Історії жінок

Було 31 грудня. Ірина сиділа на роботі перед монітором, а перед нею красувався аркуш з меню для святкового столу. Вона перевіряла, чи нічого не забула купити для салатів і закусок, коли задзвенів її телефон. – Стасик! – радісно подумала вона про свого коханого і взяла слухавку. Але на неї чекало велике розчарування… – Іриночко, вибач мені, кохана! – сказав Станіслав. – Бабуся заслабла… Я повернуся як тільки зможу, обіцяю! Усі плани на свято вдвох були зіпсовані. З цими невеселими думками Ірина приїхала додому. Вона викликала ліфт. Двері безшумно відкрилися, й Ірина ахнула від побаченого

31 грудня – короткий робочий день і піднесений передноворічний настрій.

Ірина сиділа перед монітором, а перед нею красувався аркуш з меню для святкового столу.

Вона перевіряла, чи нічого не забуто, чи все куплене для салатів та закусок, коли пролунав дзвінок її телефону.

– Стасик! – радісно подумала вона і взяла слухавку.

Але тут на неї чекало таке розчарування, що сльози мимоволі покотилися по її щоках.

– Іриночко, вибач, кохана! Я повернуся як тільки зможу, я обіцяю! – говорив її коханий з машини, в якій з батьками їхав до бабусі в село.

Як виявилося, бабуся поспішала в магазин вранці, послизнулася на дорозі і тепер мала проблеми з ногою.

Гіпс уже наклали, але треба було терміново їхати. Мама вся у сльозах.

– Зустрінемо новий рік, допоможу, чим зможу і одразу до тебе, – квапливо говорив Станіслав, а Іра беззвучно плакала.

Усі плани на свято вдвох були зіпсовані. Тепер або одній кукувати, або напрошуватись до когось у гості.

Мама з татом зустрічають у друзів, солідна компанія за п’ятдесят усім. А друзі теж вже визначилися всі. Кому дзвонити?

З цими невеселими думками вона приїхала додому, зайшла в під’їзд і розплакалася ще більше від майбутньої самотності.

Ліфт був зайнятий, довелося чекати. І ось нарешті він приїхав.

Двері безшумно відкрилися, й Ірина ахнула від побаченого!

З ліфта вийшов… Миколай! Справжнісінький Миколай!

В шубі, з бородою, в шапці і рукавичках. А за спиною мішок.

Зрозуміло – підробляє на викликах… Але й гарний костюм! Жодна дитина мабуть не сумнівається в його справжності.

Миколай побачив заплакану Ірину, притримав її за руку й спитав:

– Чи тепло тобі, дівчино?

– Тепло, от тільки сумно, – з усмішкою відповіла вона і поспішила зайти в ліфт, поки двері не зачинилися.

– Стривай, у мене ж є подарунок для тебе, – сказав він і дістав з мішка щось загорнуте в гарний блискучий папір. – Ось тримай. Стільки років беріг, мабуть, для тебе. Дива бувають, повір. Нехай здійсниться твоє бажання…

Ірина подякувала від душі й розпрощалася з добрим казкарем.

Прийшовши додому, вона з цікавістю розгорнула гарну упаковку, а в ній коробочка із золотим замочком.

Відкриває й не вірить своїм очам! Вся у дзеркалах на скляному постаменті стоїть гарна пара у танцювальній позі.

Невеликий ключик приводить їх у рух, вони починають кружляти під музику!

І все б нічого, але пам’ять відкидає Ірину на п’ятнадцять років назад, коли вона, десятирічна дівчинка, написала листа Миколаю і попросила подібну скриньку!

Її вона побачила у подружки Світлани, їй тато із закордону привіз.

І так їй хотілося тоді її отримати! Лист пізно вночі напередодні Нового року вилетів у кватирку білим паперовим літачком, але до Миколая, мабуть, не долетів…

А ось зараз вона стояла перед нею, як пам’ять із минулого, така гарна, музична, казкова…

І тут пролунав дзвінок у двері! Ірина підбігла, відкрила й побачила маму з татом!

– Доню, ми вирішили з тобою святкувати! – сказала мама.

– Чому ж це раптом?! – ахнула Ірина.

– Станіслав подзвонив, пояснив, у чому річ, – відповів тато й обійняв дочку.

А потім була розповідь про чарівну музичну скриньку.

Вони дружно накрили на стіл і зустріли свято по-сімейному. Після дванадцятої зателефонував Станіслав, освідчився у коханні, побажав щастя й швидкої зустрічі…

І з того часу, Ірина вірить в дива і чекає на них щороку в новорічну ніч, хоча й сама вже мама!

Ось здавалося б, дрібниця. А така приємна, що залишилася у пам’яті на все життя…

Вірте у виконання бажань, навіть найменших та найпотаємніших.

Вірте в дива, які роблять рідні й близькі люди.

А іноді й Миколай.

Таке теж трапляється…

Вам також має сподобатись...

Микола прийшов на обід додому. Дружина посмажила яєчню з шкварочками, підігріла борщ. – Жанно, було дуже смачно! – усміхнувся чоловік до дружини пообідавши. – Дякую! Я поїхав. Микола поцілував дружину у щічку і пішов з квартири. Жанна пішла на кухню зібрати та помити посуд. Жінка зайшла на кухню, як раптом почула звук повідомлення. – Знову телефон забув, – сказала Жанна, побачивши на столі телефон чоловіка. – Треба глянути, може щось важливе. Жанна відкрила повідомлення, прочитала його і застигла від прочитаного

Алла без попередження приїхала до сина в гості. Невістка Ольга відкрила двері. Побачивши її незадоволене обличчя, Алла одразу сказала, що вона ненадовго… Ольга запросила її на кухню, налила чаю і поставила на стіл вазу з сушками. Прийшов син Віталій. Алла так і не доторкнулася до скромного частування. – Відчуваю, здоров’я в мене вже не те, – сказала вона. – Хочу попросити вас про допомогу… – Так, ми ж уже обговорили це питання! – вигукнула Ольга. – Ви знаєте, Алло Василівно є чудовий вихід! Свекруха здивовано дивилася на невістку, не розуміючи до чого та веде

Світлана приїхала на дачу забрати деякі речі та інструменти. Вона відкрила хвіртку, як раптом почула в будинку якісь голоси. Вона заглянула у вікно і застигла. Там був її чоловік разом із сусідкою! Михайло з Тетяною сиділи за столом, сміялися, і, як здалося Світлані, виглядали дуже щасливими. Світлана не розуміла, що відбувається

Світлана перевірила плиту, вимкнула світло, вийшла з квартири і попрямувала у поліклініку. Людей було мало – літо, багато хто на дачі. До кабінету, біля якого стояла Світлана, раптом підійшов якийсь чоловік. То на талончик свій подивиться, то на двері кабінету… – Вибачте, а не підкажете, Павлюк тут приймає? – запитав він. Світлана йому кивнула. Вона зайшла до лікаря і, вийшовши через пару хвилин, раптом почула: – Світланко?! Це ти?! Ось ми й зустрілися! А я вже й не мріяв, думав все – ніколи тебе не побачу… Світлана оторопіла. Цього чоловіка вона бачила вперше