Історії жінок

Лариса приїхала до батьків на паску. Жінка зайшла в кафе випити чашку кави. За сусіднім столиком сиділа якась сім’я – мама, тато і син. Жінка щось виказувала хлопцю, а батько сімейства сидів до Лариси спиною і мовчки пив чай… Лариса чомусь почала нервуватися. – Яка неприємна, – подумала вона. – Одразу видно, що саме вона виховує всіх у своїй родині. Мабуть і чоловіка свого теж… Лариса встала з-за столика і попрямувала до виходу. Вже біля дверей вона раптом відчула на собі чийсь погляд. Лариса обернулася й очі вирячила від побаченого

Лариса познайомилася з Володимиром у спільних друзів удома. Подруга відзначала день народження.

Серед гостей був симпатичний молодий чоловік на якого Лариса тільки-но глянула, так одразу й закохалася…

Лариса ніколи не осуджувала Володю за те, що він ставився до неї якось… Не дуже. Сама ж йому проходу не давала, бігала за ним. Дзвонила, зустрічала на вулиці нібито випадково.

Який чоловік відмовиться? Тим більше, що була Лариса симпатичною дівчиною. Не красуня, але дуже гарненька.

Почали вони зустрічатись, потім жити разом. Щойно він покликав її, тут же ж Лариса до нього й переїхала. Про весілля навіть мови не заводила. Аби поряд з ним бути. Інше не важливо…

…Минули роки.

Жили Лариса з Володимиром, загалом, непогано. Донька в перший клас пішла. У будинку затишок, чистота й порядок.

Лариса старалася щосили. Посмішка не сходила з її обличчя. Усі сльози – вночі, у подушку. Поки чоловік міцно спить…

Зовні сім’я виглядала щасливою. Але ті, хто їх добре знав, розуміли, що все це обкладинка. Насправді Лариса була глибоко нещасною жінкою. Тому що чоловік все життя любив іншу і навіть не приховував цього!

Так було від самого початку. Красуня Анжеліка закохала Володимира в себе вже давно, ще до його знайомства з Ларисою.

Вони зустрічалися якийсь час. Але заміж Анжела вийшла чомусь за іншого.

Зійшовся Володимир з Ларисою, стали вони разом жити. Але чоловік нічого їй не обіцяв. Все чесно і відкрито було між ними. Лариса знала, на що йшла. Але вирішила, що буде з коханою людиною, попри все. Поки не виставить…

Ну і виставив у підсумку! Через 10 років громадянського шлюбу.

А річ у тому, що розлучилася Анжела із чоловіком. Що там у них трапилося, Володимир навіть питати не став. Як тільки дізнався, одразу прийшов до коханої жінки і запропонував руку і серце.

– Ти хіба не одружений? – запитала здивована Анжела.

– Ні.

– А Лариса твоя?

– Лариса – запасний варіант. Головний і основний – ти. Весь мій світ це ти. Без тебе я пропаду.

– Ну добре. Тоді я згодна…

Лариса забрала доньку і поїхала в інше місто, щоб не бачити щастя свого Володі з іншою жінкою. Для неї це стало великим потрясінням. Навіть незважаючи на те, що вона знала, що може так все й закінчитися. Але ж сподівалася…

…Минуло ще 10 років.

Володимир жив із Анжелою, виховував її сина. Про свою доньку він навіть і не згадував. Жодного разу не приїхав відвідати дівчинку.

Лариса жила вдвох із донькою. Родичі допомогли спочатку з житлом, на роботу влаштуватися. Потім поступово на ноги стала. Квартиру купила, теж батьки допомогли. Життя налагодилося.

Але чоловіків після Володі вона не мала. Робота, будинок – все.

…Приїхала одного разу Лариса з донькою в рідне місто на паску, відвідати батьків.

Лариса вирішила пройтися по магазинах. Жінка дуже втомилася і зайшла в кафе випити чашку кави.

За одним зі столиків сиділа сім’я – мама, тато і син.

Жінка виказувала хлопцю років 15–ти, що треба ще походити, пошукати йому одяг.

Її невдоволений голос розносився на все кафе.

А хлопчик поривався піти, набридло йому. Нудно!

Батько сімейства сидів до Лариси спиною, у розмову матері із сином він не втручався, а мовчки собі пив чай…

Лариса чомусь почала нервувати. Голос цієї жінки дратував її.

– Яка неприємна, – подумала вона. – Одразу видно, що вона виховує всіх у своїй родині… Мабуть і чоловіка.

Лариса встала з–за столика і попрямувала до виходу. Вже біля дверей вона раптом відчула на собі чийсь погляд.

Лариса обернулася й очі вирячила від побаченого!

На неї дивився Володимир! Це він сидів за столиком до неї спиною…

Тепер вона одразу впізнала його. Хоча за ці роки чоловік постарів.

А ось Анжелу Лариса зовсім не впізнала.

– Невже це вона? – подумала жінка. – Була така красуня! Тоненька, великі очі, чорні брови…

А тепер це була недоглянута повненька жіночка з пухким обличчям, і дуже втомлена на вигляд…

Володимир відвів погляд, а Лариса розгубилася. Їй захотілося підійти і привітатись. Не чужа ж таки людина – батько її дочки, як-не-як. Чому тоді відвернувся?

Лариса вийшла з кафе. Вона повільно йшла повз вітрини і нічого не бачила навколо.

– Чому він відвернувся? – думала вона. – Вдав, що не впізнав? Але я майже зовсім не змінилася відтоді. Навіть зачіска та сама, і колір волосся…

Відвернувся… Та він давно вже від мене відвернувся! І від своєї дочки також. Та що це таке!

Лариса ледве стримувала сльози. І навіщо вона побачила його там у кафе?!

Весь день у неї перед очима стояло обличчя Володі. Треба ж був таким видним чоловіком, а зараз так змінився… Вік? 50 років не так вже й багато, взагалі-то.

А ввечері Володимир раптом їй подзвонив:

– Привіт.

Лариса мовчала, роздумуючи, чи може покласти слухавку. Навіщо розмови? Стільки років не дзвонив. А тут набрав. Що йому треба?

– Чому мовчиш?

– А що казати?

Лариса ніяк не могла змусити себе припинити розмову.

– Як донька?

– Володю, годі! Тобі на дочку, і на мене все одно. Ми з тобою це знаємо. Не можу зрозуміти, навіщо ти подзвонив?

– Ти мені потрібна, – тихо сказав Володимир.

– Та звісно! Що – основний варіант закінчився? Згадав про запасний?

Лариса знала, що Анжела завжди була основною, а вона – запасною.

Приїхавши цього разу, від своїх батьків вона дізналася, що у Володимира на роботі великі неприємності.

Так, вона спостерігала, як з роками зменшувалася сума, що перераховувалася як аліменти на дочку.

З нею, з Ларисою, він ішов тільки вгору. Все було добре в нього, навіть дуже. Кар’єрними сходами просувався швидко. А тут… Ще, чула, гульбанить. Через це напевно й неприємності на роботі…

– Ще не вистачало мені з одруженим чоловіком почати спілкуватися, – сказала йому Лариса.

– Якщо повернешся до мене, то розлучуся…

– Як у тебе, Володю, все легко! Покликав, виставив, знову покликав. Та я тоді відійти тільки за кілька років змогла!

– Вибач…

– А дочка? Вона тобі не потрібна була всі ці роки, та й зараз?!

– Пробачте мене…

Лариса кинула телефон на диван і розплакалася. Такий рідний голос… Як вона сумувала без нього! Навіщо він дзвонить? Що йому треба? Повернути її назад, щоб через якийсь час знову кинути?

В кімнату зайшла мама Лариси. Вона чула всю розмову.

– Не треба плакати, дочко. Все в минулому. Тепер тільки не піддайся, не повернися до нього. То була твоя помилка, але все змінилося. Раніше ти як жила? Тільки для нього. А зараз – для себе і доньки.

– Але, здається, я й досі люблю його…

– А він так і не полюбив. Ні тебе, ні дочку свою рідну. Усього себе віддав Анжелі цій. Вигадав любов велику. От хай і живе з нею!

– Розлучиться, сказав…

– А що, може й розлучиться. Бо не потрібен він їй.

– А мені що робити, мамо?

– Ні за що не погоджуватися! Інакше так все життя і намагатимешся ощасливити його, залишаючись нещасною сама…

– Але я кохаю його!

– Не кохання це! Кохання – це коли взаємно все. Не дай знову затягти себе в це! Бач, рятувати його треба! Нехай сам себе рятує! Варіанти, бач, в нього…

…Минуло ще кілька років.

Нічого не змінилося у житті Володимира. Він продовжує жити з Анжелою. Що цікаво, і вона від нього не йде, хоч і постійно про це каже.

Навіщо він покликав Ларису тоді взагалі не зрозуміло. Побачив у кафе в торговому центрі і стрепенулося серце, згадав, як добре йому жилося з нелюбою жінкою…

А з коханою зате, як все непросто в нього. Вічні сварки і зневага з боку дружини. Ніколи вона його не любила, а чого ще чекати. Змирився…

А у житті Лариси змінилося все! Вона нарешті зустріла чоловіка, з яким у неї взаємне кохання! Вона просто обожнює свого Миколку.

З ним можна просто жити й радіти. І не треба нікого рятувати, бо всі й так щасливі…

Вам також має сподобатись...

Валерій лежав на дивані біля телевізора з мобільником у руках і грав у якусь гру. – На-та-лю, а вечеря скоро?! – вкотре гукнув він свою дружину. Наталя вже посмажила млинців з грибочками і наварила запашного борщику. Вона поправила чубок, який закривав очі і поспішила домити посуд після приготування. Завтра їй рано вставати на роботу. Треба швидше все прибрати і спати… – На-та-лю! – не вгавав Валерій. – Ну ти там скоро? Так смачно пахне млинцями з грибами, я вже йду! Наталя раптом з гуркотом поставила на стіл недомиту каструлю. Вона застигла від несподіваної здогадки

Оксана прийшла в гості до матері. Мати накривала смачний стіл, вітчим зробив каву. – А що це ви мене так приймаєте? – здивувалася такому прийому Оксана. – Цінуємо тебе дуже, – єлейним голоском відповіла мама. Невдовзі всі сіли за стіл. – Доню, нам потрібно з тобою серйозно поговорити, – раптом сказала мама. Оксана помітила, що в цей момент її вітчим Віктор, підвівся з-за столу і пішов у іншу кімнату. – Щось сталося? – захвилювалася вона. – Поки що ні, але станеться, якщо ти не допоможеш, – несподівано сказала мама і все розповіла доньці. Оксана вислухала її і застигла від почутого

Вікторія вперше приїхала в гості до свого коханого Андрія. Але на зупинці її чомусь ніхто не зустрів. Вікторія зустріла місцевого мешканця Петра. – Ходімо, я вам покажу, де хата покійної бабусі Андрія, – сказав він. Вони дійшли до потрібного будинку, зайшли на подвірʼя. Двері були замкнені на замок. До них через паркан зазирнула сусідка Зіна. – Петре, ти випадково не Андрія шукаєш? – запитала вона. – Ну так, його, – озвався Петро. – А ти не шукай його! – раптом сказала Зіна. – А що ж таке сталося?! – запитав Петро. Вони з Вікторією не розуміли, що відбувається

В Оксани не стало матері. Поминки і відспівування пройшли ніби в тумані… Оксана залишилася сама в невеликій хатині. Вона дуже сумувала і тужила. Взяти себе в руки жінка змогла лише через кілька днів. Вона прибрала хату, віддячила сусідам, які допомагали проводити її маму в останню путь… Якось, зібралася Оксана в ліс по трави. Раптом вона почула дивні звуки, що долинали з галявини. Оксана звернула туди і побачила, дивну річ… Посеред галявини стояв місцевий лісник Трохим! Чоловік тримав у руках якийсь згорток. Оксана придивилася й оторопіла від побаченого