Життєві історії

Микола поїхав у село до своєї бабусі Олі. Цілий день він порався по-господарству і дуже втомився. Наступного дня Микола прокинувся від смачного запаху пиріжків. Він швидко встав з ліжка, але на кухню не пішов, а вийшов на подвір’я. Микола набрав води з колодязя, вмився, розімʼявся і поспішив на кухню до баби Олі. Чоловік підійшов до дверей кухні, і раптом зрозумів, що баба Оля там явно не одна… – Мабуть сусіди зайшли в гості, – подумав Микола й відкрив двері. Він глянув хто сидів за столом і очам своїм не повірив

– Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься, ми ж там уже три роки не були.

Ліля здивовано глянула на чоловіка.

– Ти що, Миколо, зовсім чи що?! Яке село? Адже ми з Козаками домовилися, що разом у відпустку поїдемо.

Між іншим, ми з Надією домовилися, що днями, підемо в турагентство.

І взагалі, якщо Андрійку село й радість, то Рита явно буде не в захваті.

Микола посміхнувся.

– Ну знаєш, я впевнений, що Риті там сподобається. А щодо турагентства… На відпочинок ми їздимо щороку, а в бабусі я вже скільки не був? Тож вирішено! Через тиждень ми їдемо в село!

Ліля здивовано глянула на чоловіка.

– Ну ти й даєш, Миколо! Цікаво, а чому ми маємо робити так, як ти хочеш? Про нас ти зовсім не думаєш?

– Думаю, Лілечко. Завжди думаю, а от про бабусю останнім часом зовсім забув. Адже вона мене, після того, як не стало батьків, виховувала. Не залишила, не віддала в дитбудинок! Тому хочете ви, чи ні, але через тиждень я їду в село! А ви… Ви можете їхати на відпочинок… Зрештою, я вас не змушую…

Микола встав і вийшов з кімнати. Лілія застигла від несподіванки, не очікуючи такого повороту подій.

Їй в село зовсім не хотілося.

Вона, як би не намагалася, не могла зрозуміти, чим море поступається селу?

Та й за доньку Ліля дуже переживала. У дівчинки й так зараз перехідний вік, а ще й це!

Рита була абсолютно міська дитина і село не любила, принаймні у Лілі була саме така думка…

До вечора Ліля обмірковувала ситуацію, що склалася і в результаті вирішила – якщо Микола хоче то нехай їде в своє село, а вона з дітьми поїде на море!

Микола такому рішенню не здивувався і через тиждень, як і планував, поїхав до бабусі.

Баба Оля, бабуся Миколи, приїзду онука дуже зраділа, але коли дізналася, що він приїхав сам, помітно засмутилася.

Їй дуже хотілося побачити правнуків і Лілю, побалувати їх домашніми пирогами, варениками, а головне млинцями. Такими які вміла робити тільки вона.

Микола постарався, як міг, виправдати відсутність дружини й дітей, але, з усього було видно, що бабуся не дуже повірила тому, що він їй сказав.

Не повірила, але вигляду не показувала…

Першого ж дня Микола оглянув подвірʼя. За час його довгої відсутності двір помітно занепав. Баба Оля звісно намагалася підтримувати порядок, але через вік виходило це у неї поганенько.

Миколі було дуже соромно. За все…

За те, що допомагав бабусі тільки грішми. За те, що не знайшов часу, щоб приїхати і допомогти по господарству, за те, що майже забув про ту, яка замінила йому матір і батька…

Микола сходив на місцевий тартак і замовив матеріал для нового паркану й сараю.

Потім знайшов мужиків яким потрібен був підробіток і незабаром у дворі баби Олі закипіла робота.

Та від активності онука тільки сплеснула руками і пішла готувати млинці для того, щоб пригостити чаєм усіх хто працював у неї на подвірʼї…

Цього дня Микола неймовірно втомився, бо працювали вони до пізнього вечора.

Йому дуже хотілося посидіти, побалакати з бабусею, але він настільки втомився, що сил вистачило тільки прийти душ.

Після цього він ліг відпочити, і тут же заснув…

…Прокинувся Микола від смачного запаху пиріжків і чогось ще, ледве вловимого, але такого знайомого.

Знайомого з далекого, далекого дитинства.

Микола швидко підвівся, але на кухню не пішов, а пішов спочатку на подвір’я.

Він набрав води з колодязя, вмився, розімʼявся і тільки після цього пішов на кухню до бабусі.

Як тільки чоловік підійшов до дверей кухні, то зрозумів, що баба Оля там не одна.

– Напевно якісь сусіди зайшли в гості, – подумав Микола і відкрив двері.

Він глянув хто сидів за столом і очам своїм не повірив!

За столом сиділи його діти і наминали бабусині пиріжки сьорбаючи какао…

Ліля з бабусею, в цей час, метушилися біля плити.

– Какао! То був аромат какао! – чомусь одразу спало на думку Миколі і тільки потім він подумав про те, що ж тут робить Ліля і діти?

Як з’ясувалося, Ліля вирішила, що поїхати на море вони ще встигнуть, а підтримати чоловіка і відвідати бабусю справа першочергової важливості, бо сім’я повинна триматися разом і це головна умова довгого, спільного життя.

Микола звичайно ж був щасливий, що дружина й діти змогли його зрозуміти й підтримати.

Ліля звичайно переживала за Риту, але, як виявилося, у дівчинки досить швидко з’явилися друзі і тепер цілими днями вони або відпочивали на річці, або гуляли.

Про Андрійка взагалі не було мови!

Той з ранку до ночі ганяв на вулиці і взагалі, турбот у нього вистачало.

Ліля теж була при ділі. Вони з бабусею варили варення й займалися іншими жіночими справами.

А Микола…

Микола дихав на повні груди, як тоді в дитинстві, коли не було проблем, коли небо було чистішим, а веселка яскравішою…

Коли какао здавалося найкращим напоєм у світі, а бабусині пиріжки найсмачнішими, ну а сама бабуся…

Сама бабуся здавалася цілим світом!

Втім, і зараз… Нічого не змінилося!

Вам також має сподобатись...

Світлана допомагала свекрусі розвішувати білизну. Діти бігали поряд. Дочекавшись, коли вони відійдуть, Світлана звернулася до Антоніни Іванівни. – Скажіть, – сказала вона. – Ви не любите мене, так? Антоніна Іванівна здивовано закліпала очима: – Не люблю? З чого ти взяла? – У вас немає бажання бачити мене. Але ви з ввічливості кажете, що це не так. Я права? – Світлана уважно подивилася на свекруху. Антоніна Іванівна поставила тазик із білизною на землю. І Світлана відчула: свекруха думає про щось, наважується на щось. І раптом свекруха зробила те, чого Світлана навіть уявити собі не могла

Тетяна з Андрієм купили хату в селі. – Як ви там влаштувалися? – подзвонила невдовзі сестра Андрія, Ганна. – Пожалкували грошей на новосілля, так? Чекайте, я приїду до вас у гості! Наступного дня її машина стояла в дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати. – Я ще у вас залишусь, – сказала вона. – Саме помідори пішли. Ти, Таню, купи солі мені, і кришок на закрутку! Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. Невдовзі родичка поїхала. Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення до млинців й оторопіла від побаченого

– Наталю, у тебе солі немає? – гукнула сусідка Віра, зайшовши у квартиру. Потім побачивши, що Наталка сидить на дивані і плаче, насторожилася. – У вас щось сталося? – Сталося… – ще голосніше заплакала Наталя. – Ох, сталося… – А де твій чоловік? Де Василь? – запитала Віра. – Немає його вже, – схлипнула Наталка. – Господи! Невже? – Віра сплеснула руками, потім схаменулась. – Раз Василя не стало, у мене для тебе дещо є. Віра вибігла з квартири, і повернулася, із конвертом у руці. – Ось, – простягла вона конверт Наталі. Натяля взяла конверт, відкрила його, прочитала лист і застигла від прочитаного

Ольга вечеряла з батьками. – Тату, а ти де сьогодні обідав? – раптом запитала вона. – Із хлопцями з роботи, – спокійно відповів Євген Олегович. Ольга замовкла. Батько брехав. В обід вона бачила його з іншою жінкою… Ольга вже лягала спати, коли до неї в кімнату зайшов Євген Олегович. – Тату, що трапилося? – здивувалась Ольга . – Чому ти спитала мене про обід? – запитав той. – А навіщо ти сказав неправду?! – прямо запитала дівчина. – Доню, я просто не хочу, щоб мама твоя знала, – тихо сказав чоловік. – Про що?! – ахнула Ольга. Вона не розуміла, що відбувається