Рано-вранці Михайло поїхав на роботу. Ліда вставала разом з чоловіком, хоч у неї і відпустка, але справ у домі багато, і не тільки в домі.
У цей будинок вони переїхали рік тому, а тепер все облаштовували. Здається кінця і цього краю не буде. Будинок дістався Ліді від батька недобудований.
Ліда була його єдина дочка, тож інших спадкоємців не було. У молодшої сестри батько був інший. Мати натякала, що будинок треба продати, але Ліда не погодилася.
Вона вже була одружена чотири роки. Разом із Мишком вони вирішили переїхати і все робити на місці. Жили спочатку у літньому будиночку, який уже був на ділянці.
Наразі будинок був добудований, будівництво гаража завершується. У планах було ще зробити зону для відпочинку, альтанку, мангал.
Ліда вийшла на подвірʼя. Їй треба було висадити багаторічні квіти, які вона вчора купила.
Поки Ліда прикидала, що й куди садити, біля воріт з’явилася якась незнайома жінка.
– Здрастуйте, – привіталась та.
– Доброго дня, – відповіла Ліда.
Вона вже знала майже усіх сусідів, але цю жінку бачила вперше.
– Вибачте, мені б з Мишком поговорити, – раптом сказала незнайомка.
– А Мишко на роботі, буде тільки увечері, – здивовано відповіла Ліда. – А що ви хотіли і хто ви така?
Ліда не розуміла, що відбувається.
– А я колишня теща Мишка, Алла Андріївна.
– Оце так! А Мишко розповідав мені про вас.
– І що ж цікаво можна розповідати про колишню тещу?
– Він добре про вас відгукувався. Нічого поганого. Якщо хочете, то можете почекати, але це до вечора. Може, я можу чимось допомогти?
– Я навіть не знаю, як і сказати. Не знаю, як ви до цього поставитеся…
– Ходімо в будинок, там все й розкажете…
…Ліда була другою дружиною Михайла. Вона не відводила його із сімʼї.
Познайомилися вони через два роки після розлучення Михайла з дружиною.
Їхній шлюб був великою помилкою, як казав Мишко.
Молоді, недосвідчені, одружилися по зальоту. Життя відразу пішло не так, кохання не було, але Мишко старався.
Теща це бачила і всіляко намагалася навчити доньку. Та та не слухала, сварилася з Мишком, галасувала…
Настало розлучення. Дитині тоді був всього рочок. Дружина сама подала на розлучення.
Мишко тепер платить аліменти. З дитиною бачиться, але рідко. Його мати постійно перешкоджає цьому, то веде малюка кудись, то просто не відкриває Мишку двері.
Ліда про все це знала. Переживала разом із чоловіком. А оскільки вона ще й не могла завагітніти, то переживала ще сильніше…
– Коли вже прийшла, то треба розповідати, – продовжувала гостя. – Допомогти більше ніхто не зможе, окрім Мишка. Рита, моя дочка, зв’язалася з одним… Не знаю, як і сказати, гульвіса я його називаю.
Може й не тільки це, а й вона почала гульбанити. Максимчик навіть тікав від них кілька разів.
Я і говорила, і сварилася. Максимчика мені не віддає, та й не дадуть мені, слаба я з дитинства. Я й приїхала, щоб Мишко допоміг.
Треба вирішити все, а Максимчика я могла б виховувати, йому тільки оформити все.
Я ж розумію, у вас своя сім’я, діти. У вас же ж є діти?
– Ні. Поки нема, – сумно сказала Ліда.
Це була неприємна для неї тема.
– Будуть. Обов’язково будуть! Ось я все й розповіла… А якщо щось зі мною станеться, то не залишайте хлопчика. Він добрий, розумний…
– Треба Мишкові розповісти. Ви не хвилюйтеся, все буде добре.
– А ви не проти, якщо Максимчик іноді й у вас буде? Адже Михайло його батько.
– Ні. Я вже сама пропонувала, але ваша дочка не дає їм зустрічатися. Треба все з Мишком обговорити. Ви відпочиньте, мені треба квіти висадити. А потім будемо обідати…
– А давай я допоможу? Нічого, що я на «ти»?
– Так, все добре, Алло Андріївно! А вам не важко буде?
– Ні. Я люблю квіти. Адже я працювала раніше в тепличному господарстві. Вирощували все: зелень, овочі й квіти для міста. А потім висаджували.
– Ого. Тоді ви мені й порадите, як все розподілити на ділянці.
– Ну, це я можу…
День пролетів непомітно. Повернувся Михайло.
– Алло Андріївно, що трапилося? – запитав він з порога.
– Та ось, трапилося…
Михайло все уважно вислухав.
– Ти подумай, одразу таке не вирішиш.
– Треба одразу, – втрутилася Ліда. – Там дитина. Треба діяти.
Було все зібрано, свідчення сусідів, документи та багато іншого.
Максим переїхав до батька.
Ліда сама запропонувала, щоб хлопчик жив із ними. Якщо не дає Бог їй своєї дитини, то дитина чоловіка буде її.
Алла Андріївна зраділа. Вона і не уявляла такого розвитку подій. Їй було б важко.
Хлопчикові в батька одразу сподобалося, та й з Лідою вони швидко потоваришували. Спеціально для нього купили цуценятко.
– А я люблю ще й кішок, у бабусі Муська гарна, розумна. Можна нам ще й кішку?
У хаті з’явилася й кішка, її назвали Муською, як і бабусину.
Максим ходив до школи. Бабуся відвідувала їхню родину. Ніхто б навіть і не подумав, що це колишня теща Михайла.
Ліда народила дівчинку, а через рік зрозуміла, що знову вагітна.
Зараз у них два сини й донька. А колишня теща Михайла – бабуся для всіх!
Вона просто бабуся, а не свекруха, чи теща. Отак буває в житті…
