Знайомитись зі своєю майбутньою свекрухою Катя дуже переживала.
Вона наслухалася розповідей заміжніх подружок і заздалегідь уявляла Марину Андріївну манірною жінкою, яка під час першої ж зустрічі почне ставити їй підступні запитання, а потім регулярно приходити до них з Миколою, щоб перевіряти, як Катя веде хазяйнує.
В уяві дівчини дуже яскраво малювалися картини, на фоні яких найдраматичніші сцени з передачі «Ревізор» здавалися дитячими мультфільмами.
– Катю, не хвилюйся ти так, – заспокоювала її мама. – Микола – розумний хлопець. Правда ж? Чому ж ти думаєш, що жінка, яка виховала такого гарного сина, раптом виявиться підступною?
– Мамо, я все розумію, але все одно нервуюся, – відповіла дочка.
– Добре, я наведу тобі приклад. Ти любиш бабусю Віру?
– Так, звісно, люблю.
– А як вона до мене ставиться? – запитала мама.
– Нормально, вона всіх нас любить – і тата, і тебе, і мене.
– А бабуся Віра мені свекруха. І знаєш, скільки вона мені добра зробила? Коли тобі було два місяці, ми переїхали в інше місто через роботу твого батька.
Приїхали ми туди вже восени. Поселилися у старому будинку на орендовану квартиру.
Там ще така старовинна пічка була для опалення, правда вже на газі.
Ми її запалювали, але все одно було холодно. Я тебе закутувала, берегла, але не вберегла. І сама не вбереглася, занедужали ми з тобою. Була температура.
Ми взагалі вже не знали, що робити.
Отоді й приїхала моя свекруха – баба Віра. Вона нас з тобою підлікувала і відвезла до себе в село.
І добре, що забрала – зима тоді видалася холодна. Ми в свекрухи перезимували, до твого батька приїхали в кінці весни.
На той час він уже назбирав грошей і знайшов хороше житло.
Розповідь мами трохи заспокоїла Катю, але все одно вона переживала.
А колеги з роботи ще більше додавали:
– Микола твій один у батьків? Ой, дивись, дівчинко, маминим синочком виявиться!
Коротше кажучи, в квартиру батьків Миколи Катя зайшла дуже переживаючи.
Але все обійшлося.
Марина Андріївна з Михайлом Вікторовичем зустріли їх привітно, посадили за стіл, нагодували.
Мама Миколи не влаштувала жодних розпитувань майбутній невістці.
Навпаки, спочатку більше розповідала сама, потім так повернула розмову, що вона стала спільною.
Катя відчула себе вільно, а до кінця візиту їй здалося, що вона вже давно знає цих людей.
Знайомство між собою старшого покоління двох сімей, підготовка до весілля та й саме весілля теж пройшли добре.
Після весільної подорожі Катя з Миколою оселилися окремо від батьків.
Свого житла у них поки що не було, але вони винайняли дуже затишну однокімнатну квартиру з хорошим ремонтом неподалік від роботи.
Всупереч усім розповідям подруг, Марина Андріївна жодних візитів та перевірок не влаштовувала, у гості приходила тільки за запрошенням. І до себе часто запрошувала і сина з невісткою, і сватів.
Через пів року Катя завагітніла. Це не було несподіванкою – вони ще до весілля домовилися, що першу дитину народять одразу ж, а про другу подумають років через п’ять.
Поки що вирішили нікому нічого не говорити, навіть батькам.
– Не знаю, як твої, – сказала Катя. – А мої одразу почнуть метушитися, все організовувати, купувати. Давай хоча б два-три місяці помовчимо.
Микола з нею погодився. Вони взагалі рідко в чомусь не погоджувалися один з одним.
Тим несподіванішим для молодих була сварка, яка сталася практично на порожньому місці…
…Через три тижні у Миколи мав бути день народження, і він вирішив обговорити з дружиною, як його відзначити:
– Катрусю, давай цього разу запросимо гостей додому. Багато людей кликати не будемо. Запросимо Віктора з Христиною, Стаса з Юлею і Семенюків. Разом з нами буде тільки вісім людей.
Готувати я допоможу тобі. Я думаю, можна буде зробити пару оригінальних салатів, різні нарізки, м’ясце, рибку, а на гаряче – м’ясо по-французьки з картоплею.
Микола ще не встиг договорити, як Катя скочила і кинулась у ванну.
Повернувшись у кімнату, вона випила води й сказала:
– Миколо, а давай цього року не відзначатимемо твій день народження… Або, якщо тобі дуже хочеться, то запроси хлопців у кафе – посидіть у суто чоловічій компанії.
– Катю, ну ти чого? Мені ці посиденьки в чоловічій компанії вже набридли. Я хочу зустріти гостей вдома, щоб не було сторонніх. Пам’ятаєш, як торік у ресторані до Юлі якийсь веселий вже мужик почав лізти – Стас тоді з ним посварився ще? Тому давай краще вдома.
– Миколо, я не впевнена, що зможу все це приготувати, – сказала Катя. – Мені буде важко…
– Та годі тобі! Ти ж зараз щось готуєш.
– От власне що щось. Зробити канапок і зварити макарони – це не те саме, що накрити святковий стіл. Якщо хочеш зустрічати гостей вдома, тоді замовляй їжу.
– Тобто ти готувати відмовляєшся? – запитав чоловік.
– Так.
– Ну, гаразд! – сказав Микола, вискочив у коридор і пішов, гримнувши дверима.
Катя, яка не очікувала такої реакції чоловіка, не знала, що робити.
Першою її думкою було – зібрати свої речі, викликати таксі й поїхати до батьків.
Вона встала з крісла і підійшла до шафи, але потім зупинилася.
– А як я поясню, чому так несподівано приїхала? – подумала вона. – Виходить, що ми не можемо домовитися навіть про такі прості речі?
Катя вирішила дочекатися Миколи й спробувати ще раз поговорити з ним.
– От тільки куди він пішов і коли повернеться?
А Микола попрямував до батьків. Йому було дуже прикро, що Катя відмовила в такому простому проханні. А ще прикро, що вона запропонувала взагалі не відзначати його день народження.
Батьки якраз пообідали.
– О! Микола! А що ж ти один?! – здивувалися вони. – Де ж твоя Катя?
– Вдома залишилася, – відповів він.
– Їсти будеш? – запитала Марина Андріївна. – Є суп із фрикадельками й пиріжки.
Микола їв мовчки. Мати відчула, що він не в настрої і запитала:
– З Катею посварилися?
– Посварилися. Ти уявляєш, що вона запропонувала? – і Микола розповів усе батькам.
– Ти хочеш сказати, що Катя вагітна? – уточнила Марина Андріївна.
– Так, уже два місяці, – відповів Микола.
– Миколо, я правильно зрозуміла – ви з Катею посварилися, ти гримнув дверима й пішов? Тобто твоя вагітна дружина зараз, мабуть, сидить у квартирі сама й плаче, а ти спокійно наминаєш пиріжки?! – обурилася мати.
Микола застиг.
– Та ти знаєш, які зміни відбуваються в організмі вагітної жінки? А ти вимагаєш, щоб вона тобі стіл накрила?
Коли я була вагітна тобою, я гризла житні сухарі й зелені яблука – більше нічого не могла.
Де і що їв у цей час твій батько, я й досі не знаю.
Вставай! Зараз поїдеш додому вибачатися у дружини.
Марина Андріївна відкрила шафу, в якій у неї зберігалися дачні заготовки й почала діставати банки.
– Ось це солоні огірки, оце мариновані. Тут патисони, а це асорті із болгарським перцем. І ще капусти квашеної покладу. Мишко, – звернулася вона до чоловіка. – Будь ласка, довези майбутнього тата додому, я йому тут багато всього наклала.
– Два місяці, кажеш? – запитав батько. – Значить тобі тільки сім місяців лишилося.
– До чого лишилося? – здивовано запитав Микола.
Він не розумів про що це таке батько говорить.
– Щоб порозумнішати! – сказав той.
…Звичайно, Катя з Миколою помирилися. А Марина Андріївна запропонувала Каті такий варіант:
– Ми можемо відзначити день народження Миколи у нас на дачі.
Приготуванням займуся я, ну, й іменинника візьмемо на допомогу. Сядемо на вулиці, під навісом, там вітерець. Якщо що, ти зможеш піти в хату полежати.
День народження пройшов добре, а Катя ще раз переконалася, що їй дуже пощастило зі свекрухою.
І якщо молода жінка комусь розповідала про Марину Андріївну, вона називала її не інакше, як: – Моя улюблена свекруха…
