Микола прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і застиг від несподіванки.
На порозі його вже чекала дружина Тетяна.
– Значить, так, Микольцю, мені все це набридло! – заявила з порога вона.
Тетяна взяла Миколу за руку, повела на кухню. Вона посадила його на табуретку, і сіла навпроти сама.
– Давай поговоримо відверто, – сказала жінка. – Тільки одразу попереджаю – я все знаю!
– Ну що ти знову знаєш? – єхидно посміхаючись, запитав чоловік. – Що? Знов говоритимеш, що тобі хтось щось про мене розповів? А я скажу так – брешуть твої подруги! Просто заздрять, що я в тебе такий є!
– Який – такий? – запитала дружина.
– Такий ось! Усі вони мріяли мати такого чоловіка, як я, от і наговорюють на мене.
– Наговорюють?
– Звичайно. Ніяких доказів моєї зради ти мені так жодного разу й не надала, правильно? А як то кажуть – не впіймали – не…
– Ясно! – зупинила його Таня. – Виходить, ти думаєш, що в тебе все шито-крито?
– Саме так.
– Ну добре. Тоді я зараз тобі дещо покажу. Ти тільки не дивуйся.
– Гаразд, – майже засміявся Микола. – Показуй. Мені навіть цікаво, що ти можеш мені показати?
– Зараз…
Таня полізла в одну з шаф, де зберігалися документи і всілякі папери, й дістала звідти звичайний аркуш паперу.
Одразу було зрозуміло, що цей листок був дуже старий, бо пожовк від часу.
А ще він був весь списаний дрібним акуратним почерком.
– Ось, – Таня поклала цей листок на стіл перед чоловіком. – Читай, що там написано. Якщо почерк розбереш, звісно.
Микола дивився на той аркуш, і не розумів, що відбувається.
– Що це?
– Читай, читай!
– Так… – пробурмотів Микола. – Віщий сон про Миколу, – почав читати чоловік. – Що це за нісенітниця? Розповідь якась, чи що?
– Ага, розповідь. Однієї жінки.
– Яка жінка?
– Провидиця зрад. А заразом – і моя тітка, покійна вже.
За тиждень до нашого весілля вона склала для мене ось цей список, і сказала:
– Прочитай, Тетянко, і подумай, виходити тобі за твого Микольцю заміж, чи не треба. Я уві сні сьогодні все його майбутнє життя побачила, прокинулася посеред ночі, і записала, поки не забула…
– Я про цей папірець і сама забула вже. Думала, що це казка. А нещодавно згадала про нього, перечитала і ахнула!
– Що за маячня? – засміявся чоловік. – Що ти хочеш сказати?
– Ти спочатку почитай, і заразом згадуй події, які з тобою відбулися до сьогоднішнього дня. Там все по абзацах. І навіть про цю розмову написано. Ось!
Таня показала пальцем на один із абзаців.
– Бачиш, написано, що це остання твоя зі мною серйозна розмова.
– Остання?
– Остання, Микольцю, остання. Але спершу прочитай, що вона писала. А потім зістав з тим, що трапилося. Дуже цікаво виходить.
– Ну, давай, побачимо, – пробурмотів чоловік.
Микола водити очима по аркушу, а обличчя його раптом стало серйозним і навіть стурбованим.
Якоїсь миті він подивився на дружину, і запитав:
– Це точно твоя тітка писала? Не ти?
– Подивися на папір, Микольцю. І на почерк подивися. Якщо, звісно, ти пам’ятаєш мій почерк. І головне – чим усе це написано. Зараз таких олівців і в музеї, мабуть, немає!
– Невже вона навіть про те, що я заслаб раптово був знала?
– Вона навіть про дітей знала, скільки їх у тебе буде, і коли!
– А хіба так буває?
– Ну, ти ж сам бачиш. Ти ще про свої зради почитай. Ти дійшов до них якраз…
– Бреше вона все! – вигукнув Микола невдоволено, продовжуючи читати.
– Ну, так, про дітей не брехала, а про це бреше! А тепер найцікавіше. Про те, що почнеться після цієї розмови…
– А що почнеться? – Микола почав читати ще уважніше.
Через кілька хвилин він не витримав, і облишив читання.
– Ні, цього не може бути!
– Що не може бути? Що ти мене кинеш? Або те, що потім твоя Ірина з твоєю любов’ю зробить?
Ти читай, читай до кінця. Я ж розумію, що нашу сім’ю не зберегти, але мені тебе шкода.
Ти ж мені рідна людина. І якщо в старості ти опинишся на вулиці – це ж дуже погано, Микольцю. Такого нікому бажати не можна. А тут – ти…
Він знову схопив листок і одразу почав читати останні рядки.
– От же ж! – вигукнув чоловік, відкинув листок убік, і той плавно ковзнув на підлогу. – Вона що, тітка твоя, провидиця була, чи що?
– Я ж говорю, провидиця зрад!
– Тільки зрад? А нічого хорошого вона пророкувати не вміла?
– Ну чому. Дітей вона передбачила також. Але на зради у неї завжди був особливий нюх. Усі сусіди до неї ходили, і запитували – хто і з ким зраджує.
– Значить, пліткарка вона була, а не провидиця, – невдоволено пробурчав Микола. – Хоч і провидиця теж.
– Ага, – погодилася Таня. – Ну, все, Микольцю. Я своє сказала, очі тобі на твоє майбутнє відкрила. Тепер, якщо що, совість моя чиста! І потім не кажи, що я тебе не втримала, і таке інше… Валізу коли збиратимеш?
– Що? – ахнув Микола.
– Валізу. Там же ж написано, що наступного дня після цієї розмови ти від мене підеш. Значить, доля у мене така – чоловік пішов.
А в тебе доля все втратити. Валізу візьми побільше. Щоб усі речі зразу скласти, і більше тут не з’являтися.
З дітьми зустрічатимешся десь на боці, щоб я тебе не бачила, і не переживала. Зрозумів?
– Таню, ти це серйозно?! – вигукнув Микола.
– Микольцю, сперечатися з долею марно. Розумієш?
– А якщо я з нею посперечаюсь?
– Як ти з нею посперечаєшся?
– А ось так. Із завтрашнього дня я цю Ірку… Та я до неї більше ані ногою! Розумієш? І заживемо ми з тобою як раніше.
– А в тебе вийде?
– Ще й як вийде! – з якоюсь неймовірною рішучістю відповів Микола. – Якщо на мене чекає такий фінал, та невже я так вчиню? Я, Таню, клянуся тобі всім – більше у мене не буде жодних жінок на стороні! Чуєш?
– Чую, чую… – сумно зітхнула Таня. – Ну, тиждень поживемо ще, подивимося. А якщо що… Я тебе попередила – що і як. Та ти й сам тепер усе знаєш…
…З того дня Микола намагався на сторонніх жінок узагалі не дивитись.
Тільки якщо так, трохи. Помилуватися, і без жодних зайвих думок!
А Таня тільки й подумала собі:
– Знай, Микольцю, мою доброту. Це я тебе на перший раз так пробачила, бо знаю, що ти більше планував з тією Іриною аніж робив. Але хай-но я тільки ще раз дізнаюся, що ти десь гуляв…
