці Ларисі Андріївні здалося, що в неї температура, і вона сходила в процедурний кабінет поміряти.

Але все було нормально, тільки румʼянець на щоках видавав її стан.

– З відпустки їдете? – запитав водій таксі, в яке вона сіла на вокзалі. – З відпустки всі такі гарненькі, відпочилими виглядають!

Лариса Андріївна кивнула:

– Так, дякую…

І знову поринула у свої думки.

Син Артем її не зміг сьогодні зустріти, виявляється він відпочиває не один і вони приїжджають тільки завтра.

– Мамо, я хочу тебе познайомити зі своєю дівчиною, ми квартиру винайняли, приїдемо і я Аліну до нас запрошу.

Я їй на відпочинку пропозицію зробив і вона погодилася.

Ти рада за мене, мамо?

Голос у сина, коли він їй дзвонив, був такий радісний, що Лариса Андріївна відчула неоднозначні почуття.

З одного боку, вона була дуже рада за Артема і хотіла йому щастя.

Але з іншого вона раптом зрозуміла, як руйнується її звичне затишне життя і вона залишається одна…

Вона завжди була впевнена, що їй ніхто не потрібен. Але та випадкова зустріч у поїзді раптом запустила в ній якісь запізнілі процеси, сплеск невитрачених емоцій, і Лариса Андріївна просто… Розгубилася.

– Вам прямо до під’їзду, чи тут можна зупинитися?

Задумавшись, вона не одразу почула голос таксиста.

– Там біля під’їзду машин понаставили, не проїхати, якщо треба я вам речі допоможу донести.

Лариса Андріївна змушена була погодитись, адже вона за звичкою везла додому гостинці, думала син зустріне.

Тож довелося погодитись, щоб таксист допоміг їй донести речі.

– Треба синові зателефонувати, – Лариса Андріївна хотіла дістати телефон, але ні в сумці, ні в кишені його не було.

– От же ж недолуга, може в таксі залишила?!

Коли вони занесли речі Лариса Андріївна спустилася з таксистом вниз.

– От же ж! Машину мою якийсь розумник загородив, – розсердився таксист.

Двері ледве відкрили, телефон був на сидінні, а таксист почав бурчати, щоб вийшов власник того авто, у нього вже інше замовлення, їхати треба…

І власник таки вийшов. Слово за слово, і почалася сварка…

Що тут почалося!

Лариса Андріївна як могла вступилася за таксиста.

Коли усі нарешті заспокоїлися, Микола Сергійович, так звали таксиста, пішов Ларису Андріївну проводжати.

– Ой, дякую вам, Миколо Сергійовичу, – біля дверей квартири хотіла попрощатися Лариса Андріївна. – Вас напевно вже вдома зачекалися.

– Це вам дякую, ви так завзято мене захищали. Про мене вже давно ніхто так не говорив. А вдома на мене ніхто не чекає, я добу через три охоронцем, а потім у таксі, а то одному нудно. А можна у вас водички попросити?

– Ніхто не чекає? А такий чоловік симпатичний! – подумала Лариса Андріївна, і широко відкрила двері в квартиру. – Ну тоді давайте чаєм вас пригощу, ой, так у мене ж вдома нічого нема!

Микола Сергійович одразу збігав у найближчу крамницю і купив купу всього, ледве доніс.

Вони пили чай, їли бутерброди зі свіжим хлібом, маслом і ковбасою.

Тільки зараз Лариса Андріївна зрозуміла, яка вона голодна і… Щаслива. І немає ніякого віку, який би їй завадив…

…Через місяць вони гуляли два весілля. Аліна допомагала майбутній свекрусі вибирати сукню.

– Може цю? – Лариса Андріївна показала сукню Аліні.

– Краще цю! – Аліна дістала з вішака іншу.

– Ну, це вже не для мого віку, – завагалася Лариса Андріївна.

– Ну що ви, Ларисо Андріївно, нікого не слухайте, у вас фігура супер, ваш Микола Сергійович буде зачарований, коли вас побачить. І взагалі, мені подруги навіть заздрять – зі свекрухою весілля в один день це точно запорука хороших стосунків!

…Коли через рік Лариса Андріївна стала ще й бабусею, вона не могла повірити своєму щастю.

Ким вона була рік тому? Самотньою жінкою, яка старіє, намагається всім і собі довести, що вона задоволена життям.

А хто вона тепер?

Молода дружина, любляча бабуся, та ще й Аліна для неї, як дочка!

Життя непередбачуване й прекрасне. І в ньому може статися найнеймовірніше.

Навіть несподіване кохання…

Вам також має сподобатись...

Рита дуже любила збирати гриби. Вона знала в лісі кожен кущик, кожне дерево, усі грибні місця. Ось і її улюблена галявина. За ліском галявина – там можна відпочити. – Сяду на пеньок, з’їм пиріжок! – казав їй завжди дідусь. Пеньок і справді був, вони часто відпочивали там, їли пиріжки. Тільки зараз у Рити з собою були не пиріжки, а канапки. Вона вже виходила з проліска до галявини, як раптом побачила, що пеньок зайнятий. Хтось сидів до неї спиною. – Ти що робиш? Що трапилося?! – тільки й вигукнула дівчина, не розуміючи, що відбувається

Весілля Марини й Миколи було у розпалі. Справляли в найкращому ресторані міста. Марина відійшла на хвилинку, щоб поправити перед дзеркалом макіяж. Свій телефон вона забула на столі, за яким сиділа поряд із нареченим. Вона поспішила назад, побачила обличчя Миколи й одразу зрозуміла – щось сталося. — Тобі дзвонили кілька разів, – сказав Микола. – Вибач, я не втримався й глянув. Абонент записаний як «Мама». Нічого не хочеш пояснити? Марина застигла від несподіваної здогадки

Таня народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало… Так розпорядилася доля. Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу. У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік… Микола усе завбачливо зібрав і надіслав їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні. Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди… Пізніше вона знайшла у валізі записку від Миколи. Таня читала написане і не вірила своїм очам

Ліда йшла зі своєю собачкою на зупинку автобуса. Жінка якраз вийшла на пенсію. Вона вирішила щодня гуляти зі своєю улюбленицею на свіжому повітрі. Жила Ліда недалеко від лісу, майже на краю невеликого містечка. Вона сідала в автобус і через три хвилини вже виходила на кінцевій. Вуличка була майже селом. Приватні будинки, кінець асфальту, садки з квітами й лавки біля хвірток. Краса! Якраз біля самої зупинки стояла стара маленька хатина. Зелена фарба вже лущилася, садок весь заріс травою, на вікнах біліли фіранки… Ліда придивилася до вікна й помітила дещо дивне