Цілих три роки Валентина навіть не дивилася у бік чоловіків. Занадто пам’ятним було її розлучення з Анатолієм, з яким Валя прожила у законному шлюбі п’ять років.
А розлучалися вони майже п’ять місяців. То він не приходив на суд і надсилав довідку, що слабий, то відмовлявся розлучатися і вимагав у суду додатковий час, щоб помиритися з дружиною, то присягався, що не уявляє свого життя без їхнього чотирирічного сина.
А наступного дня після засідання суду, на якому їх таки розлучили, він влаштував у квартирі справжній бешкет.
Від величезних виплат сусідам із п’яти нижніх поверхів жінку врятувало лише те, що їй на роботу зателефонували з дитячого садка і попросили забрати слабого сина.
Коли Валентина з Мишком увійшли до квартири, двері у ванну були відчинені, і вони побачили, що ванна повна води, яка ось–ось почне переливатися через край. Валентина перекрила кран, озирнулася і остовпіла: мийка, унітаз та кахлі на стінах були розбиті. На підлозі серед уламків валявся молоток.
На кухні було не краще: вся підлога була в уламках посуду.
Валентина зайшла в кімнату: постільна білизна, здерта з ліжка, валялася на підлозі. Але найприкріше було те, що Анатолій у кімнаті сина обдер з однієї стіни шпалери, які вони поклеїли лише торік.
Все це він зробив тому, що дружина подала на розлучення, не вибачивши йому «пустощів» на стороні.
Валентина зателефонувала старшому братові й попросила його після роботи приїхати до неї.
Побачивши, що колишній чоловік влаштував у квартирі сестри, Віктор розлютився і запропонував Валі викликати кого треба і змусити Анатолія сплатити збитки.
– А уявляєш, які гроші ти була б винна, якби прийшла додому хоча б на годину пізніше? – спитав Віктор.
– Вітю, я його бачити не хочу, не те що позиватися до нього. Нехай вважає, що він мені помстився. Потроху все відновлю. Гроші витрачу, натомість нерви заощаджу, – відповіла Валентина.
– Ну, дивись, справа твоя. Але я йому по–іншому влаштую, – сказав брат. –А зараз візьми з собою деякі речі – поїдемо до нас. За два вихідні ми тут основне відновимо. Шпалери можна буде трохи пізніше поклеїти, а матрац та посуд доведеться купувати.
Віктор і Анатолій працювали на одному підприємстві, але у різних цехах. Віктор був інженером, а Анатолій працював у бригаді ремонтників.
У понеділок, Анатолій, побачивши брата своєї колишньої дружини, з нахабною усмішкою поцікавився:
– Ну що? Сподобався Валечці мій подарунок?
– А іншого від тебе і не чекали. Я їй порадив стягнути з тебе збитки, але Валя сказала, що можливість не бачити тебе краще за будь–яку компенсацію, – відповів Віктор.
– Я зараз вам розповім, що я їй влаштував, – повернувся Анатолій до колег, що стоять поруч.
– Навіщо розповідати? – спитав Віктор і дістав телефон. – Я зараз їм покажу. Дивіться, хлопці: ось це ванна, це кухня, це подружнє ліжко, а ось кімната сина навіть чотирирічного хлопчика не пошкодував. Що сказати? Батько року!
– Ну, ти, Анатолій, і даєш, – сказав його приятель, а решта мовчки розійшлися по робочих місцях.
Більше Валентина з колишнім чоловіком не бачилася, а він навіть із сином не рвався зустрічатися. Щоправда, аліменти платив.
Зрозуміло, що після такого розлучення Валентина навіть не думала заводити нові стосунки. Тому, коли до неї став залицятися Олексій, Валентина цуралася його.
Олексій працював у філії в області. До центрального офісу він мав приїжджати раз на місяць. Але після того, як чоловік став цікавитися Валентиною, він зачастив у місто.
Наполегливість Олексія змусила жінку прийняти його пропозицію провести вихідний день разом:
– Погуляємо в парку, посидимо в кафе, поспілкуємось, – сказав він.
– Добре, – відповіла Валентина. – Тільки я хочу вас попередити, що маю семирічного сина і я візьму його з собою.
Вона думала, що її слова про дитину відлякають чоловіка, але він начебто навіть зрадів:
– Тоді до нашої програми додадуться атракціони!
Це тривало кілька місяців і нарешті Валентина здалася. Олексій почав приїжджати до неї у п’ятницю і залишався до вечора неділі.
Минуло ще пів року, і Олексій зробив пропозицію Валентині. І тут вона задумалася: одна річ зустрічатися, хай навіть щотижня, і зовсім інша – жити разом постійно.
З Анатолієм у них також усе добре починалося, а чим закінчилося?
Вона так і сказала Олексію.
– Ну, Валю, у нас із тобою все буде по–іншому. Я люблю тебе і ніколи не ображу.
– Добре, – сказала Валентина. – Тільки давай спочатку просто поживемо разом бодай пів року чи рік. І якщо все буде нормально, тоді вже розпишемося.
– Чудово! На Великдень поїдемо у село, познайомлю тебе з моїми батьками, – сказав Олексій.
Сина із собою брати Валентина не стала – відвезла його до своїх батьків на дачу – вони вже переїхали туди на літо. Олексію сказала, що бабуся з дідусем скучили за онуком, а насправді вона вирішила, що не варто везти дитину в незнайоме місце до незнайомих людей. Хто знає, яка там ситуація.
Згодом вона зрозуміла, що зробила абсолютно правильно, бо в будинку у батьків Олексія їй не сподобалося. Його мати з нею привіталася, запросила пройти до хати, посадила на диван, але більше на гостю не звертала уваги. Розмовляла виключно із сином. Навіть коли Олексій сам звертався до Валентини з якимось запитанням, мати продовжувала говорити, не даючи їй змоги відповісти. А після вечері, коли Олексій із матір’ю були на кухні, Валентина випадково почула їхню розмову.
Жінка прислухалася й застигла від почутого.
Мати спитала його:
– Ну, чого ти її сюди припер? Добре хоч без хлопця, бо бігав би тут, тільки грядки топтав.
– Мамо, у тебе і грядок поки ніяких немає, – відповів Олексій.
– Все одно: на майбутнє – хлопця, щоб сюди не возили.
“Так, – подумала Валентина, – нам тут не дуже раді”. Це був перший дзвіночок.
Наступного дня вони поїхали – Олексію треба було передати справи заступнику, бо за два дні вони їхали у відпустку.
Відпочили чудово: кілька разів їздили на екскурсії, засмагали, купалися, Олексій навчив Мишка плавати. І Валентина подумала, що ставлення його матері до неї не таке вже й важливе – вони ж не житимуть разом. Та й Олексій, виправдовуючи поведінку матері, сказав, що вона взагалі небалакуча і нетовариська – характер такий.
Валентина перевелася до тієї ж філії, де працював Олексій. Жити стали у орендованій квартирі. Свою квартиру Валентина почала здавати квартирантам. Мишко мав піти до другого класу в новій школі.
Другий дзвіночок продзвенів у липні. І знову у селі. На вихідні приїхали удвох. У суботу Олексій із батьком почали ремонтувати кухню. Валентина сиділа на лавці у тіні яблуні. Майбутня свекруха поралася в теплиці.
Вийшовши звідти, вона підійшла до Валентини і майже закричала:
– Ти що тут сидиш, як дачниця?! Відпочиваєш у тіні! А грядки прополоти не хочеш? Говорила я Олексію, що всі міські – ледачі! Краще б із села дівчину взяв.
– Ніно Ігорівно, грядки я полоти не буду. По–перше, зараз дуже жарко, по–друге, у мене в житті не було городу і я не маю уявлення, як виглядають бур’яни. І по–третє, Олексій мене запросив саме відпочити. Якщо хочете, я можу допомогти вам на кухні, – сказала Валентина.
Вона справді ніколи не працювала на городі. Її батьки купили дачу зовсім недавно, коли мама вийшла на пенсію, садили там переважно квіти та ягоди.
Коли на шум підійшов Олексій, Валентина сказала, що вона їде і залишок вихідних проведе на дачі у батьків.
У понеділок вони зустрілися на роботі. Серйозна розмова відбулася в обід.
– Олексію, вибач, але у нас з тобою, здається, нічого не вийде. Я твоїй мамі явно не сподобалася, Мишко там, як я зрозуміла, теж прийшовся недовподоби, і взагалі, подібний стиль спілкування мене не влаштовує. Я ніколи не працюю на городі, а твоїй мамі, невістка потрібна саме для цього.
– Валю, якщо ти не хочеш туди їздити, будь ласка, не їздь. Мені, звичайно, іноді треба допомагати батькам, але я можу їздити один. Адже ніхто не змушує тебе спілкуватися з ними. Я тебе дуже прошу, давай не прийматимемо поспішних рішень. Нам добре разом, і Мишко до мене вже звик.
Валентина знову погодилась.
Минуло літо, закінчилася осінь, настала зима. У середині грудня Олексію зателефонувала мати:
– Олексію, у твоєї кралі у місті квартира двокімнатна є. Ти казав, що вона її здає в оренду. Нехай виставляє квартирантів.
– Мамо, що трапилося?
– Катерина, сестра твоя з Юрком, чоловіком своїм, розлучилася, і він її з дому виставив, – відповіла мати. – До нас з Алісою прийшла.
– Ну хай у вас і живуть, а в місто навіщо? – Запитав Олексій.
– Так Юрка мати завідувачка дитячого садка, де Катерина працює, вона ж колишній невістці влаштує. Тож скажи своїй, хай квартиру приготує. Катерина з донькою за тиждень приїде.
Звичайно, Валентина відмовилася виставляти квартирантів.
– У нас із ними договір до десятого січня підписано – на пів року. І раніше я їх виселяти не збираюся. І взагалі, чому твоя мати розпоряджається тим, що їй не належить? Я ще подивлюся на вашу Катерину – чи можна їй довірити квартиру. І щодо оплати треба домовитись. Твоїй сестрі це буде під силу?
– Яка оплата, Валю? Вона ж лише вихователька у дитячому садку. Її зарплати добре, якщо на життя вистачатиме. А ти говориш про оплату.
– Олексію, ти знаєш, що частину цих грошей я відкладаю для Мишка. Чому я маю за рахунок своєї дитини спонсорувати твою сестру? Вона доросла жінка, нехай вирішує проблеми сама, – відповіла Валентина. – Я не хочу ускладнювати собі життя.
– А ти, виявляється, жадібна та безсердечна. Квартира для тебе важливіша за наші стосунки. Як я раніше цього не помітив! Я тобі стільки зробив! Я вам дах над головою дав! – обурився Олексій.
– Що ти зробив для мене? Зарплати у нас майже однакові, сина я утримую за рахунок аліментів та грошей від здачі квартири. Ця квартира – не твоя, вона належить фірмі. Тож це я тобі за той час, що ми разом живемо, багато всього робила: готувала, прала, прибирала. І, знаєш, я більше цього робити не хочу. У вихідний відвезу Мишка до батьків, а потім приїду та зберу свої речі. До десятого січня поживу у мами, а потім повернуся до своєї квартири. І з цієї фірми я звільнюсь.
Наступного дня Валентина відправила до головного офісу заяву про звільнення, поговорила з батьками, і вони вирішили по–іншому: тридцятого грудня приїхав на машині батько Валентини, і вони, забравши одразу всі речі, поїхали.
Роботу Валентина знайшла доволі швидко. Вона з сином знову жила у своїй квартирі і, згадуючи іноді те, що з нею сталося, думала: «Виявляється іноді, обпікшись на молоці, варто дмухати й на воду».
