Життєві історії

Ліза з батьком цілий день поралися в квартирі. Вони вирішили зробити генеральне прибирання. А як же ж?! Сьогодні у Лізи був день народження. Мали прийти гості. – Тату, ти вже на олівʼє овочі почистив, – зайшла на кухню Ліза. – Так, доню, все майже готово! Діставай качечку з духовки і будемо вже перевдягатися. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Хм, щось рано для гостей, – пробурмотіла Ліза й пішла в коридор. Вона відкрила двері й оторопіла від побаченого

Батьки розлучилися давно, коли Лізі було ще два роки. Ділили квартиру, майно у квартирі. Все до останньої лампочки. Розділяти все стала Олена. Андрій не хотів, але вона наполягала.

– Все буде чесно, – сказала вона.

Майно вивезли, квартиру продали. Олена забрала доньку та поїхала, куди не сказала. Андрій висилав гроші їй на картку, хоч було й важко.

Він взяв кредит на квартиру. Жити десь треба. Він не має родичів, які могли б допомогти. У селі лише дід, який і виховав його.

Через пів року з’явилася Олена. Подзвонила, адресу спитала.

– Мені сказали, що ти добре живеш. Квартиру купив. А нам із Лізою жити немає де. Ось її речі. Тепер на пів року вона твоя. Потім я приїду. А поки мені треба життя влаштовувати, ти ж уже влаштувався.

Дзвінків не було, а старий телефон заблокований. Грошей на утримання доньки вона теж не надсилала. Минуло пів року, рік… Олени так і не було. Ліза ходила в садок, Андрій працював. У вихідні вони їздили до діда.

Ось уже й п’ять років минуло, Лізі пора до школи. Андрій подав на аліменти. Олену знайшли, але грошей так і не було. Вона навіть не приїхала провести доньку до першого класу. Дзвонила щорічно, у день народження Лізи з різних телефонів…

І ось Лізі виповнилося вже шістнадцять років.

…Ліза цілий день з батьком поралися в квартирі. Вони вирішили зробити генеральне прибирання. А як же ж?! Сьогодні у Лізи був день народження. Мали прийти гості.

– Тату, ти вже на олівʼє овочі почистив, – зайшла на кухню Ліза.

– Так, доню, все майже готово! Діставай качечку з духовки і будемо вже перевдягатися.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

– Хм, щось рано для гостей, – пробурмотіла Ліза й пішла в коридор.

Вона відкрила двері й оторопіла від побаченого.

На порозі стояла мати. Ліза навіть толком не памʼятала вже її. У неї була мачуха, ось її вона і вважала мамою, хоч знала, що вона не рідна. Андрій одружився, коли Лізі було шість.

Олена заявила права на дочку ще з порога:

– Я забираю доньку! У неї інший батько. Це Ігор, ми з ним зараз живемо разом. Дочка буде з нами, досить йому з чужою людиною жити, – сказала Олена колишньому чоловікові.

– Вона мені не чужа. Вона моя дочка.

– Я ж тобі сказала, не твоя.

– Усі ці роки була моя, а тепер ні? Ти дочці як це поясниш?

– Сама зрозуміє!

– Я тобі її не віддам. Це моя дочка!

– Я в суд подала. Ми з Ігорем подали. Він батько!

Андрій виявився не батьком Лізи. Але й Ігор теж не батько! Ігор сварився з Оленою прямо у суді. А потім сказав, що більше її бачити не хоче.

Андрій переживав за реакцію дочки. Він не батько… Як таке могло статися? І як тепер бути? Він не знав, як поговорити з Лізою. Як пояснити їй все.

Але Ліза все знала і сприйняла це спокійно.

– Тату, тільки ти мій тато! Ти завжди зі мною. Тільки не віддавай мене тій мамі. Я маю вас.

Андрій думав, що Олена забере дочку, тепер же ж він їй ніхто.

А раптом Ліза піддасться на вмовляння матері? Але Олена просто поїхала. Навіщо вона влаштувала цей суд?

Виявляється, мати Ігоря обіцяла купити їм квартиру, якщо дочка його.

Але не вийшло. Тепер Ігор без квартири. І Олена без Ігоря. А ще Олена і без дочки. Ліза не хоче її бачити.

Напевно, Олена поїхала шукати іншого батька Лізи. Може, у неї є ще варіанти, і це не останній суд. Тільки навіщо?

Дівчинка вже майже доросла. Якщо тільки знову зиск для себе шукає?

Андрій та Ліза сподіваються, що вона більше не з’явиться у їхньому житті…

Вам також має сподобатись...

Віталій позичив Сергію перфоратор. Той довго його не віддавав. Після робочого дня він вирішив зазирнути в гараж до друга. – Сергію, ну скільки можна?! – обурено вигукнув Віталій. – Я ж просив повернути інструмент через тиждень! – Пробач, друже, справи закрутилися… Поверну, чесне слово! – Сергій здивовано знизав плечима. Минуло вже два тижні, а Сергій навіть не дзвонив. Віталій вирішив відвідати його. Йому набридло чути нескінченні обіцянки, і чоловік вирушив до нього прямо на роботу. – Сергію, я більше не можу чекати! Де мій перфоратор? – вигукнув чоловік. – Ох, друже, розумієш, тут така справа… – Сергій ніяково посміхнувся. – Що таке? – Віталій не розумів, що відбувається

Надія приїхала в будинок свекрухи, розібрати її речі. Нещодавно мами Ігоря не стало, і подружжя вирішило продати будинок. Поступово, шафа за шафою, Надя все розбирала. Черга дійшла до письмового столу свекрухи. Щоб було зручно, Надя почала витягувати кожну шухляду і витрушувала все на підлогу. Коли вона дістала останню, витрусила, в ній раптом відійшло дно. – Скільки цьому столу років?! – Надя нахилилася, щоб поправити дно шухляди, як раптом побачила якийсь конверт. – А це що таке? – здивувалася вона і витягнула листа. Надія обережно відкрила конверт, заглянула всередину і…остовпіла від побаченого

– Мамо, я в тебе тиждень поживу? – На порозі квартири Олени Борисівни стояла її дочка Оля. – В сенсі поживеш? А як же Вадим? – здивувалася мама. – Я від нього пішла. Не можу більше! – пояснила Оля. – Що означає не можеш? Він – твій чоловік! – не витримала Олена Борисівна. – Ще той чоловік! – тихо промовила Оля. – Так пустиш чи ні? Але Ольга навіть уявити не могла, що скаже їй мама

Наталя привела сина Іванка до баби Ганни. Бабусю вона знайшла по оголошенню. Баба Ганна мала побути з Іваном до вечора. – Ось вам мій номер телефону, – сказала Наталя. – Іванку, сьогодні ти побудеш з цією бабусею, – сказала вона сину. Якщо що – дзвони. Наталя швидко поцілувала сина і поспішила на роботу… Цілий день вона працювала як у тумані, і постійно чекала дзвінка сина. Але Іванко чомусь вперто не хотів їй дзвонити… Після роботи Наталя прийшла по Іванка. Вона думала, що він, уже зібраний, чекатиме біля дверей. Але все було не так… У дверях стояла тільки баба Ганна! Наталя застигла від здивування