Життєві історії

Ганна святкувала день народження в ресторані. Посеред зали стояв величезний стіл з різними наїдками й смаколиками. Зібралося багато гостей. Прийшли і друзі Ганни – Олеся зі своїм чоловіком Федором. – Ганнусю, люба, щиро вітаємо тебе! – сказала Олеся. – Це від нас з Федором тобі подаруночок. Федоре давай коробку… Чоловік Олесі, вручив Ганні досить велику коробку, перевʼязану червоною стрічкою. – Ой, і що ж у нас там! – вигукнула Ганна і почала швидко відкривати подарунок. Вона розкрила коробку, дістала звідти листівку й оторопіла від побаченого

Ганна святкувала день народження. Відзначати вона вирішила в ресторані.

Посеред зали стояв накритий величезний стіл з різними наїдками і смаколиками. Зібралося багато гостей. Прийшли і її друзі – Олеся зі своїм чоловіком Федором.

– Ганнусю, люба, щиро вітаємо тебе! – сказала Олеся. – Це від нас з Федором тобі подаруночок. Федоре давай коробку…

Чоловік Олесі, вручив Ганні досить велику коробку, перевʼязану червоною стрічкою.

– Ой, і що ж у нас там! – вигукнула Ганна і почала швидко відкривати подарунок.

Вона розкрила коробку, дістала звідти листівку й оторопіла від побаченого…

Ганна просто стояла перед гостями почервоніла, з барвистою листівкою в руках і не знала, що сказати.

Поруч сидів її чоловік Андрій, і теж не знав, як реагувати на те, що щойно сталося…

Якоїсь миті голоси гостей злилися для Ганни в один суцільний шум, з музикою та дзвоном келихів.

І лише десь вдалині чувся голос ресторанної ведучої:

– Ювілярці недобре! Тут душно! Виведіть її на ґанок!

– Та нормально мені, нормально, – випливла з туману Ганна. – Мені просто сумно трохи, але це пройде…

– А що сталося, що сталося?.. – почувся шепіт по рядах гостей.

– Та ось, посеред вручення подарунків у неї щось настрій зіпсувалося… – знизували плечима присутні. — Дали їй он ті двоє коробку… Дістала вона з неї листівку, зазирнула в текст, і отак оторопіла щось…

– Перехвилювалась! Стільки днів метушні! На роботі всім догоди, стіл накрий, тут увагу приділи! Це нерви, друзі мої! – виправляла ситуацію ведуча.

– Так–так, я просто перехвилювалася… – промовила Ганна. – Продовжуємо святкувати!

Іменинниця заспокоїлась і гості їй знову понесли подарунки.

Вона щиро посміхалася, знаходила для кожного, хто дарує хороші слова і обіцяла неодмінно користуватися їхнім подарунком надалі.

Тільки й чулося навкруги:

– Який чудовий торшер, Олечко! Якраз нам у спальню, під шпалери. Читати з Андрійком будемо при світлі!

– А це зволожувач повітря? От спасибі! Сухість в хаті неможлива, ніс пересихає! Ти як знав, Ігорчику!

– Марічко! Не може бути! Золотий кулон? Козеріг?! Та я його прямо зараз і одягну! Андрійку, ану застебни! Він неймовірний!

Поступово всі забули, що Ганна дала була слабину. Гості веселилися, горді, що догодили іменинниці.

Мовчали тільки Федір з Олесею, які сиділи на місцях для найближчих друзів. Їм було соромно…

…Федір з Андрієм дружили з дитинства, і навіть одруження не розвело їх у різні боки.

Дружини теж подружилися.

Минулого року дружина Федора, Олеся мала ювілей – пʼятдесят років.

Святкували вони в кафе. Гостей зібралося багато, але на ведучу поскупилися…

Андрій з Ганною ще здивувалися – а чому? Але ті сказали, що гості у них і так веселі, не засумують.

Гості і справді виявилися розкуті й кмітливі. Приготували сценки, пісні й вірші, було дуже весело.

Тільки, ось, питання дарування подарунків виявилося непродуманим і зім’ятим. Гості склали всі подарунки на купу в кутку.

Поки йшли сценки, всі говорили багато тостів. Відверто сказати – зачастили.

А потім різко згасло світло, і почалися танці з дискотечною кулею. До питання вручення подарунків ніхто так і не повернувся…

…О першій годині ночі ювілярка Олеся зі своїм чоловіком Федором згребли всі подарунки в купу, зібрали залишки їжі в контейнери, розплатилися, і останніми поїхали додому, так і не зрозумівши, що було подароване і ким.

Ганна ще внутрішньо зраділа, що здогадалася вкласти в коробку з подарунком листівку:

«Люба моя, Олесю! Від нашої сім’ї даруємо тобі цей кухонний комбайн, щоб він полегшував тобі життя, допомагав по господарству і радував тебе на кухні довгі роки! Цілуємо, обіймаємо! Твої Ганна й Андрій!»

…Ганна з Андрієм були не з тих, хто відноситься до подарунків аби як.

Для них було важливо сісти і подумати, що краще подарувати. У цей момент вони нагадували клуб знавців, який так і фонтанує ідеями.

Гроші дарувати було нецікаво. Звичайно, це теж непогано, але ж хочеться зробити цікавий подарунок!

Щоб залишилася пам’ять на довгі роки, щоб іменинниця потім усім казала:

– І як я раніше жила без кухонного комбайна?! Не уявляю. Дня не минає, щоб я ним не скористалася!
Дякую Ганнусі з Андрійком!..

…Ось ту свою листівку й дістала Ганна на своєму ювілеї з коробки від подарунка. Ту саму, написану власною рукою…

Багато почуттів вона відчула тоді, від образи до гіркого розчарування. Не розуміла вона такого відношення!

Виходить, цілий рік простояв їхній кухонний комбайн непотрібним?!

Олеся з Федором навіть не зняли подарункове пакування, і не спромоглися подивитися – що ж там, у коробці?!

Передарували за принципом – коробка велика, значить на ювілей потягне…

Та вони не врахували одного! Що в Ганни було абсолютно інше ставлення до цього питання.

І що вона почне при гостях розпаковувати подарунки та особисто говорити «Дякую!», тим, хто для неї старався.

Найсумніше, що Олеся з Федором займали хороші посади, і грошей не потребували.

Як не намагалася згодом Ганна виправдати їх вчинок, та так і не змогла.

У ніч, коли вони з Андрієм повернулися з ювілею, Ганна жартівливо звернулася до того самого комбайна:

– Ну що, мандрівнику?! З поверненням додому, чи що…

Андрія це розвеселило, і далі вони вже над ситуацією сміялися.

– А що?! Коли ти Олесі його купувала, то мріяла вголос:

– Ех! На себе таких грошей шкода, а на друзів – ні. Ось розбагатіємо, треба теж такий купити…

– Пам’ятаєш, Ганнусю?

– Пам’ятаю!

– Ось він і зрозумів, де його справді чекають! – сміявся Андрій.

…Ганна тепер користується своїм кухонним комбайном. У ньому є все! І соковитискач, і насадка для тіста і блендер.

Вона навіть жартома назвали його Одіссей! Той теж поневірявся довго по світу, але таки повернувся додому.

Дружба Ганни й Олесі поступово зійшла нанівець. Чоловіки ж, як і раніше, спілкуються, на тлі спільних захоплень…

Вам також має сподобатись...

Маргарита Сергіївна стояла перед дзеркалом у коридорі і фарбувала губи. Раптом хтось подзвонив у двері. Жінка швидко підвела останні штрихи, відклала губну помаду і поспішила відкрити двері. На порозі стояла її донька Катя. – Мамо, у мене радісна новина! –одразу почала дівчина. – У нас з моїм Артемом буде малюк. Ти скоро станеш справжньою бабусею, мамо! Маргарита Сергіївна здивовано підняла брови і уважно подивилася на дочку. – Бабусею?! – запитала вона. – Та як ви могли так вчинити? Катя оторопіла від несподіванки. Вона дивилася на матір, не розуміючи, що відбувається

Надя приготувала вечерю і покликала чоловіка до столу. Стас зʼявився за хвилину, сів за стіл, почав їсти. Раптом у чоловіка заграла мелодія на телефоні. – Вибач, я на хвилинку, це терміново, по роботі, – сказав він до Наді і вийшов у іншу кімнату розмовляти. Чоловіка не було хвилин пʼять. – Що ж там сталося? Вечеря охолоне! – почала хвилюватися жінка. Надя встала з-за столу і вийшла в коридор. Жінка почула, як Стас з кимось шепочеться по телефону. Надя підійшла ближче до кімнати, прислухалася до розмови чоловіка і застигла від почутого 

Олег зʼїздив до матері та забрав сина додому. – Ну, як погостював у бабусі? – запитала Яна у Михайлика, коли вони з чоловіком повернулися. – У нас із бабусею вчора була дивна гра, – почав розповідати хлопчик. – Яка ще гра? – здивувався Олег. – Вона казала, що вміє робити магію, але для цього їй від мене потрібно кілька волосин, – продовжив Михайлик. – Волосини я дав, але ніякої магії не побачив! – Ти розумієш, що зробила твоя мама? – Яна здивовано глянула на чоловіка. – Ні! – розвів руками Олег. І Яна все пояснила чоловіку. Олег вислухав дружину і застиг від обурення

Оля повернулася додому пізно. Зайшла на кухню. За столом сиділа її мама та чоловік матері Віталій. – Мамо, що сталося? – захвилювалася донька, побачивши, що мама вся в сльозах. Мама не відповідала. – Віталій! Ти що, все їй розповів? – вигукнула до материного чоловіка Оля. – Так! Я не міг далі обманювати твою маму, – тихо промовив Віталій. – Мамо, вибач, я не знаю, як так вийшло, – Оля кинулася до матері. – Як ви могли?! – тільки й сказала мама, сумно подивившись на доньку заплаканими очима