Життєві історії

Людмила повернулася додому. Жінка відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. Потягла руку до вимикача. Натиснула один раз, не спрацювало, другий – немає світла. – Та що ж це таке? – сказала сама до себе жінка. — Мабуть, з пробками проблема! Вона швидко вийшла на сходову клітку, глянула до електричного щитка. – Дивно, наче все в порядку, – вирішила вона і пішла назад у квартиру. Людмила пройшла до темної квартири, ввімкнула ліхтарик на телефоні і аж здригнулася від побаченого. Ось чого-чого, а такого жінка аж ніяк не очікувала побачити

Олексій та Людмила познайомилися на роботі. Точніше Олексій працював, а Людмила тільки-но прийшла влаштовуватися. Але роботодавець, переглянувши її резюме, відразу відмовив.

— Вибачте, нам потрібні люди з досвідом. А ви, як я бачу, і року не відпрацювали. Чим займалися? У вас маленька дитина?

— Ні, виходила заміж, — широко посміхнулася Люда.

Її красі могла позаздрити будь-яка жінка. І саме на це й розраховувала Людмила.

— Вибачте, ви нам не підходите.

Люда вийшла з кабінету керівника вся у сльозах. Там її зустрів Олексій. Заспокоїв, пошкодував та запросив до себе.

Мама, коли дізналася, що син привів у квартиру жінку, яка старша за нього і з якою він щойно познайомився, влаштувала сварку.

– Хто так робить? Де ти її підібрав?

— Мамо, не говори так про Люду. Вона має важку життєву ситуацію.

— Така важка, що вона готова стрибнути в ліжко до першого зустрічного? Що ж у неї таке трапилося цікаво?

— Якщо ти її виставиш, — не зважаючи на вмовляння з боку матері, продовжував Олексій, — Разом з нею піду і я.

Мама запереживала, що він піде і мовчки змирилася. Бачила, як Люда спить до обіду, прокидається, кудись іде, повертається надвечір, але нічого не казала синові.

Марно, знала. Якщо він закохався, залишається лише прийняти та змиритися.

Новина про вагітність Людмили застала матір зненацька.

— А який термін? — не вгамувалася вона. — Як твоя дитина? Вона не зрозумій де цілими днями вештається, а ти тепер готовий прийняти її дитину?

— Мамо, дитина моя!

Олексій нікого не слухав, окрім Людмили.

— Мамо, мені потрібні гроші, які лишилися від бабусі. Знаю, вони в тебе у банку. Знімай, я купуватиму квартиру.

– Навіщо? Вам тут погано живеться? Я не ображаю твою Люду.

— Справа не в цьому. Ми з Людою розписалися, тепер у нас справжня сім’я, до того ж Людочці скоро народжувати, їй потрібна своя квартира.

— Нічна зозуля денну перекукує, — сумно зітхнула мати. — Підеш ти світом. Може зачекати? Тут вона хоч у мене на очах.

– Мамо, припини! Мені потрібні гроші.

***

Мама віддала усі гроші. Син із невісткою з’їхали. І цілий рік мати нічого не знала. До онука її не пускали, двері не відчиняли.

Олексій виправдовувався телефоном.

– Мамо, ти знову Люду образила! – казав він. — Тож тобі онука й не показуємо.

— Та що ти таке говориш, я навіть не бачила її. Може, хоч у гості приїдете? Рідний внук росте, а я навіть не бачила.

— І не побачиш, — наполягав син.

Не минуло й двох років, як Олексій прийшов додому із речами. Декілька днів мовчав, мати й не лізла. А потім все ж таки виговорився.

— Я любив її і любив сина. А що виявилось? Син не мій, і я їй не потрібний. Вона мене просто використала. Я все для неї, а воно…

Приходжу додому, а там інший. Вона так мило посміхається до нього. Я ще не вірив, коли сусіди розповідали, що до моєї дружини хтось ходить. А виявилося правдою.

— Припини скиглити, ти чоловік чи ні? – не витримала мати. Не подобалося їй, коли син так поводився. — Це був досвід, поганий, але досвід. Треба його прийняти та жити далі. Зустрінеш ти ще свою другу половинку.

— І куди я поведу?

– Ти Люді залишив квартиру? -здивувалася мама.

— А що я мав зробити? Виставити її з дитиною?

— Це ж не твоя дитина! Вона тебе стільки років обманювала, а ти.

Неправильно я тебе виховала, ніколи не вмів забирати свого. Наївний, ось тебе й обманювала дружина стільки років!

— Ти навіщо так говориш? Ще гірше мені хочеш зробити?

– Допомогти тобі хочу, давай ключі! – Мама простягла руку. — Ти не можеш забрати своє, то це я зроблю.

***

Люда жила на втіху. Олексія вона ніколи не любила, хто таких взагалі кохає? Такими можна лише користуватися. Ось вона і не втратила шансу, користувалася на повну.

А тепер вона мала на руках рішення про виплати аліментів.

Жінка впевненим кроком пройшла офісом, у якому працював Олексій, завернула до бухгалтерії. Віддала документ і підійшла ще до чоловіка.

– Чого тобі? — Олексій намагався не дивитись на жінку.

— Прийшла сказати, що з цього дня ти забезпечуєш мене та дитину.

— Дитина не моя, ти сама казала.

— Не твоя, але за документами ти повинен утримувати, — посміхнулася Люда і пішла.

Їй із першим шлюбом не пощастило, там чоловік розумніший був, зате вона з Олексієм не помилилася. Життя вдалося.

Повернулась Людмила додому надвечір, дитину вона віддала своїй матері, вона їй у принципі була не потрібна. Тож тепер могла спокійно влаштовувати своє особисте життя. Відчинила двері своїми ключами. У коридорі світилося світло.

– А ось і сусідка! — у коридорі в одній нічній сорочці з’явилася свекруха, мов примара. Люда навіть здригнулася. — Що так дивишся? Ми тепер сусіди, я тут житиму.

– Це ще чому?

— Бо син своє життя влаштовує, а я йому не хочу заважати. От і з’їхала.

– Це не ваша квартира.

— Належить синові. І будь-який суд це підтвердить. Це якщо по-доброму, але я тобі радила б просто речі зібрати.

– Ага, ще чого! Квартира була куплена у шлюбі. І я маю дитину.

— Дитина не має відношення до мого сина. І до речі, де він?

– Не ваша справа.

— Ну гаразд, як скажеш. До речі, я собі кімнату більшу вибрала, ти не проти? Все-таки я вже літня, хочеться комфорту. — велика постать жінки попливла в глиб квартири.

Людмила тихо зітхнула. Цього ще не вистачало, але відразу взяла себе до рук.

— Нічого, піде від мене не сьогодні, завтра.

Вранці Людмила прокинулася та виявила, що свекрухи немає.

– Пішла, зрозуміла, що зі мною не впорається. — Людмила всю ніч дивилася телевізор, спеціально робила голосніше і чула, як свекруха перевертається з боку на бік на скрипучому дивані.

Жінка зайнялася своїми справами, почала готуватися до побачення. Вона була впевнена, що сьогодні їй точно пощастить і вона знайде нового чоловіка.

Людмила пішла до ресторану. Вечір пройшов чудово, чоловік був явно зачарований. І після ресторану із задоволенням погодився зайти на чашку кави.

Людмила відчинила двері своїми ключами, пораділа, що у квартирі немає світла, отже свекруха передумала псувати їй життя.

Потягла руку до вимикача. Натиснула один раз, не спрацювало, другий – немає світла.

— Мабуть, пробки вибило, проходь, я скоро.

Чоловік пройшов у глиб темної квартири. Сів з розмаху на диван, придивився, здригнувся.

— Здалося, ось це й фантазія…

Заплющив очі, розплющив, але постать у білому нікуди не поділася. Вона ставала все ближче, ніби пливла.

Чоловік схопився і вибіг із квартири, навіть не попрощавшись з Людмилою.

Люда пройшла до темної квартири, ввімкнула ліхтарик на телефоні і здригнулася. У коридорі стояла свекруха в довгій білій нічній сорочці.

– Знову ви? Ви мені побачення зіпсували! Все, годі з мене!

Людмила дістала телефон та зателефонувала до дільничого. Вже за годину свекруху випроважували з квартири, де вона не прописана.

Олексій зустрічав маму вдома.

— Мамо, може, нехай вона там живе? Подам на розлучення та на поділ майна. Поділимо квартиру навпіл.

— Ну ні, тут справа принципу тепер. Завтра йдемо мене прописувати туди!

***

Олексій прописав маму і та повернулася до квартири за кілька днів уже зі штампом у паспорті.

— Думаєте, я віддам вам квартиру? Навіть не сподівайтесь, житимемо, як сусіди, – сварилася невістка.

Свекруха кивнула.

– Я хіба проти? Тільки за!

Пізно ввечері свекруха висипала мадагаскарських тарганів у ліжко Людмили, поки та спала.

Усю ніч із вигуками молода господиня ганяла комах на радість свекрухи.

Але на цьому гостя не заспокоїлася. Наступного дня свекруха додала в суп «додатковий інгридієнт» і добродушно, перепрошуючи за комах, пригостила Людочку.

— Ми ж сусіди, маємо дружити. І одразу тобі скажу, на туалет сьогодні не розраховувай. Я викликала спеціалістів, потрібний ремонт у цій квартирі. Вирішила почати із санвузла.

Ти не хвилюйся, витрати всі візьму на себе. Все-таки мені доведеться тепер тут жити, син долю свою передає.

А коли розлучитеся, розділите майно, то він на мене свою частку перепише. І буду тут повноправна господиня.

А ти Людо їж супчик, їж! Тепер будемо з тобою дружити.

— Дякую вам, дуже смачно. Як у дитинстві. — Люда відвернулася. – Мріяла про таку їжу, ви знаєте, у мене сім’я була неблагополучна. Вічно гульбанили мамині дружки.

«Спеціальний інгредієнт» почав діяти буквально хвилин за тридцять. Туалет був зайнятий, довелося Людмилі квапити робітників, і сваритися.

– Спеціально, так? — Люда настільки втомилася від свекрухи, що ледве стримувалася. — Я до вас по-людськи, а ви.

— А я тут майже господиня, що хочу, те й роблю. Хоча чому майже?! Квартира ця на мої гроші куплена!

– Я теж господиня! Ваше спокійне життя закінчилося! Сьогодні ж принесу сина додому, подивлюся, як ви будете радіти!

— Принось, звичайно, чекатиму, — усміхнулася свекруха. — А я приведу друга.

– Якого друга?

— Вчора познайомилася, чудовий чоловік, у нас двірником працює.

Люда почервоніла, але нічого не сказала. І сина не привела, не потрібний він їй був.

Увечері на кухні сиділи нові друзі свекрухи за пляшкою червоненького.

– Це що таке? – вигукнула Люда. — Зараз же йдіть!

— Яка красуня, — один із чоловіків усміхнувся. — Сідай, знайомитимемося!

Люда запереживала, вона пам’ятала негарні епізоди зі свого дитинства, взяла свої речі та втекла до матері.

Від своєї частини квартири вона не відмовилася, але свекруха вже була і на це згодна.

Олексій запам’ятав урок, хоча. Життя покаже.

Вам також має сподобатись...

Віктор повернувся додому з роботи. Чоловік припаркував свою машину біля будинку, зайшов в підʼїзд, піднявся до своєї квартири. Віктор відкрив квартиру своїм ключем, тихо зайшов в коридор. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. Але відповіді не було. Чоловік почав роззуватися, як раптом почув дивні звуки, що долинали з однієї з кімнат. – Невже вона посміла це знову зробити? – обурився чоловік. Віктор швидко пройшов коридором, зайшов у кімнату з якої долинали звуки і заціпенів від побаченого

Галина сиділа вдома, в’язала шкарпетки. Раптом хтось постукав у вікно. –  Хто б це міг бути? – подумала жінка. Галина визирнула, на вулиці стоїть зовсім молоденька дівчина. – Чия ж це? – не впізнала дівчинку Галина. Вийшла надвір. – Ти до кого? – запитала вона у гості. – Тітка Галина тут живе? – запитала дівчина. – Так, це я. А ти з якого питання? – запитала Галя. – Я ваша внучка! – тихо промовила дівчина. – Як внучка? У мене немає дітей! – Галина здивовано дивилася на дівчину, нічого не розуміючи

Ліда приїхала в село до сестри Тетяни. Сама сестра саме лежала в лікарні. Жінка підійшла до хвіртки і побачила, що на ґанку її вже чекає сусід Василь Миколайович. – Привіт, Миколайовичу, – привіталася Ліда. – Ти наче мене чекаєш? – Так я щодня тут на вас чекаю після приходу автобуса, – сказав старий. – Бо ж мало що… Ось, приймай господарство. Як там Тетяна наша? Одужує? – Так, скоро повернеться, – сказала Ліда. – От тільки я її тут не залишу! Старий раптом змінився на обличчі. – Що ти таке говориш, Лідо?! – ахнув він. Ліда не зрозуміла, що відбувається

Альбіна накрутила на вечерю голубців. Ось і її чоловік Микита прийшов з роботи. – Ох, як смачно пахне! – з порога гукнув він. – Мої улюблені голубчики! Микита помив руки й зайшов на кухню. Вони сіли вечеряти. Альбіна сиділа задумлива і майже не їла. Чоловік це помітив. – Алю, – так він її ласкаво називав. – Про що думаєш? Чого літаєш у хмарах? – Та не літаю я в хмарах! – відповіла дружина. – Ну я ж бачу, давай кажи! – сказав чоловік. – Микито, навіть не знаю, мабуть тобі не сподобається, – промовила Альбіна. Микита застиг, здивовано дивлячись на кохану