Історії жінок

Марія чекала, що Ігор з дня на день покличе її заміж. Якось ввечері жінка готувала вечерю, коли Ігор повернувся з роботи. Чоловік одразу зайшов на кухню. – Нам потрібно поговорити, – раптом заявив він. – Я тебе слухаю, – відповіла Марія. – Ти помітила, що ми віддалилися один від одного, – сказав він. – Ти про що? – не розуміла його Марія. – Я веду до того, що нам треба розлучитися, – несподівано закінчив Ігор. Марія застигла на місці, незрозуміло дивлячись на Ігора

Марія хотіла заміж, але вийти заміж не виходило. Марії було 28 років.

Два останні роки свого життя вона присвятила Ігорю. Вони жили з ним на орендованій квартирі, і ніби все в них було добре. Марія чекала, що Ігор з дня на день покличе її до ЗАГСу, але Ігор зовсім несподівано запропонував їй розлучитися, бо, на його думку, їхні стосунки вичерпали себе, зайшли в глухий кут, і він засумував.

Марія повернулася до мами. Вони мешкали з мамою в однокімнатній квартирі. Марія хотіла б жити самостійно, але ніяк не могла накопичити хоча б на початковий внесок. Ні, якісь гроші у неї були, вона не була марнотратом, але цього було мало.

Марія одразу після інституту прийшла працювати до проектного архітектурного бюро. Вона не вирізнялася яскравою красою, але була цілком собі симпатичною дівчиною, стежила за собою, добре готувала. Заміж виходили подруги, а їй чомусь не щастило.

Одного прекрасного дня до їх трудового колективу прийшов новий співробітник Владислав. Він став надавати Марії знаки уваги і вона підбадьорилася. Правда, було одне але… Влад жив із жінкою, і мали маленького синка. З дружиною вони були не розписані, і, за його словами, справа в них йшла до розлучення. Влад часто скаржився на дружину: лінива, нічого не хоче робити, вдома бардак, готувати не вміє і не готує.

Він із задоволенням уплітав пиріжки, принесені Марією і зітхав,

– От би мені таку дружину.

Вони почали зустрічатись. Владислав мав ключі від квартири молодшого брата. Брат часто їхдив на заробітки. Під час його поїздок квартира була у їхньому розпорядженні.

Через півроку Владислав вирішив нарешті розлучитися зі своєю громадянською дружиною і вона, забравши дитину, пішла від нього.

Марія переїхала до нього за умови, що вони офіційно оформлять стосунки. Він погодився, але попросив трохи зачекати.

Марія самозабутньо почала наводити лад у квартирі. Дружина в нього справді була не господиня, і квартира мала поганий вигляд.

Марія зробила ремонт, поміняла меблі. На це пішли майже всі її заощадження.

Марія готувалася до весілля, але Владислав чомусь постійно знаходив усілякі відмовки та тягнув час. Він вважав, що їм і так добре живеться, що може змінити штамп у паспорті?

Настав момент, коли Марія зрозуміла, що так триватиме довго. Вони з Владом серйозно посварилися.

Марія вирішила на деякий час переїхати до мами, щоб коханий зрозумів, як йому без неї погано, як вона потрібна! Марія чекала, що він кинеться слідом, і нарешті призначить день весілля. Їй уже виповнилося 29 років, скільки можна зволікати?

Але щось пішло не так. Владислав скористався її відсутністю та помирився зі своєю колишньою дружиною.

Він перевіз їх із сином у відремонтовану квартиру, обставлену новими меблями.

Марія спробувала отримати з нього гроші за ремонт та за меблі, але Влад лише цинічно посміхнувся і відповів, що не просив її робити ремонт та купувати меблі.

З роботи Марія звільнилася, не могла бачити зрадника Владислава, і дратували співчуття колег.

Роботу вона знайшла іншу, а ось новий наречений поки що на горизонті не з’явився.

Так, і заміж їй більше не хочеться. Два рази пролетіла із заміжжям, скільки можна?

P.S

Милі дівчата, навіть якщо вам дуже хочеться вийти заміж, не поспішайте і не вкладайте свої гроші в ненадійні проекти, дочекайтеся стабільності у відносинах!

Вам також має сподобатись...

Марина їхала своєю машиною додому. У салоні грала музика, але й вона не заспокоювала її, а навпаки, наводила тугу. – Як же ж рано пішов мій Андрійко, – думала Марина про свого покійного чоловіка. – Тридцять один рік, хіба це вік?! Дитину чекали… Але його не стало, і малюка теж нема. Стільки часу минуло, а душа все не на місці… Попереду Марина помітила машину, яка раптом поїхала вбік і зупинилася. – Щось не так, – подумала вона. – Колесо, чи що? Марина теж зупинилася. Вона підійшла до машини, постукала в дверцята і застигла від несподіванки

Вікторія мила вікна, коли пролунав дзвінок у двері. Вона витерла руки і поспішила в коридор. Вікторія відкрила двері й оторопіла… На порозі стояв її колишній чоловік Антон! – Проходь, – сказала жінка. – Ти чого прийшов? – Ох, привіт, Віко! – почав Антон. – Поговорити я хотів… Сумую я за тобою і синами. А вони про мене хоч згадують? – Ну ти й схаменувся! – ахнула Вікторія. – Сини давно вже живуть окремо із сім’ями. Проходь, хоч чаю попʼємо. – Віко, я тобі дещо приніс, – сказав Антон і дістав якийсь пакунок. Вікторія розгорнула його й застигла від здивування

Світлана перевірила плиту, вимкнула світло, вийшла з квартири і попрямувала у поліклініку. Людей було мало – літо, багато хто на дачі. До кабінету, біля якого стояла Світлана, раптом підійшов якийсь чоловік. То на талончик свій подивиться, то на двері кабінету… – Вибачте, а не підкажете, Павлюк тут приймає? – запитав він. Світлана йому кивнула. Вона зайшла до лікаря і, вийшовши через пару хвилин, раптом почула: – Світланко?! Це ти?! Ось ми й зустрілися! А я вже й не мріяв, думав все – ніколи тебе не побачу… Світлана оторопіла. Цього чоловіка вона бачила вперше

Наталя Федорівна навшпиньки підійшла до кімнати доньки й прислухалася. Жінка зітхнула і вирушила на кухню. Почувши якесь шарудіння, Наталя Федорівна гукнула: – Оксаночко, доню, що трапилося?! Може, чайку попʼємо, поговоримо? – Валерій завтра одружується! – сумно сказала Оксана. – Ця Світлана, фото виклала. З дівич-вечора. То вона з обручкою, то з подарунками! А я ж так сподівалася, що вони розлучаться… – Так буває, – Наталя Федорівна з жалем подивилася на доньку. – Тут слова не допоможуть. – Я все вирішила! – раптом сказала Оксана. – Я заміж вийду! – За кого вийдеш? – ахнула Наталя Федорівна. Вона не розуміла, що відбувається