Історії жінок

Марина з Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька – Вірочка. А потім у Євгена роман закрутився. І бігав він до сусідки на перший поверх! Марина взяла речі Євгена, склала у пакети і виставила за двері. Аж тут раптом свекруха приїхала з повними сумками продуктів. – Не можна дитину без батька залишати. Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв! – з порога почала вона. Марина застигла від здивування

-Ти сама в усьому винна. З мене треба було брати приклад. Знайшла багатого чоловіка і живу, ні про що не думаю, – повчала сестру Аліна.

-Та й мені добре живеться, – відповідала їй Марина. – Навіщо мені все готове, я сама заробила і ще зароблю!

-Ну ти і в дитинстві була така впевнена, от тільки щось чоловік втік від тебе, сестричко!

-А не потрібен мені такий чоловік. Відпустила я його з легкою душею. Навіть не відпустила, а виставила. Нехай іншим життя псує. І плакати я не буду. Не в цьому щастя. У мене Вірочка є… – сказала Марина.

Марина із чоловіком Євгеном прожили разом три роки. Народилася в них донька Вірочка.

Тільки поки Марина була в пологовому будинку у її чоловіка роман закрутився.

Навіть на виписку з пологового він запізнився. А потім почалися причіпки, сварки, виходи з дому по вечорах.

А йшов він до сусідки на перший поверх, підказали це Марині інші сусіди.

Та й бігав він до неї вже давно, як виявилося…

Вона взяла його ключі, речі чоловіка склала у пакети і виставила їх за двері.

Не переживала, що одна з дитиною лишиться.

Краще вже одна, ніж такий чоловік-зрадник. То приготувала не те, що він хотів, то ще щось. Навіть довго думати не стала.

Трохи заощаджень у неї було, і робота. Чого турбуватися. Та ще й на аліменти подасть. У нього, правда, зарплата зовсім невелика, але хоч щось.

Зате квартира у Марини своя, від бабусі дісталася. Коли бабусі не стало, батьки квартиру вирішили продати, а гроші поділити між Мариною та Аліною.

Марина захотіла викупити половину у сестри. Аліну все це влаштовувало, їй потрібні були гроші. Так і вчинили.

Чоловік Марини після весілля прийшов уже на все готове. Марина на той час навіть кредит виплатила, який брала на викуп частки.

А Євгену добре. Приїхав із села. Квартира є, житло купувати не треба, жодних витрат, жодних турбот. Жив у своє задоволення і ні про що не думав. Тепло і сито.

Тільки-но поманила його сусідка, як все скінчилося. Не думав він, що Марина зважиться на розлучення, одна з дитиною залишиться. Приходив, вибачався, але діло зроблене.

Потім свекруха приєдналася, приїхала з повними сумками продуктів.

Марина здивувалася, а потім їй на іншу квартиру і вказала.

-Не можна дитину без батька залишати. Що ти за така мати. Чи дитина не від Євгена? Та як ти могла? Нагуляла? Та ти йому вдячна маєш бути, що він тебе заміж узяв. Я ось привезла вам всього, йди по чоловіка!

-Двері там, нам нічого не треба, годуйте свого синочка, – Марина показала свекрухи на вихід. Більше слухати її голосіння бажання в Марини не було.

На першому поверсі майже вже колишню свекруху Марини не прийняли. Євген був на роботі, а господиня просто не відчинила їй двері.

Мати сказала синові зробити тест.

-Вони ж міські всі такі. Тобі чужу дитину підсунуть, а ти все життя плати, – заявила вона.

-Моя це дитина, мамо, – сказав Євген.

-Зроби, як мати каже! – наполягала свекруха.

Розлучення відбулося, тест зробили. Євген платить аліменти…

З першого поверху його теж поперли, чоловік, який іноді приходить – це ще нічого. А на зовсім, з аліментами, з дитиною та колишньою дружиною в одному під’їзді, він виявився не потрібний.

Поневіряється тепер Євген по орендованих квартирах. Іноді Марині нагадує про себе, повернутися хоче. Говорить дочці, мовляв, батько потрібен. А він і є! Приходить, спілкування ніхто не забороняє.

Одного разу Марина навіть обіцяла подумати.

І одразу після цього колишня свекруха заявилася.

-Я тут продукти привезла, Євген любить солоні огірочки, – почала вона з порога.

-Він тут не живе, – сказала їй Марина.

-Як?! Ви ж помирилися, – здивувалась свекруха.

-Так, але це ще не означає, що він живе тут. Він до Вірочки приходить. І все. Жити він тут не буде. Нехай іншим життя псує…

Тепер Марина живе в своє задоволення. Донька вже в школу ходить. А нещодавно от машину, навіть, собі купила…

І не потрібні їй всілякі зрадники в її житті. Їй і самі непогано…

Вам також має сподобатись...

Олена прибрала у квартирі, випрала одяг, помила вікна. Ближче вечора жінка вирушила у супермаркет. Вийшовши з магазину, вирішила піти додому через парк. Пакет із продуктами був важкий, присіла на лавку відпочити. – Ходить за тобою, щось сказати хоче, напевно, – раптом почула вона якийсь голос. – Що перепрошую? Це ви мені? – Олена повернулася на звук голосу, на сусідню лаву. Там сиділа жінка похилого віку. – Ви мені вибачте, що лізу… Але я бачу, що за вами ходить жінка, – сказала старенька. – Не бачу нікого. Про що ви? – Олена здивовано дивилася на бабусю, нічого не розуміючи

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

Катя збиралася в село до мами, Юрій в цей час працював за комп’ютером. – Хочеш, я не поїду, залишуся з тобою, – підійшовши до чоловіка сказала Катя. Вона помітила, як Юрко напружився. – Що ти, як же не відвідати Ольгу Іванівну, – єлейним голоском сказав чоловік. Раптом Катя наважилася запитати те, шо хвилювало її вже декілька тижнів. – Юра, ти її любиш? – поставила питання дружина. – Кого? – чоловік здивовано подивився на Катю, нічого не розуміючи

Ольга розлучилася з чоловіком Марком. Через рік вона вирішила поїхати у відпустку в село. Там у неї була хатина, яка залишилась від бабусі. Будинок бабусі стояв пустий і закритий. – Кілька днів на природі мені піде на користь, – вирішила жінка й вирушила в дорогу. Погода була дощова. Ґрунтову дорогу розмило. Машина Ольги застрягла. – Допомоги чекати немає звідки! – махнула рукою Ольга. – Доведеться йти пішки. Аж раптом неподалік з’явився чорний джип… З машини вийшов якийсь чоловік. Ольга глянула на нього і ахнула від побаченого