– Проміняла мене на квартиру, – ображено заявила мама дочці. – Вперше виходиш заміж, а я до тебе не прийду на весілля, якщо там буде дружина твого батька.
Марина вже питала батька, може він прийде один. Але той відмовився.
– Ми з дружиною завжди разом, – відповів він.
Розлучилися батьки Марини, коли їй було десять років. Її мати, Алла Петрівна, всі наступні роки не втомлювалася повторювати, що у всьому винна ця сама Віра, нова дружина батька. Зазіхнула на його гроші. У тій родині невдовзі народився син. Тато завжди допомагав Марині – і грошима, і подарунками.
А коли вона виросла, сплатив її навчання в інституті. Він часто запрошував Марину до себе, а її мати заявляла – моя дочка до вас не ходитиме. Марина потай від неї їздила до батька. З Вірою у неї були нормальні стосунки, та й з братом вона дружила.
Зараз Марині вже двадцять два роки, і вона виходить заміж. Житимуть або у матері Марини, або у батьків нареченого. Молодим це не до вподоби. І ось батько Марини натякнув їй, що вирішить квартирне питання, придивився хорошу однокімнатну квартиру для них.
– Дякую, тату, – Марина просто літала від щастя і, звичайно, запросила його з дружиною та дитиною на урочистість. А ось мати Марини, коли про це дізналася, то так і заявила дочці – проміняла мене на квартиру, я до тебе на весілля не піду, якщо там буде ЦЯ. Так вона завжди називала Віру.
Марина любила свою матір. Заміж Алла Петрівна так і не вийшла. Вона все робила для доньки. Неможливо уявити, щоб матері не було на весіллі! Та й родичі приїдуть. Алла Петрівна вже всім повідомила:
– Не потрібна я стала доньці! Батько квартирою перекупив.
Усі були в курсі і з нетерпінням чекали, що буде. Батькові Марини хотілося на весіллі зробити гарний жест і при всіх подарувати дочці квартиру, тож сказати йому – не приходь, Марина ніяк не могла. Батьки нареченого шкодували лише Марину.
– Чого ж твої батьки про тебе не думають? Навіщо вони тебе поставили у таку ситуацію?
Марина ходила вся засмучена, мало не плакала. Тато так багато до неї зробив уже, а тепер ще й квартиру дарує. Вона насилу вмовила матір все-таки прийти на весілля. Розсадили колишнє подружжя за різними столами. Алла Петрівна постаралася. Вона два дні готувалася до урочистостей. Ця Віра за неї молодша на десять років, так що довелося жінці постаратися. Вона навіть скинула зайві кілограми.
Купила нову сукню, зробила макіяж, зачіску. У банкетному залі столи було розставлено окремо. За кожним сиділо людей шість-сім за заздалегідь складеними списками. Молоді сиділи за окремим столом. Алла Петрівна розташувалася поряд зі своїми родичами, а колишній чоловік із дружиною та сином сиділи навпроти іншого столу. Все було спокійно та пристойно.
Почалася розважальна програма та гості почали ходити по залі, а потім танцювати. Тут Алла Петрівна і підійшла до колишнього чоловіка.
– Чи можна запросити тебе на танець?
– Звичайно, – трохи схвильовано відповів Сергій.
Віра дипломатично вийшла із зали. Колишнє подружжя кружляло в танці. Марина дивилася на батьків та була щаслива. Все буде добре, шепотіла вона. Про що говорило колишнє подружжя, невідомо, тільки після танцю Алла Петрівна підійшла до дочки, побажала їй щастя та швидко поїхала. Мабуть, плакати, шкодувати про свою долю і нездійснене щастя. Кохала вона колишнього чоловіка, все ще кохала…
