– І тортик! Тортик купіть! – галасувала одна невістка, намагаючись перекричати увімкнений в іншій кімнаті телевізор.
– Ніяких тортів! І так усі розповніли! Фруктів! Більше фруктів та овочів! Ананас хочу! І кокосове молоко, натуральне, найдорожче!
Дешеве, яке минулого разу купили, тільки на смітник викинути! – вставила своє слово інша невістка.
Вона намагалася якнайголосніше увімкнути телевізор, щоб усім мешканцям квартири життя медом не здавалося.
– Квиток вам потрібен… Квиток на автобус, на якому ви поїдете додому з мого будинку, – пробурчала Марина, потенційна свекруха й господиня.
Її тиха, улюблена квартира за останні пів року перетворилася на справжній бедлам, де тривали щоденні баталії.
Марині було всього сорок п’ять, її чоловікові, Володі – на два роки більше.
Одружилися вони зовсім молодими. Доля подарувала їм двох красенів-синів.
Старшому було двадцять п’ять, а молодшому двадцять три роки.
Синів вони виховали чудових – розумних, добрих, дбайливих.
Але кожен був зі своєю «родзинкою». Старший, Микола, був надто економним, а молодший Олег не в міру заздрісним.
Саме ці недоліки синів у результаті призвели до ситуації, яка склалася в домі Марини.
Микола рік тому почав зустрічатися з дівчиною і кілька тижнів тому наважився на серйозний крок – з’їхатися і спробувати пожити разом.
Перерахувавши, у що йому, молодому фахівцю без досвіду і з мінімальною зарплатою, обійдеться утримання дівчини й орендованої квартири, хлопець вигадав геніальний план.
Він вирішив привести кохану в свій дім!
Точніше, у свою кімнату…
Батьків, які відкрили роти від несподіванки, хлопець просто поставив перед фактом.
– Мамо, тату, вітайте невістку! – сказав він, заводячи дівчину в квартиру і заносячи її валізи.
Через кілька днів, Олег, який вважав, що не можна відставати від брата ні в чому, привів додому своє чергове «кохання всього життя».
З цією дівчиною він зустрічався на той момент аж цілий місяць.
Такої дрібниці, як думка батьків, хлопець, так само як і старший брат, не врахував.
– Тобі можна, а мені не можна?! – сказав він до брата, коли той здивувався з цього приводу. – Моя дівчина нічим не гірша за твою! А батьківська квартира так само моя, як і твоя! Так що або йди, або будемо жити разом.
Марина, яка взагалі не планувала коли-небудь жити з невістками, опинилася не просто в делікатному становищі – у її квартирі розігралася справжня боротьба!
Брати швидко помирилися і чудово продовжили спілкуватися, але їхні кохані виявилися зовсім незговірливими і почали робити капості.
Наче змовившись, обидві дівчата зовсім нічого не робили по господарству, вимагаючи прибирати у відведених їм кімнатах.
– Марино Іванівно, ви не могли б ретельніше мити в моїй кімнаті. Минулого разу залишився пил, а я цього не переношу! – морщила носик перша «невістка».
– Марино! Припини використовувати хімію під час прибирання! Я не потерплю у своїй кімнаті таке зневажливе ставлення до мого здоров’я! – друга «невістка» з перших днів обрала фамільярну форму спілкування.
Тепер Марина здригалася при кожному шурхоті з боку кімнати молодшого сина.
– На кухні ми поставимо кавоварку, я вже замовила через інтернет. До речі, із вас по дві тисячі! Перекажіть мені сьогодні, – зранку заявила молодша невістка, звертаючись до Марини та нареченої Миколи.
– З чого це?! Ми тебе не просили нічого купувати! Я взагалі кави не п’ю! – обурилася дівчина.
– Я знаю таких, як ти. Спершу не п’ю, а потім почнеться. Це не обговорюється. З вас 4 тисячі, твій хлоп напевно перший «пастися” буде біля кавомашини. Так що давай, годі скупитися!
Ти мені до речі, ще за килимок у коридорі винна! Не давала гроші! – сказала дівчина Олега.
Вона явно вирішила, що в цьому домі правий той, хто встигає нахабніти першим.
– Та тебе взагалі ніхто не просив лізти зі своїми покупками! Ти тут узагалі ніхто! Я – старша невістка, і ти мусиш мене слухатися! – наречена Миколи дала відсіч.
– Та ти молодша за мене на місяць! Влаштувала тут! – дівчина Олега не поступалася позиціями, хоча й не мала жодної підтримки.
Олег привів її в квартиру виключно із заздрощів до старшого брата і вже давно пошкодував про своє рішення.
Дивна жага дівчини до необгрунтованих покупок часом виводили його з себе, а скупий брат підливав олії, скаржачись на марнотратну невістку.
При цьому жодна з дівчат не хотіла підкорятися Марині, хоча саме вона була хазяйкою і могла встановлювати правила.
Тим часом Марині стало здаватися, що у своїй власній квартирі вона раптом стала гостею.
Дівчата синів щодня влаштовували суперечки з різних приводів, просячи батьків підтримати котрусь із них.
Марина з Володимиром, які розраховували виростити синів і почати подорожувати, розважатися і жити для себе, дійшли до того, що одного разу зустрілися в парку неподалік будинку і змушені були зізнатися один одному, що просто не хочуть іти додому через постійні сварки дівчат.
Спроби поговорити з синами не давали результатів, а їхні наречені взагалі вважали себе вершиною творіння і не намагалися поговорити з батьками.
– Маринко, я так більше не можу. Ця старшенька фіфа вчора почала голосити, що якщо вони з Миколою надумають завести дитину, ми їм повинні будемо нашою кімнатою поступитися.
І ще купити все для малюка, від памперсів до візочка з ліжечком.
Молодша про памперси почула й завела свою шарманку про екологію й чистоту планети.
Мені просто захотілося їх обох за двері вивести. Це неможливо! Як із ними жити?
А що якщо справді діти будуть? Я не проти онуків, але не за таких же ж умов.
Куди нам ще по парі дітей? Ми і так важко витримуємо все це…
– Володю, я вже не витримую. Увечері ні відпочинку, ні тиші.
Готувати починаю: мчить старша – занадто жирне готую, вона на дієті, їй фігуру треба берегти.
Беруся за інші страви – мчить молодша, яка… Хто вона у нас? Веганка?!
Як почала перераховувати, що вона не їсть, мені аж не по собі стало.
Я не розумію, чому вони так ставляться до мене? Я ж їм не служниця…
Вони помовчали.
– Як далі жити? За двері ж не виставиш їх. Це ж дівчата наших синів!
– Треба було одразу обговорювати умови. Тепер уже домовитися не вийде… Дали слабину, от і сіли на нашу шию, діточки.
Майже годину вони просиділи в парку, вигадуючи, як би їм вийти із ситуації, що склалася, з найменшими втратами.
У результаті геніальне рішення прийшло само собою.
Забігши додому буквально на годинку, Марина з чоловіком зібрали валізу й переїхали на орендовану квартиру, до подруги Марини, Люди, залишивши синів та їхніх дівчат жити самостійно.
Номери дітей та невісток вони завбачливо заблокували.
Спочатку молоді зраділи:
– Переїхали, старі, ну от і добре. Не заважатимуть тут! – заявила наречена Олега, розлігшись на дивані.
– І не посперечаєшся… – кивнула друга.
Але незабаром їй захотілося зробити йогу перед телевізором, а екран ноутбука в кімнаті був занадто малий. тому вона вимкнула серіал і сіла в позу лотоса.
– Ти що робиш? Зовсім вже?! – вигукнула друга невістка, забираючи пульт з її рук.
Дівчата почали сваритися. На щастя, Микола вчасно прийшов і розійняв їх. Він був вражений тим, що відбувається… Зрозумів, що так далі продовжуватися не може і вирішив поговорити з братом.
Цілий тиждень сини всіляко намагалися дізнатися, куди поділися батьки.
На кухні сиротливо збиралося сміття, а каструлі та сковорідки сумували в мийці, бо нікому не спадало на думку перемити посуд чи щось приготувати самостійно.
Ванна заповнювалася брудним одягом, а по всій квартирі почало гостро відчуватися запустіння.
Галасувати й сваритися, до речі, дівчата перестали, оскільки Микола й Олег насварилися на них.
– Маринко, схоже, квитанції з комуналки прийшли. Діти наші якраз навчаться гроші раціонально витрачати! – припустив чоловік.
– А мені хоч би одним оком подивитися, як ці дві дівки на кухні вживуться і чистоту підтримуватимуть! – сміялася Марина.
Витримати життя без дітей батьки спромоглися недовго. Вже за два тижні після від’їзду вони вирішили повернутися додому, оскільки сини написали купу повідомлень з проханнями не гніватися, пообіцявши більше не робити необдуманих вчинків, і поважати батьків.
Зміни, що відбулися в квартирі, виявилися колосальними.
Обидві дівчата переїхали після серйозної розмови з хлопцями.
Жодна не готова була ставати до плити, годувати себе і свого чоловіка.
Олег вирішив, що ця дівчина йому не підходить, а Микола сказав, що йому рано брати шлюб з тією, яка не в змозі забезпечити звичний йому рівень комфорту. Спільне життя відкрило очі молодих людей і зняло рожеві окуляри.
Окинувши поглядом квартиру, Марина влаштувала генеральне прибирання, радіючи, що квартира знову була у її розпорядженні.
Після прибирання вона акуратно зібрала речі синів і виставила у коридор.
– Мамо, а що це? – здивувався Микола.
Олег теж нічого не розумів і мовчки чекав на пояснення.
– Ви, красені мої, вже дорослі. Пора робити крок уперед, у майбутнє. Я вам мати, а не служниця. Ось адреса, тітка Люда готова вас поселити за скромну суму.
Живіть удвох, зарплати вам вистачить, щоб орендувати житло навпіл і збирати на власне. А ми з батьком житимемо самостійно. Заслужили.
Хлопці перезирнулися, але сперечатися не стали. До вечора Микола з Олегом ділили кімнати в орендованому житлі.
Приводити дівчат туди вони поки що не планували.
Без підтримки батьків це було занадто накладно й нервово…
