Історії жінок

До Ірини мала приїхати в гості свекруха. Жінка дуже хвилювалася. У день приїзду матері чоловіка вона встала раніше й одразу ж побігла поратися на кухні. Їй дуже хотілося здивувати Марину Григорівну різними смаколиками. Ірина приготувала дві гарячі страви, салати, закуски. А до чаю спекла пиріг із малиновим варенням… Свекруха похвалила невістку. – Але вистачило б і одного супчику й пари салатиків, – усміхнулася Марина Григорівна. Минув тиждень. – Ірино, я маю до тебе дуже серйозну розмову! – раптом сказала свекруха. – Присядь біля мене, будь ласка. Ірина здивовано подивилася на жінку, не розуміючи, що відбувається

Андрій з Іриною були одружені вже п’ять років, а жінка тільки один раз зустрічалася з мамою Андрія, своєю свекрухою Мариною Григорівною.

Марина Григорівна приїжджала до них на весілля, тоді вони з Іриною й познайомилися, але особливо поспілкуватись не вдалося. Незабаром після весілля свекруха поїхала.

Вона жила далеко, а потім обставини складалися так, що ані в Марини Григорівни, ані в Андрія з Іриною не виходило приїхати… Спілкувалися тільки по телефону і не дуже часто.

І ось Андрій сказав дружині, що мама взяла відпустку і на три тижні приїде до них.

– Пора вам уже поспілкуватися, – сказав він дружині. – Та й онуків мама бачила тільки на фотографіях й по відео.

У Андрія з Іриною підростали двійнята, син і донька. Зараз дітям було вже по три з половиною роки, вони досить непогано розмовляли, особливо Катруся, були допитливими, непосидючими й дуже спритними дітьми.

В дитсадок діти поки не ходили. Андрій непогано заробляв, тому Ірина не поспішала виходити на роботу.

Цілими днями молода жінка поралася по господарству. Готувала багато й різноманітно, прибирала квартиру.

А оскільки у всіх був хороший апетит, а про ідеальний порядок у квартирі з маленькими дітьми можна було тільки мріяти, то, здавалося, що Ірина тільки й робила, що мила, прибирала, прасувала, готувала і знову мила.

І так по колу день у день.

Не дивно, що надвечір вона часто відчувала себе зовсім знесиленою, та й уранці не відчувала припливу бадьорості.

Ірина дуже хвилювалася перед приїздом мами Андрія. Чи зможуть вони порозумітися, чи не вважатиме Марина Григорівна її поганою господинею?

Це особливо турбувало молоду жінку, оскільки попри всі її зусилля вдома ніколи не було ідеального порядку.

Катруся і Дмитрик тільки й бігали по квартирі, залишаючи після себе повний безлад.

У день приїзду свекрухи Ірина встала раніше, аніж зазвичай, хоча вона й так ніколи пізно не вставала.

Лягала вже за північ, вставала не пізніше сьомої ранку. Сьогодні ж встала о шостій і одразу ж почала поратися на кухні.

Їй хотілося добре підготуватися до зустрічі з Мариною Григорівною і, якщо не здивувати її різними смаколиками, то хоча б не розчарувати…

У результаті Ірина приготувала дві гарячі страви, кілька салатів і різноманітні закуски. А до чаю спекла пиріг із малиновим варенням.

Свекруха похвалила невістку, сказавши, щоправда, що не треба було так багато всього готувати.

– Цілком вистачило б одного супчику й пари салатиків, – усміхнулася Марина Григорівна. – Хоча все було неймовірно смачно!

Минув тиждень. Весь цей час Ірина щосили намагалася догодити свекрусі, бігаючи між дітьми, приготуванням і прибиранням…

– Ірино, я маю до тебе дуже серйозну розмову! – раптом сказала одного разу свекруха. – Присядь біля мене, будь ласка.

Ірина здивовано подивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається.

– Ой, Марино Григорівно, у мене там одяг в пралці поправся, треба розвісити, і пропилососити треба, Дмитрик з Катрусею накришили печива у своїй кімнаті… А потім…

– Почекай, Іринко, – ласкаво зупинила її свекруха. – Нічого такого не станеться, якщо ти розвісиш білизну трохи пізніше, і килим почекає… Окрім того, я сама все зроблю, а потім приготую вечерю, щоб ти могла трохи відпочити.

– Та що ви, Марино Григорівно! – ахнула Ірина. – Ви гостя, не вистачало ще, щоб ви поралися по господарству.

– Ну, по-перше, мене ніхто не змушує. А по-друге, ти все ж таки присядь і вислухай мене… Для початку я розповім тобі одну притчу. Мені вона дуже подобається…

…Один чоловік захотів виростити яблуню у своєму саду й вирушив до знайомого продавця по насіння.

– У мене є два сорти яблук, – сказав той. – Один називається “Думай тільки про інших”, а другий “Щоб допомагати іншим, треба пам’ятати про себе”. Яке насіння візьмеш?

Чоловік подумав і вирішив посадити обидва сорти.

І ось минув якийсь час, насіння сорту «Думай тільки про інших» почало пускати коріння, і тут коріння інших рослин з цього саду почали обурюватися:

– Ти навіщо ростеш? Нам тут і так обмаль місця. Ми не хочемо заради тебе рухатися і щось міняти у своєму житті. А як води на всіх не вистачить?

Насіння сорту «Думай про інших» відчуло себе вкрай незручно і одразу сповільнило ріст своїх корінців, щоб не завдавати іншим рослинам незручностей.

Через слабеньке коріння харчувалося насіння дуже погано, і коли з нього абияк проклюнувся тоненький паросток, виявилося, що він теж заважає іншим рослинам.

– Ах, ти ще й рости надумав?! – обурилися вони. – А якщо ти виростеш і пустиш на когось із нас свою тінь? А як сонця на всіх не вистачить?!

І паросток, згадавши назву свого сорту, вибачаючись і знову відчуваючи велику незручність, почав рости дуже повільно, викривляючись, щоб не дай Боже не пустити на когось свою тінь…

А в цей час інше насіння, сорту «Щоб допомагати іншим, треба пам’ятати про себе», теж зустрілося із невдоволенням рослин – сусідів, яким нібито заважало його коріння. Але насіння відповіло:

– Для того, щоб я виросла і почала давати хороші плоди, мені потрібна достатня кількість води й поживних речовин, а, значить, мені потрібне міцне і сильне коріння!

А коли з цього насіння проклюнувся паросток, і він зустрівся із невдоволенням інших рослин.

– Мені потрібно багато сонця, – сказав він у відповідь на обурення сусідів. – Щоб я в майбутньому дав смачні плоди. І почав рости, ні на кого не зважаючи.

Минув час. І чоловік, який колись посадив у землю два види насіння, була вкрай здивований тому, які різні дерева виросли.

Одна яблунька була дуже тендітна і кривенька, а на її гілках було лише кілька таких же непоказних маленьких плодів. Це деревце нагадувало людину, яка соромиться себе і постійно перед кимось вибачається.

Друге дерево виглядало інакше. Це була сильна, міцна яблуня, вся у великих і соковитих плодах.

Власник саду вирішив спиляти нездалу яблуньку, оскільки від неї не було ніякого користі. А ось друга яблуня тепер плодоносила щороку, даючи чудовий урожай дуже смачних яблук…

…– Ти зрозуміла сенс цієї притчі, Іринко? – запитала Марина Григорівна.

– Не зовсім, – чесно зізналася невістка.

– Гаразд, я тобі поясню. Сенс якраз у назві сорту другої яблуньки. Щоб допомагати іншим потрібно пам’ятати про себе. Тобто про себе треба подбати насамперед. Я вже тиждень живу у вас і помітила, що ти зовсім не дбаєш про себе, Іринко. Це неправильно.

– А як я можу думати про себе, та ще й насамперед, коли в мене сім’я, маленькі діти, які так потребують мене… – щиро здивувалася Ірина.

– Люба моя, якщо ти весь час тільки віддаватимеш свою енергію, дуже скоро ти зачахнеш як та яблуня з притчі. І, навпаки, якщо ти навчишся не лише віддавати, а й брати, поповнювати свої запаси енергії, у тебе будуть сили рухатися далі… А поки що я бачу, що ти тільки віддаєш. Ти надто розчинилася в сім’ї й дітях і зовсім не думаєш про себе. Ти навіть їси на ходу, між іншими справами, а це неправильно і погано для тебе!

– Так мені весь час ніколи, стільки справ… – намагалася виправдовуватися Ірина.

– Справи є і будуть, але треба обов’язково знаходити час для себе, балувати себе й відпочивати. Ось навіщо ти двічі на день миєш підлогу?

– Як це навіщо? Щоб було чисто…

– Досить робити це пару разів на тиждень. І готуєш стільки навіщо? Ти гаруєш біля плити, а твоя сім’я навіть не з’їдає все, приготоване тобою. Ти коли востаннє була у перукарні?

– Не пам’ятаю, – чесно зізналася Ірина. – Напевно, ще до народження дітей… Мені якось не до себе, діти малі…

– Діти вже не немовлята. Скажи, Андрій що, зовсім тобі не допомагає? Він не може у свій вихідний побути з дітьми, щоб ти кудись сходила, з подругами зустрілася, розвіялася?

– Та я якось не просила його ніколи… – розгубилася Ірина. – Він же ж працює, а я ніби як удома сиджу… Тому діти і все господарство на мені…

– Ох, Іринко, не можна так… Значить так, завтра у тебе вихідний… І не заперечуй.

– Як це, який ще вихідний? – не повірила і навіть трохи злякалася Ірина. – А діти? Та в мене на завтра стільки справ заплановано!

– Жодних справ по господарству! – строго і водночас доброзичливо відповіла свекруха. – Завтра ти йдеш у салон краси, а потім можеш провести час на власний розсуд. Подзвони подружкам або просто прогуляйся містом. У кафе сходи, ще кудись, подумай, чого просить твоя душа…

– А діти? А домашні справи? – все ніяк не могла заспокоїтись Ірина.

– Діти залишаться з батьком і бабусею. Завтра субота, у Андрія вихідний. Невже ти думаєш, що ми з Андрієм не впораємося з двома пустотливими дітлахами?

– Тобто, я можу провести завтрашній день як хочу? – уточнила Ірина, якій все ще не вірилося в те, що свекруха говорить правду.

– Ну звісно. І обов’язково порадуй себе обновкою. Ти це заслужила. А то я дивлюся, у твоїх дітей стільки одягу, в шафу не вміщається, а ти виходиш з дому в тому самому.

– Так а навіщо мені багато речей? – здивувалася Ірина. – Я окрім магазинів, дитячого майданчика та поліклініки майже нікуди й не ходжу…

– Це не привід весь час ходити в тих самих джинсах і розтягнутій футболці! Завтра обов’язково купи собі сукню! З твоєю фігуркою треба сукні носити, а не штани й безрозмірні футболки. І, до речі, Андрій мені казав, що ти захоплюєшся малюванням. Це так?

– Так, але коли народилися діти, я закинула це.

– І даремно. Замість того, щоб по два рази на день мити підлогу, витрачай цей час на улюблене заняття! Повір, користі буде набагато більше.

…Давно Ірина так добре не проводила час. З ранку вона відвідала салон краси, де їй зробили нову стрижку та манікюр. Потім із двома подругами вона погуляла по торговому центру і купила собі дві сукні.

Вона дуже хотіла зайти в магазин дитячого одягу і купити обновки дітям, але, хоч було і важко, змогла втриматися від спокуси.

Свекруха права, у Катрусі та Дмитрика стільки речей, що деякі вони встигають вдягнути всього кілька разів і виростають із них…

А ось собі вона давно нічого не купувала, вважаючи, що нема чого витрачати гроші на себе…

Здійснивши покупки, Ірина з подружками вирушили в кіно, а потім у кафе, де дуже мило поспілкувалися, вдосталь насміялися і просто добре відпочили.

Додому молода жінка повернулася вже ввечері і виглядала вона неймовірно щасливою і відпочилою.

– Дякую вам, Марино Григорівно! Знаєте, а я ж і справді останнім часом почувала себе дуже втомленою, – зізналася свекрусі Ірина. – Зовсім на себе рукою махнула, старалася щосили, щоб удома було чисто, готувала по кілька страв, як у ресторані, щоб у моїх домашніх був вибір… А енергія з мене ніби витікала… Я й не думала, що її треба заповнювати. Думала, що досить простого сну, щоб відпочити й набратись сил…

– Сон – це дуже важливо, але не лише в ньому справа, – посміхнулася Марина Григорівна. – Щоб поповнити запаси енергії, потрібно обов’язково знаходити час на себе, свої захоплення, піклуватися насамперед про себе. І це ніякий не егоїзм, це абсолютно нормально… Бо ж пам’ятаєш, що стало з тією яблунькою, яка думала тільки про інших?

– Памʼятаю…

– Ось ніколи про це й не забувай…

Ірині було сумно розлучатися зі свекрухою, за три тижні вони встигли подружитися і стати один одному по-справжньому близькими людьми.

І коли через рік Марина Григорівна знову приїхала в гості, вона одразу сказала Ірині:

– Ось тепер я бачу молоду енергійну жінку, з сяючими очима, а не таку втомлену життям, як минулого разу.

– Я вам така вдячна, Марино Григорівно! – посміхнулася Ірина. – І я маю для вас подарунок.

Ірина принесла зі спальні картину в рамці. Це був портрет свекрухи!

– Не знаю, чи добре у мене вийшло, малювала я по фотографії, – трохи зніяковівши, сказала Ірина.

– Чудово! – щиро захопилася свекруха, розглядаючи свій портрет.

А потім вона розплакалася й обійняла улюблену невістку…

Вам також має сподобатись...

Настя їхала з сином на море, коли зустріла Ігоря. Високий, гарний. Познайомились вони на пероні. Син попросив у Насті купити морозиво, а Ігор, почувши прохання малюка тут же купив ласощі йому та Насті. – А де батько дитини? – запитав він. – Працює. А ваша дружина? – Ми якраз розлучаємось. Миритись вона не хоче. Настя ще не знала, як зміниться її життя

Оксана в 63 роки вирішила вийти заміж. Жити вона пішла до чоловіка Юрія. З ним у великій квартирі жила дочка Інна і зять Андрій. – Знову борщ?! – якось скривився Андрій до Оксани. – Ми вчора його їли. – Я не встигла нічого приготувати, – виправдовувалася Оксана. – Поки штори перепрала, то втомилася і лягла відпочити. – Це зрозуміло, але я не люблю борщ! – відсунув тарілку зять. – Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу сказав Юрій… І Оксана за всіх прибирала, готувала, купувала продукти! Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла

До Марини прийшла подруга Надія. – Марино, мій Степан сказав, що тобі по-господарству може допомогти Олег, – сказала вона. При згадці про Олега Марина раптом стрепенулася. Колись він був її сусідом, а потім поїхав і жінка довго його не бачила… – Це що виходить, – Марина глянула на подругу. – Олег приїхав, чи що? – Приїхав, – сказала Надія. – У сестри поки живе. – Ясно, а як його знайти? – запитала Марина. – Я Степана попрошу, – відповіла Надія… Наступного дня Марина прокинулася від якихось дивних звуків на подвірʼї. Жінка накинула домашній халатик, вийшла на ґанок і застигла від побаченого

Тетяна була на роботі, як раптом відчула, що почувається погано. Жінка пішла до начальства і відпросилася. Додому Тетяна приїхала на таксі о другій годині ночі – бо ж працювала у нічну зміну. Щоб нікого не будити, вона обережно відчинила двері своїм ключем. Заглянула в кімнату до доньки – Катруся міцно спала. Таня зайшла на кухню, випила гарячого чаю, і попрямувала у спальню. Вона ввімкнула ліхтарик на телефоні, щоб не розбудити Віктора, зайшла у спальню і застигла на місці. – Ось чого-чого, а такого я не очікувала! – тільки й вигукнула Тетяна