Життєві історії

Марина зайшла на кухню. Вона попила какао з бутербродом і вирішила сьогодні похазяйнувати. Вона налила в маленьку каструльку молока, посолила і трохи підсолодила його й поставила на плиту. – Зварю манну кашу, вона найшвидше готується, – вирішила Марина. Вона стала всипати крупу в гаряче молоко і помішувати його ложкою. – Що ти тут робиш? – раптом почула вона за спиною. Маринка застигла з ложкою в руці

Маринка ходила навшпиньки по кухні. У спальні бабусі було тихо. Два дні тому Віра Андріївна заслабла і лежала у ліжку.

Марина відчула себе одразу старшою. Вона встала раніше, турбуючись про бабусю.

Мама з татом уже пішли на роботу, а Марина була на канікулах.

Зазирнувши у бабусину кімнату, дівчинка побачила, що бабуся спить.

Марина пішла на кухню. На столі мама залишила сніданок. Марина попила ще теплого какао з бутербродом і згадала, що бабуся щоранку варила молочні каші.

Марину давно вчили готувати. Дівчинка вміла і омлет робити, і салати, і вінегрет, але каші раніше варила тільки в присутності бабусі.

Марина вирішила сьогодні похазяйнувати. Вона налила в маленьку каструльку молока, посолила і трохи підсолодила його й поставила на розігріту плиту.

-Зварю манну кашу, вона найшвидше готується, – вирішила дівчинка.

Вона стала всипати крупу в гаряче молоко і помішувати його ложкою. Так вчила її бабуся.

Але Марина невдовзі зрозуміла, що крупи всипала недостатньо, бо її каша була схожа на суп.

Тоді дівчинка всипала ще стільки ж крупи, але в каші тут же утворилися грудочки, і як Марина їх не розмішувала, вони залишилися.

-Що ти тут робиш? – раптом почула вона за спиною голос бабусі, яка зайшла на кухню.

Маринка застигла з ложкою у руці.

-Та ти що, кашу вариш? – здивувалася вона, і посмішка ковзнула по її обличчі.

-Доброго ранку, – як доросла сказала Марина. – Ти навіщо встала? Я б тобі кашу в ліжко принесла. Ну, якщо прийшла, то сідай за стіл.

Віра Андріївна сіла. Вона мовчки, крізь сльози дивилася на восьмирічну онучку, яка господарювала біля плити.

-Як час летить… – тільки й прошепотіла Віра Андріївна.

-Що? – запитала онука.

-Я говорю, багато мені не накладай, апетиту немає…

-Ні, поїж, бо сил не буде, – повторила дівчинка вічну бабусину фразу.

Сіли разом снідати. Грудочки манки раз у раз траплялися в каші. Марина стривожено дивилася на бабусю: чи їстиме?

Бабуся, зрозумівши погляд онучки, сказала:

-Треба ж… Ось не хотіла їсти, а поїла. Каша дуже смачна. Молодець, дівчинко моя… Спасибі. Мені навіть одразу легше стало.

Маринка посміхнулася. Вона підійшла й обняла бабусю. А потім забрала зі столу тарілки та почала мити посуд.

Коли Марина вимила посуд і витерла ганчіркою стіл, бабуся вже знову лежала в ліжку.

Марина присіла поряд на стілець.

Вона, похнюпившись, ніби розглядає малюнок на ковдрі, раптом запитала:

-Скажи, бабусю, а як зварити кашу без грудочок, рівну, як у тебе?

-Ох, та це можна. Є у нас мірна склянка. Відміряєш нею спочатку молоко – потрібну кількість, а потім і крупи скільки треба. І все буде в нормі, якщо сипати крупу струмочком і безперервно помішувати кашку. Та ти й сама тепер усе знаєш. Розумниця моя.

Наступного дня Марина варила кашку з мірною склянкою. Поруч на стільці сиділа бабуся. Вона тільки спостерігала за процесом. А коли каша була зварена та з’їдена, то бабуся винесла вердикт:

-Ну що… Супер-каша! Ось що я скажу.

Бабуся дістала з шафи старий пошарпаний товстий зошит і подала його онучці.

-Що це? – запитала Марина.

-Спадщина моя, – засміялася бабуся. – Найгірший запис кращий за найкращу пам’ять. Тут усі мої улюблені та потрібні рецепти записані. А зошиту цьому близько сорока років. Дарую. Можеш і свій зошит завести і улюблені рецепти писати. А мій зошит теж не забувай. Там багато смачного та корисного.

-Спасибі! – Марина взяла зошит і почала гортати сторінки. – Ой, тут стільки всього.

-Далеко не ховай, – сказала бабуся. – Разом давай звідти страви готувати, от тільки відлежуся, і почнемо.

Крізь тюль у вікно заглянуло сонце, висвітливши пожовклі сторінки зошита, де-не-де замазані плямами.

Минуло багато років… Марина стала кухарем. А бабусин зошит досі лежить під рукою на найближчій полиці на її кухні.

-Далеко його не ховай, – так і чуються слова бабусі, крізь роки несучи і ласку, і тепло, і кохання…

Вам також має сподобатись...

Марія одягла красиву сукню, зробила зачіску та легкий макіяж. Аякже ж!? Сьогодні у неї побачення. Вона йшла на побачення, хвилюючись, – вперше за кілька років самотності мала зустрітися з чоловіком. І ось Марія вже майже прийшла на місце зустрічі. Ще здалеку помітила чоловічу постать із букетом. На душі розлилося тепло. – Молодець, прийшов не з порожніми руками, – подумала жінка. Марія наблизилася ще ближче, чоловік помахав рукою. Вона придивилася до нього і застигла від несподіванки, а потім голосно розсміялася так, що аж перехожі оберталися

Ліда мила посуд, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила троюрідна сестра Тамара. – Привіт, як справи? – одразу запитала вона. – Привіт. Займаюся домашніми справами, – відповіла Ліда. – Я до тебе у справі дзвоню, – сказала Тамара. – Можна до вас приїде моя Настя? Вона дуже хоче побачити ваше місто. – Знаєш, Тамаро, у нас зараз не найкращі часи, мене нещодавно на роботі скоротили, – спробувала відмовити Ліда. – Настя вас особливо не потурбує, – заспокоїла Тамара. – Ну добре. Нехай приїжджає, – погодилася Ліда. Але жінка навіть уявити не могла, що їй доведеться пережити за ці дні, поки у них гостюватиме племінниця

Олена прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей у квартиру й оторопіла! Двері були привідкриті… Олена обережно прочинила їх і зайшла в коридор. На підлозі вона побачила жіночі туфлі, а на пуфику була теж жіноча сумочка… Олена насторожено прислухалась. На кухні явно хтось був. Олена поклала свою сумку і швидко попрямувала туди. Вона зайшла на кухню й оторопіла! – Що ви тут робите?! – тільки й сказала вона. Дівчина не розуміла, що відбувається

Ігор повертався додому з роботи. – Кохана, нас сьогодні раніше відпустили. Ти вже вдома? – подзвонив чоловік до дружини. – Ще ні. По продуктами на вечерю зайшла, – відповіла Ольга. – Добре. В дома побачимося, – сказав Ігор і закінчив виклик. За півгодини Ігор зайшов в квартиру та почув, що його мати у своїй кімнаті розмовляє телефоном, говорила вона голосно. Ігор прислухався до розмови, і застиг від почутого