Життєві історії

Микола поїхав у село до своєї бабусі Олі. Цілий день він порався по-господарству і дуже втомився. Наступного дня Микола прокинувся від смачного запаху пиріжків. Він швидко встав з ліжка, але на кухню не пішов, а вийшов на подвір’я. Микола набрав води з колодязя, вмився, розімʼявся і поспішив на кухню до баби Олі. Чоловік підійшов до дверей кухні, і раптом зрозумів, що баба Оля там явно не одна… – Мабуть сусіди зайшли в гості, – подумав Микола й відкрив двері. Він глянув хто сидів за столом і очам своїм не повірив

– Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – сказав Микола дружині. – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься, ми ж там уже три роки не були.

Ліля здивовано глянула на чоловіка.

– Ти що, Миколо, зовсім чи що?! Яке село? Адже ми з Козаками домовилися, що разом у відпустку поїдемо.

Між іншим, ми з Надією домовилися, що днями, підемо в турагентство.

І взагалі, якщо Андрійку село й радість, то Рита явно буде не в захваті.

Микола посміхнувся.

– Ну знаєш, я впевнений, що Риті там сподобається. А щодо турагентства… На відпочинок ми їздимо щороку, а в бабусі я вже скільки не був? Тож вирішено! Через тиждень ми їдемо в село!

Ліля здивовано глянула на чоловіка.

– Ну ти й даєш, Миколо! Цікаво, а чому ми маємо робити так, як ти хочеш? Про нас ти зовсім не думаєш?

– Думаю, Лілечко. Завжди думаю, а от про бабусю останнім часом зовсім забув. Адже вона мене, після того, як не стало батьків, виховувала. Не залишила, не віддала в дитбудинок! Тому хочете ви, чи ні, але через тиждень я їду в село! А ви… Ви можете їхати на відпочинок… Зрештою, я вас не змушую…

Микола встав і вийшов з кімнати. Лілія застигла від несподіванки, не очікуючи такого повороту подій.

Їй в село зовсім не хотілося.

Вона, як би не намагалася, не могла зрозуміти, чим море поступається селу?

Та й за доньку Ліля дуже переживала. У дівчинки й так зараз перехідний вік, а ще й це!

Рита була абсолютно міська дитина і село не любила, принаймні у Лілі була саме така думка…

До вечора Ліля обмірковувала ситуацію, що склалася і в результаті вирішила – якщо Микола хоче то нехай їде в своє село, а вона з дітьми поїде на море!

Микола такому рішенню не здивувався і через тиждень, як і планував, поїхав до бабусі.

Баба Оля, бабуся Миколи, приїзду онука дуже зраділа, але коли дізналася, що він приїхав сам, помітно засмутилася.

Їй дуже хотілося побачити правнуків і Лілю, побалувати їх домашніми пирогами, варениками, а головне млинцями. Такими які вміла робити тільки вона.

Микола постарався, як міг, виправдати відсутність дружини й дітей, але, з усього було видно, що бабуся не дуже повірила тому, що він їй сказав.

Не повірила, але вигляду не показувала…

Першого ж дня Микола оглянув подвірʼя. За час його довгої відсутності двір помітно занепав. Баба Оля звісно намагалася підтримувати порядок, але через вік виходило це у неї поганенько.

Миколі було дуже соромно. За все…

За те, що допомагав бабусі тільки грішми. За те, що не знайшов часу, щоб приїхати і допомогти по господарству, за те, що майже забув про ту, яка замінила йому матір і батька…

Микола сходив на місцевий тартак і замовив матеріал для нового паркану й сараю.

Потім знайшов мужиків яким потрібен був підробіток і незабаром у дворі баби Олі закипіла робота.

Та від активності онука тільки сплеснула руками і пішла готувати млинці для того, щоб пригостити чаєм усіх хто працював у неї на подвірʼї…

Цього дня Микола неймовірно втомився, бо працювали вони до пізнього вечора.

Йому дуже хотілося посидіти, побалакати з бабусею, але він настільки втомився, що сил вистачило тільки прийти душ.

Після цього він ліг відпочити, і тут же заснув…

…Прокинувся Микола від смачного запаху пиріжків і чогось ще, ледве вловимого, але такого знайомого.

Знайомого з далекого, далекого дитинства.

Микола швидко підвівся, але на кухню не пішов, а пішов спочатку на подвір’я.

Він набрав води з колодязя, вмився, розімʼявся і тільки після цього пішов на кухню до бабусі.

Як тільки чоловік підійшов до дверей кухні, то зрозумів, що баба Оля там не одна.

– Напевно якісь сусіди зайшли в гості, – подумав Микола і відкрив двері.

Він глянув хто сидів за столом і очам своїм не повірив!

За столом сиділи його діти і наминали бабусині пиріжки сьорбаючи какао…

Ліля з бабусею, в цей час, метушилися біля плити.

– Какао! То був аромат какао! – чомусь одразу спало на думку Миколі і тільки потім він подумав про те, що ж тут робить Ліля і діти?

Як з’ясувалося, Ліля вирішила, що поїхати на море вони ще встигнуть, а підтримати чоловіка і відвідати бабусю справа першочергової важливості, бо сім’я повинна триматися разом і це головна умова довгого, спільного життя.

Микола звичайно ж був щасливий, що дружина й діти змогли його зрозуміти й підтримати.

Ліля звичайно переживала за Риту, але, як виявилося, у дівчинки досить швидко з’явилися друзі і тепер цілими днями вони або відпочивали на річці, або гуляли.

Про Андрійка взагалі не було мови!

Той з ранку до ночі ганяв на вулиці і взагалі, турбот у нього вистачало.

Ліля теж була при ділі. Вони з бабусею варили варення й займалися іншими жіночими справами.

А Микола…

Микола дихав на повні груди, як тоді в дитинстві, коли не було проблем, коли небо було чистішим, а веселка яскравішою…

Коли какао здавалося найкращим напоєм у світі, а бабусині пиріжки найсмачнішими, ну а сама бабуся…

Сама бабуся здавалася цілим світом!

Втім, і зараз… Нічого не змінилося!

Вам також має сподобатись...

Наталя та Роман одружилися, відгуляли шикарне весілля та вирушили у весільну подорож. За десять днів молодята повернулися додому. – Я така щаслива, – говорила Наталя зайшовши у квартиру. – Я маю терміново подзвонити Риті, та розповісти їй, як все пройшло. Наталка зняла туфлі, пройшла у кімнату і застигла – всі меблі були не на своїх місцях. – Коханий, швидко йди сюди! – покликала вона чоловіка. – Що тут відбувалося? – Наталю, ти повинна дещо дізнатися, – почав Роман і зупинився. Чоловік ще не знав, як наважитися розповісти дружині, що відбувалося в їхній квартирі, поки вони були у весільній подорожі

Вадим був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив батько і попросив терміново приїхати. Після роботи Вадим заїхав до батьків. – Що сталося? До чого такий поспіх? – сказав Вадим, коли зайшов у батьківську квартиру. – Батько на кухні. Він все пояснить, – відповіла мати. Вадим зайшов на кухню. – Ну що, розповідай, чому ти нам онуків не привозиш? – одразу запитав батько. – Катя проти, – тихо відповів Вадим. – Не обманюй! Ми бачили Катю і вона все нам розповіла! – не витримала мати. – Ви про що? Що розповіла? – Вадим здивовано дивився на батьків, нічого не розуміючи

Ганна приїхала провідати свою знайому тітку Віру. Жінка привезла їй гостинці – млинці та фрукти. Поспілкувавшись на лавці, тітка Віра зазбиралася додому. – Гаразд, тітко Віро, я ще провідаю вас, ви головне будьте здорові, – сказала їй Ганна. – Твої б слова, та Богові у вуха, – лагідно сказала старенька. – Я чекатиму на тебе Ганнусю! Дякую, що не забуваєш! Коли Ганна йшла на вихід, її увагу раптом привернув якийсь дідок, що сидів на лавці під деревом. – Як ви тут опинилися?! – Ганна здивовано дивилася на діда нічого не розуміючи

Галина з Ігорем вечеряли, коли у двері постукали. Ігор пішов відкривати. На порозі стояли його батьки. – А ми ось вирішили внуків відвідати, – сказала мама Ігоря. – Проходьте, – усміхнувся Ігор. Антоніна Іванівна та Сергій Петрович пройшли у кімнату до внуків. – Я Галі скажу, щоб чаю зробила, – сказав син і вийшов з кімнати. Ігор сказав дружині, що прийшли гості, і вирішив повернутися до батьків. Чоловік був в коридорі, як раптом почув, що його матір, щось шепоче його старшому синові. Ігор прислухався і кинувся в кімнату. – Мамо! Не здумай! – вигукнув Ігор забігши в кімнату