Підростаючи, юна Марія все більше дивувалася безрадісному і метушливому життю своєї матері.
«Мама тільки й знає, що бігати: то на роботу, то по продуктових магазинах, у вічних пошуках чогось кращого і дешевшого.
Вдома постійно крутиться з цими вічними прибираннями, праннями, готуваннями. Навіть вислухати мене нормально не може, тільки киває та погоджується, коли я з нею розмовляю.
У неї в житті наче інтересів жодних немає. Одяг собі рідко купує і дешевший, манікюр чи зачіску не робить. Постійно якась сумна, втомлена і поникла.
Ось у Олени та Віри мами старші, і то набагато краще виглядають. А моя мама … Невже вона не бачить, як погано виглядає збоку? Чи знає і саме тому так для тата старається?
Він все одно нею завжди незадоволений. Вічно або з друзями десь пропадає, або критикує та скаржиться, що все зроблено не так, як треба. А вона на все закриває очі.
Ніколи маму не зрозумію! – категорично думала Марія у свої шістнадцять років.
Через п’ятнадцять років Марія з гіркотою несподівано згадала свої підліткові міркування про матір.
«Тоді я не розуміла маму, а тепер, виходить, повторюю її долю, ставши для чоловіка та синів такою ж хатньою робітницею, як і вона».
Звісно, все почалося не одразу.
Після заміжжя Марія почала з радістю виконувати так звані обов’язки дружини: готувати, прибирати та купувати необхідне для сімейного гніздечка.
Це було легко, приємно і навіть приносило радість. Сил вистачало на все: робота, догляд за собою та будинком, пошук цікавих рецептів та милих побутових дрібниць.
Незабаром у шлюбі були народжені сини.
Тільки ставши матір’ю, Марія зрозуміла, що запас її сил не безмежний і їй потрібна допомога.
Батьки Марії жили в іншому місті, як і мати її чоловіка Дениса.
Марія дуже втомлювалася і почала просити чоловіка про допомогу.
– Денисе, я сьогодні цілий день молодшого з рук спустити не могла – зубки у нього ростуть, втомив примхами. Зайди дорогою з роботи в магазин, купи продуктів для вечері.
– Не шукай собі виправдань. Шукай способи вирішення проблем, – повчав у відповідь Марію чоловік. – Інші ж жінки якось справляються з усім самі!
А ти тільки хочеш чогось від мене! Мабуть, з подружками проговорила півдня, от і не встигаєш нічого!
– Ти ж знаєш, що я давно лише вітаннями на дні народження з подружками обмінююсь. Більше ні на що не вистачає часу, – ображена несправедливими претензіями, заявляла Марія.
– Це лише твої проблеми. Вчись встигати. І вечерю, до речі, ти мені погану вчора приготувала. Щоби такого більше не повторювалося, зрозуміла?
Щоразу Денис відмовляв Марії в допомозі по дому чи з дітьми, постійно наводячи приклад якихось дружин і подруг його друзів, які успішно виховують дітей і підтримують вдома порядок, і ще й встигають працювати.
«Все можливо, за бажання. Шукай причини у собі, а не в дітях! Я і так на роботі втомлююсь, вдома відпочити маю право. Це жіноча справа – з дітьми сидіти та порядок у домі підтримувати.
Не впораєшся – сама винна. Тож не псуй мені настрій своїм невдоволеним обличчям!» – Повчав Марію чоловік на будь-яке її прохання про допомогу.
Навіть коли Марія вийшла на роботу, її внесок у сімейний бюджет чоловік сприймався як щось незначне.
Неодноразово Марія намагалася достукатися до чоловіка, пояснюючи, що теж працює та втомлюється, але він у відповідь лише сердився.
– Та що ти там працюєш? Штани в своєму офісі просто протираєш! Зарплата набагато менша за мою!
– Так я ж таку роботу знайшла, щоб дітей із садка раніше зустрічати, та й на лікарняних з ними сидіти. Адже в мене помічників немає.
– Прямо мати-героїня! Пишайся! Та тільки не забувай, що я сьогодні знову безлад вдома бачив. Значить, ти не справляєшся зі своїми обов’язками! Або подобається нечепурою бути?
– Діти просто грали. Адже ти сьогодні раніше з роботи прийшов. Не встигли все прибрати.
– Як завжди, виправдання! Скільки я тобі вже казав, безлад у домі – тільки твоя вина! Що ти за жінка така, якщо не можеш нормально все в сім’ї влаштувати?
– Чому ти так ставився до мене? Адже я стараюся для сім’ї! З раннього ранку до пізньої ночі тільки й готую, перу, прибираю, виховую, працюю.
А ти навіть дорогою додому ніколи в магазин не зайдеш хліба чи молока купити!
Сьогодні вихідний, сходи, будь ласка, із синами погуляти! Хоч чимось можеш допомагати мені ростити наших дітей?
– Все! Дістала! Затихни зараз же, інакше я за себе не ручаюся! – невдоволено вигукував Денис і йшов до іншої кімнати.
Потім дзвонив друзям зі словами:
«Давай зустрінемося сьогодні, посидимо в тебе? А то моя знову дістала».
Потім він демонстративно залишав квартиру і залишав Марію з дітьми та домашніми справами.
Марія, зачинившись у ванній кімнаті, тихо плакала від образи та нерозуміння.
«Він мене не шкодує і не бачить моїх проблем. А найгірше, що наші діти спостерігають таке ставлення свого батька до матері.
Скоро вони, як і я колись, подумають, що їхня мама дивна, безвольна жінка. І мають рацію.
У мене, як і у моєї мами, не вистачає сили волі піти від чоловіка. Адже я думала, що ніколи такою не буду!
А тепер не знаходжу в собі сил уникнути чоловіка, який постійно сварить мене і не поважає.
Виправдовую себе тим, що він не гульбанить, і не зраджує, а отже, треба зберігати сім’ю…»
Минуло ще кілька років. Одного разу Марії терміново потрібно було відкрити надісланий на її електронну пошту документ, і вона взяла ноутбук чоловіка.
Відкривши його, довго з подивом дивилася на численні вкладки сайтів знайомств, де її чоловік намагався познайомитись із різними дівчатами.
Це була остання крапля, що переповнила чашу терпіння Марії.
«Ось моє терпіння та зусилля щодо збереження сім’ї і дали результат. Мало того, що Денис зовсім перестав мене цінувати і поважати. Тепер він ще й зраджує мене.
Дивно навіть не здивована. Мабуть, у глибині душі я вже давно чекала від нього зради. От і дочекалася.
Що ж мені тепер робити? Влаштувати сварку і вигнати? Ні, не можна діяти на емоціях. До того ж його зрада не доведена.
Завтра вранці я придумаю, що робити», – вирішила вона.
Наступного дня Марія створила на сайті знайомств профіль із чужим ім’ям та фото.
Потім, знайшовши профіль чоловіка, поставила його фотографіям лайки і вислала смайлик, що підморгує.
Денис не змусив на себе довго чекати і почав активно намагатися познайомитися з чарівною дамою.
З якимось дивним задоволенням Марія листувалася від імені іншої жінки і дізналася, що Денис нібито в розлученні, оскільки він залишив дружину, яка зрадила йому.
Ще Денис писав, що не має поганих звичок.
«Мабуть, забув про свої звички», – посміхнулася Марія, продовжуючи листування.
«Я людина проста і позитивна. Багато працюю та заробляю. Мрію створити щасливу родину. Був би радий зустрітися з тобою. Тільки до себе запросити не можу, бо ж у гуртожитку після розлучення оселився.
Але можу приїхати до тебе в гості», – писав Денис «Інні», яка йому так сподобалася.
«Якщо хоче з’їздити в гості, не відмовлятиму йому в цьому задоволенні», – вирішила Марія, остаточно визначившись із своїм планом.
Написавши від імені міфічної Інни згоду на зустріч, Марія вказала адресу будинку, що у передмісті.
«Живу у приватному будинку за адресою: вул. Дачна, 78. Приїдь сьогодні після 23.00 з ігристим. Буду рада тебе бачити!” – саме таке повідомлення отримав Денис і, натхненний, почав збиратися, спішно обманувши дружину про терміновий виклик на роботу.
Марія лише зрозуміло кивнула, приховавши саркастичну усмішку. Дорога зайняла Денису не менше години в один бік.
Потім він довго не міг достукатися до нібито очікуючої його господині і, зрештою, глибокої ночі, невдоволений і засмучений, повернувся додому. На порозі він застиг, натрапивши на дві валізи речей.
– Ти що надумала? Навіщо тут валізи на порозі стоять вночі? – обурився Денис.
– А це, любий, щоб тобі довго не збиратися, – спокійно відповіла Марія. – Інна просила вибачитися за ніч кохання, що не відбулася. Сподіваюся, ти маєш ще варіанти, куди переїхати? А то цю квартиру мені моя бабуся заповіла. На неї в тебе прав немає.
***
Десятого червня Марія зненацька запропонувала подрузі зустрітися.
– Відзначимо річницю.
– Більше року не бачилися, – здивувалася та. – А що за річниця?
– Мого розлучення.
– Жартуєш?
– Навпаки – я вперше за останні кілька років розмовляю з тобою так відверто, – зізналася Марія. – Приходь, нарешті розповім тобі про те, як я важко з чоловіком жила, та кумедно з ним розлучилася!
Через рік Марія, що отримала розлучення, сміючись, ділилася з подругою цією історією:
– Ось так я й кинула свою валізу без ручки. Скоро зрозуміла, що жити без такого чоловіка, як у мене був, стало набагато легше та веселіше!
