Історії жінок

Світлана збиралася на побачення і дуже хвилювалася. Востаннє на побаченні вона була двадцять років тому. – Світлано! Твоє завдання показати чоловікові, що ти не проста жінка, – радила їй сестра. – Що таких, як ти, ще пошукати треба! – Ну і як це зробити? – розгубилася Світлана. – Забудь про економію! От приведе він тебе в ресторан, а ти замовляй тільки найдорожчі страви! Зрозуміла? Світлана задумалася

Світлана Павлівна збиралася на побачення і дуже хвилювалася.

По-перше, востаннє вона на побаченні була двадцять років тому. Після того разу вона швиденько вийшла заміж і прожила у щасливому шлюбі вісімнадцять років.

На жаль, її чоловіка не стало вже давно. І ось після стількох років самотності вона вирішила, що, мабуть, можна було б знову вийти заміж.

По-друге, вона абсолютно не знала свого кавалера. Їх познайомили заочно. Звели, як то кажуть. Отже, до чого готуватися, вона не знала.

Звичайно, вона знала, що на побачення прийнято гарно вдягатися і робити гарну зачіску та макіяж. Але як поводитися? Навичок зовсім же ж нема!

Тут їй на допомогу прийшла її сестра Іра.

-Світлано! Твоє завдання дати зрозуміти чоловікові, що ти не проста жінка. Розумієш? Що таких, як ти, ще пошукати треба! І що ти собі знаєш ціну!

-Ну і як це зробити? – розгублено дивилася на сестру Світлана Павлівна.

-Для початку забудь про економію! Ось приведе він тебе в ресторан, чи в кафе, а ти замовляй тільки найдорожчі страви. Зрозуміла?

-Іро, ну як же я буду найдорожче замовляти? Адже я не знаю, як у нього з грошима. Раптом я людину в незручне становище поставлю?

-Світлано, це неправильне мислення! Жінка створена для того, щоб чоловік виконував її примхи, доглядав її. Якщо ти будеш думати, що ти розкішна жінка, він бігатиме за тобою. А якщо ти показуватимеш, що ти жаліслива і багато не просиш, то він або втече, або житиме за твій рахунок!

-Ну не знаю… – задумалася Світлана.

-Просто зроби, як я сказала! – заспокоїла сестру Іра. – Потім ще мені дякую скажеш.

-Ну добре. Але все ж таки я гроші з собою візьму. Мало що…

-Візьми, – кивнула Іра. – Але якщо доведеться їх використати, я тобі не дозволяю з ним більше зустрічатися!

Світлана Павлівна сумними очима дивилася на сестру, але сперечатися не хотіла. Хоч сестра і була молодшою.

Іра була майстер у побаченнях. До своїх сорока пʼяти років вона вже тричі виходила заміж і зупинятись на досягнутому не збиралася.

-Тепер далі! – кивнула Іра, переконавшись, що сестра не сперечається. – Ти маєш показати, що ти жінка культурна. Ніяких розповідей про те, що відбувається в серіалах або любовних романах.

-Добре, це я зможу! – кивнула Світлана Павлівна. – Серіали я й з подругами можу обговорити.

-Почекай! Це ще не все! Ти маєш показати, що читаєш літературу, відвідуєш театри і, наприклад, музеї.

-А навіщо це, Іро? – засмутилася Світлана Павлівна. – Я ж востаннє літературу ще у школі читала. Та й по театрах і кіно я дуже рідко ходжу. А у музеї так взагалі ще в дитинстві була.

-Світлано! Він повинен зрозуміти, що ти не просто якась бабуся. А що ти жінка з великої літери. Зрозуміла?

-Зрозуміла, – сумно кивнула Світлана Павлівна. – Постараюсь.

Настав вечір побачення.

Світлана Павлівна приїхала до обумовленого місця. Ігор Васильович уже чекав на неї.

Він виявився досить приємним чоловіком. І Світлана Павлівна зрозуміла, що їй дуже пощастило, що Іра її проконсультувала. Тому що такому чоловікові точно потрібна жінка з великої літери. А не якась там!

Загалом, Світлана Павлівна зробила трохи гордовитий вигляд, щоб дати зрозуміти, що вона жінка розкішна і культурна.

Ігор Васильович запропонував Світлані Павлівні відвідати невеликий затишний ресторанчик, і вона погодилася. По дорозі вони балакали про погоду та інші дрібниці.

У ресторані Світлана Павлівна відкрила меню і зрозуміла, що не зможе замовити те, що рекомендувала їй сестра. Тобто найдорожчі страви.

Ну просто тому, що це якось неправильно! Ну, не може стільки коштувати рис з овочами! А риба так взагалі…

Світлана Павлівна замовила скромний овочевий салат. Попередньо, звичайно, запам’ятавши складні назви дорогих страв, щоб потім сестрі відзвітувати.

А Ігор Васильович сказав, що це чудовий вибір. І теж буде салат.

Салат не несли досить довго, і в якусь мить Світлана Павлівна згадала другу настанову сестри і вирішила показати свій культурний рівень. Та на думку нічого не спадало.

Вона вирішила мовчати і слухати Ігоря Васильовича.

-А я, знаєте, взагалі-то люблю дачу, – раптом почав він. – На землі попрацювати, відпочити на природі. Вам, певно, й не зрозуміти. Ви мабуть театри любите, чи в галереї ходити.

-Ну чому ж, – схаменулася Світлана Павлівна. – У мене все життя фазенда.

-Фазенда? – усміхнувся Ігор Васильович. – Це як у бразильських серіалах так? Ох, як я любив їх дивитися. Хоча зараз турецькі більше подобаються.

-Вам? Турецькі? – здивувалася Світлана.

-Ага, – кивнув він. – Нерозумно це, мабуть скажете?

-Та ні… А що ви зараз дивитеся?

І раптом вони розговорилися. І виявилося, що їм подобаються ті самі серіали. І навіть герої одні й ті самі!

Пробуючи чай, який вони замовили, Світлана Павлівна зізналася, що дуже любить чай з варенням.

-Я його, до речі, сама варю. З вишні, що у мене на фазенді росте!

-Та що ви кажете! Яка ви молодець! А я із заготовок тільки капусту квасити вмію.

-Ну, це дуже важко. Там же весь секрет у правильній шатківниці!

-Абсолютно вірно! Шинкувати треба вміти!

А після того, як вони вийшли з ресторану, Світлана Павлівна, несподівано для себе, запропонувала Ігорю Васильовичу зайти до неї.

-Я вам баночку варення вишневого подарую!

-Із задоволенням!

Ну і, звісно, ​​Світлана Павлівна запросила Ігоря Васильовича на чай з варенням.

-Може ви пирога з яблуками хочете? – соромлячись запитала вона. – Це, звісно, ​​не ресторанний варіант. Але начебто не погано вийшло.

-Із задоволенням! Я так їсти хочу, – зізнався Ігор Васильович. – Ви просто так швидко замовили в ресторані, що я посоромився щось більше замовляти. Ну щоб ви не подумали щось…

-Ну раз ви зізналися, я теж скажу, – зважилася вона. – Ось не розумію я, Ігоре Васильовичу, цих цін ресторанних. Прямо рука не піднімається за такі гроші їжу купувати.

-Погоджуся з вами! Та ту саму рибу краще самому купити й приготувати. І смачніше, й дешевше!

-Точно! А курочку, як смачно можна приготувати! І жульєн, і в кисло-солодкому соусі! А чай цей, як вам ресторанний? Ну, що за непорозуміння!

-Так! – підхопив Ігор Васильович. – Адже у звичайний каркаде просто полуницю додали!

-Саме так! – раділа такому порозумінню Світлана Павлівна.

На прощання вони запевнили один одного, що давно вже такого приємного вечора вони ні з ким не проводили.

Світлана Павлівна вручила Ігореві Васильовичу баночку вишневого варення. А він у відповідь пообіцяв, що найближчим часом подарує їй квашеною капусти…

Сестра Іра сварилася до Світлани Павлівни:

-Ти, Світлано, все зіпсувала! Нічого не зробила, як я сказала! Я дуже здивуюсь, якщо він ще раз подзвонить!

Але Ігор Васильович подзвонив! Хоча Світлана Павлівна після слів сестри засмутилася і сама сварити себе почала.

Подзвонив, на друге побачення запросив і ще й у подарунок баночку квашеної капусти привіз.

Одним словом, кохання!

Вам також має сподобатись...

Ірина з Ольгою зустрілися випадково. Вони дуже давно не бачилися. Подруги сіли за столик у літньому кафе. Ольга почала хвалитися своїми досягненнями в житті, яка вона багата. – А як твої справи, подружко? – єхидно запитала вона Ірину. Ірина замислилась. У її житті не було курортів і дорогих ресторанів. – Бабусю! – раптом почула вони дитячі голоси. Ольга здивовано обернулася. До Ірини крокували два хлопчики років трьох

Тетяна зі своїм чоловіком Микитою, пішли на день народження до сусіда Романа. На порозі їх зустріла дружина Романа – Лариса. – Ой, а я ж забула сказати! – заявила вона. – Роман у відрядженні! Але ми й так відзначимо! Тетяна здивувалась, але сіла за стіл… – Микито, нам пора, – сказала вона через дві години. – Сина треба вкладати. – А ти вклади його і приходь знову! – влізла в розмову Лариса. – А ми почекаємо! Тетяна пішла вкладати малюка. Вона збиралася йти назад, як раптом у коридорі почувся якийсь галас. Тетяна глянула у вічко й оторопіла від побаченого

Олена повернулася жити у своє рідне село. Роботу правда знайшла аж у райцентрі. Якось дівчина поверталася додому з роботи. Автобуса не було і вона довго стояла на зупинці. Раптом прямо біля неї зупинився якийсь великий чорний джип. Олена не дуже розбиралася в марках авто, але було видно, що машина гарна і дуже крута. Спереду сиділо двоє чоловіків. Скло біля місця водія повільно опустилося і з машини пролунав голос: – Ну привіт, Олено! Сідай, проїдемося з вітерцем, зовсім мабуть змерзла? Олена придивилася, хто там такий за кермом і остовпіла від несподіванки

Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився її син Олег. – Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи… Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс… – Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію твоєму пасинку і так вистачить. Він тобі ніхто! Зіна не повірила своїм вухам