Микола та Алла обідали, коли пролунав дзвінок на стаціонарний телефон.
– Як давно він не дзвонив, навіть незвично. Потрібно відключити його, написати заяву. Це вже минуле століття, – раптом сказав чоловік.
– Та все ніколи, робота, а у вихідний не хочеться займатися цим. Та й забула я про нього, згадую тільки, коли приходить рахунок, – відповіла Алла.
Телефон замовк, але лише на п’ять хвилин. Хазяї не відповідали, кому треба дзвонили на мобільний. Але телефон не замовк, і Микола вирішив відповісти. Він довго слухав, щось відповідав короткими фразами, а потім сів у коридорі на пуф.
– Миколо, що сталося? Когось не стало? Микола, не мовчи!
– Так. Моєї двоюрідної тітка Раїси не стало. Пам’ятаєш ми в неї були одразу після весілля, а потім ще кілька разів? Коли не стало її сина були.
– Та що ти мені так пояснюєш. Звичайно, я її пам’ятаю. Ми ж до неї в гості збиралися за місяць. А тоді, на прощання з її сином, ніхто з рідні ще не приїхав. Тільки ми. Вона переживала сильно із цього приводу. У неї навіть грошей не було, щоб нормально все зробити. Все на сина витратила, на процедури…
– Пам’ятаю все. Просто розхвилювався. Схоже, і тепер все на нас буде. Прощання післязавтра, ти не проти якщо я візьму наші гроші з скарбнички. Непередбачені витрати.
– Я їду з тобою. А машину ми й згодом поміняємо.
З тіткою Раїсою Микола був особливо близький. Далека родичка, але вся рідня відмовилася з нею спілкуватися через сварку її матері з рештою. Тітка була єдиною дочкою. Мати так і піднімала її сама. Вона пішла з родини з соромом, як тоді говорили. Мати була вагітна Раїсою від нареченого своєї сестри, спочатку він гуляв з нею, але вибрав не її. Була велика сварка. Її вигнали з соромом, хоча ця сестра відвела її хлопця, коли вона вже була вагітна. Куди йти вона навіть не знала. Двоюрідна сестра, бабуся Миколи, дала їй грошей. Потім вони зустрічалися, і вона допомагала їй таємно від сім’ї.
Так вони й спілкувалися. Решта сім’ї навіть не здогадувалася. Раїса з матір’ю Миколи теж були дружні. Тітка Раїса та її син були для Миколи ріднішими за всіх інших. Вони єдині підтримали його, коли не стало матері Миколи. А йому тоді було лише 18 років. Але решта вважала його дорослим.
Навіть ті, які були ближчими за спорідненими зв’язками до Миколи, не були такими близькими, і спілкування з ними було далеко від ідеалу.
***
Тітку Раїсу поховали поряд із сином та чоловіком.
– Тітки Раїси немає, сина її Ігора теж. Наче вся рідня пішла. Як шкода, що ми не встигли. Лише місяць і ми б з нею обнялися. Не дочекалась. – говорив Микола з сумом.
– Жаль, Миколо. Але треба щось із будинком робити. Ключі сусідці віддамо. Ти все одно не спадкоємець, у неї ближче є родичі.
– Так, налетять, як дізнаються. Вони завжди так. Когось не стало, скрізь зиск шукають. Хоч ганчірки, хоч посуд тягнуть собі.
– Ви зачекайте їхати. Лист я вам принесла від Раїси. Спочатку справи зробіть. – сказала сусідка.
Микола тремтячими від хвилювання руками відкрив конверт і почав читати.
Тітка на них чекала в гості, хотіла сама все розповісти, але зрозуміла, що не встигне.
За останні півроку багато подій сталося.
Виявилося, що тітку Раїсу розшукав брат Андрій. Батько тоді після п’яти років шлюбу розлучився із сестрою її матері. Та не змогла йому народити дитину. Виїхав і створив нову родину, в якій народився хлопчик. Виходило, що це брат Раїси. Перед відходом він просив, щоб син розшукав сестру чи брата. Батько навіть не знав, хто народився. Він зрозумів, що перед ними винен. Андрій розшукав Раїсу.
Брат та сестра довго розмовляли.
Перед від’їздом він переказав Раїсі гроші, як і просив його батько. Тільки сума була набагато більшою.
– Тут ще й від мене. Маю достатньо грошей. Сім’я забезпечена, а мені вже нічого не потрібне. Спеціалісти дали місяць. А ти не відмовляй собі ні в чому.
Раїса засмутилася після його від’їзду. Не відмовляй собі ні в чому, звучить смішно, коли життя прожите. Вісімдесят сім.
Як потім з’ясували, Андрія та Раїси не стало з різницею у два дні.
Тітка Раїса всі гроші та дім залишила Миколі, написала заповіт. У листі вона просила нікому більше не повідомляти про те, що її не стало. Для всіх її матір давно перестала існувати, а більшість родичів про Раїсу й не знає.
У пам’яті вона залишилася лише у Миколи та його родини.
“Не відмовляйте собі ні в чому.” – Були її прощальні слова в листі.
На спадок Микола та Алла купили собі машину, як і хотіли, допомогли дітям. Вони дуже люблять мандрувати. Вони мають великі плани, на пенсії життя тільки починається.
