Світла дістала з духовки запашну курочку з картоплею. Ось-ось мають привезти торт та капкейки для свята. Треба встигнути впорядкувати себе, а часу залишається зовсім небагато.
Скоро прокинеться Павлик і точно нічого не встигне.
– Нарізки, як я могла забути, – раптом згадала Світлана.
Свекруха бурчатиме яка вона невміха. Затягне чергову історію про те, як чудово жили за колишніх часів.
Все встигали з дітьми на руках. Прали вручну, підлогу підмітали, ніяких роботів-пилососів не було. А тим більше посудомийок або ще чого не вистачало відп-а-а-а-рювачів.
Навмисне розтягне це чуже для неї слово. Хіба винна Світлана, що вигадали таку техніку для життя. Звичайно, якщо замислитися, свекруха має рацію. Невістка змирилася з майбутніми докорами.
В кімнаті почулися звуки.
– Павлик прокинувся, ну ось, привела себе в порядок і нарізки. Ех…
Надія Миколаївна голосно дзвонила в двері. Любила приходити раніше. Світлана поправила зачіску, видихнула і відкрила.
– Привіт! Дуже рада вас бачити.
– Давай капці. Ходімо, подивимося, чим пригощатемеш.
– Ну, навіщо Ви так? Все свіже, з гарячої духовки дістала.
– Щоб охололо, холодним вирішила нагодувати. Постав назад, скільки тебе вчити можна…
Тяжко зітхнувши, свекруха пройшла на кухню і почала господарювати. Ще раз натерла виделки, тарілки, уважно вивчала фужери у пошуках брудних слідів. Нічого не знайшовши, поставила назад. І наказним тоном скомандувала:
– Де ти ходиш і чому досі Славка нема?
– Не знаю, мав би повернутися. Не міг він забути про річницю. Я вранці нагадала.
– І щоб ви без мене робитимете…
Набрала номер сина. Телефон вимкнений.
– Дивно. Не застерігав, що затримається. Може у пробку потрапив?
– Ага, в яку? У нашому місті пробки лише на День міста бувають. Гаразд, давай без нього почнемо.
Надія Миколаївна пішла додому через дві години. Славка не було. Світла щосили приховувала свою занепокоєння, щоб не засмучувати “улюблену” свекруху.
Чоловік повернувся о 3 годині ночі.
– Де ти був? – Здивовано підняла очі на чоловіка.
– Довга історія, потім розповім. Давай спати.
– Добре – розгублено пробурмотіла вона.
Неприємне почуття зародилося всередині. Славко дивно став поводитися. Постійно затримувався, забував купити продукти, вимикав телефон. Світлана закривала на все очі, але останньою краплею стала відмова в ліжку.
Він байдуже пройшов повз неї і ліг спати.
Наступного дня наважилася піти до свекрухи.
– Надія Миколаївно, Ви зрозумійте, всього на годинку. Я записана на плановий огляд в стоматологію
– Гаразд, але тільки на годину. Потім маю справи. Ходімо Павлику, бабуся з тобою пограє.
“Так натурально зіграла, треба було в акторську йти.” – Розмірковувала Світлана по дорозі.
Біля офісу стояв її Славко, озирався на всі боки. Хвилювався, дивився на годинник. Світлана спритно сховалася за машиною.
“Шкода не чути” – думала вона, згинаючись нижче.
Позаду до нього підбігла дівчина. У короткій сукні червоного кольору. На високих шпильках, волосся кучеряве, довге. Заплющила йому очі, він повернувся.
– Де я бачила цю блондинку, – вголос промовила вона, забувши про маскування.
Парочка затяглася у пристрасному поцілунку і не помітили, як швидко підійшла до них Світлана.
– Та як ти посміла, негідниця! – вигукнула Світлана і побігла в сльозах до машини. Славко щось вигукував услід.
“Він – зрадник! А таких не прощають. Ще пошкодує кого втратив. Хіба буде ця йому готувати борщі і котлети. Або доглядати його, коли він занедужає. Зрадник…”
Зайшла у квартиру його матері, нахабно пройшла до центру спальні, не роззуваючись.
– Мила, Світлана, що з тобою? – розгублено бурмотіла свекруха, побачивши сльози та розмазану туш. – Ану сідай, розповідай.
Свекруха пішла на кухню, довго чимось там шуміла. Повернулась із двома фужерами. Розлила ігристе і переконала невістку підняти келих.
– Ваш Славко мене зрадив.
– Що? Не може цього бути.
– Може. Погано Ви його виховали.
– А ти певна?
– Я на власні очі бачила, як він цілував цю… – Сльози бризнули з очей Світлани.
– Заспокойся. У мене залишитеся сьогодні, я за Павликом придивлюся. Славко до мене не поткнеться, завтра щось придумаємо. Заспокойся, взуття лише зніми.
– Два тижні тому Павлик сильно занедужав, – раптом сказала Світлана.
– Я пам’ятаю, а до чого тут це, – здивувалася свекруха.
– А до того ж. Лікар призначив нам тести та огляди. Я не наважилася везти його до поліклініки. Викликала додому медсестру із платної.
Світлана осушила ще один келих і продовжила.
– Молоденька, доглянута така. З Славком фліртувала, був вихідний, він був вдома, а потім…
– Що, що потім?
– Потім вони залишилися наодинці, поки я Павлика заспокоювала. За два дні зателефонували, сказали тест не вийшов. Приходила до нас ще двічі . Славко чомусь у ці дні був вдома. Так ось ця негідниця і є та медсестра. Я впізнала її.
– Боже, та як таке можливо
Свекруха гладила по голові Світлану, міцно обійнявши, мов рідну. Казала якісь слова підтримки. Світлана була вимотана недугою Павлика, вони не спали тиждень.
– Знаєш, що лягай відпочивай, поки онучок спить. Я піду до нього. Усьому свій час, тобі виспатися треба.
Світлана прокинулася від шерхоту в коридорі. На нього вона точно не чекала. Схопилася і почала збиратися.
– Почекай, Світлано,я все поясню. Це я Славку зателефонувала.
– Мамо, давай я сам.
– Добре не буду заважати.
Надія Миколаївна пішла у спальню до Павлика.
– Що ти мені поясниш? Що це випадковість, і ти не хотів. Мені здалося? Навіть слухати не хочу твої виправдання.
– Я розумію, як це виглядає. Але послухай, будь ласка. Це була випадковість.
– Славко, будь чоловіком. Скажи правду.
– Ось дивись – він простягнув їй смартфон.
– Що це?
– Це моя причина затримок на роботі. Ми виграли великий контракт. Шеф обіцяв хорошу премію, якщо ми встигнемо доробити проект у стислий термін. Я реально працював, ми встигли і клієнт сплатив аванс. Бачиш суму на рахунку?
– Ну.
– Це наш із тобою рахунок, збирався до банку, щоб покласти гроші під високий відсоток. До літа набралася б чимала сума. Ти ж хотіла на море? Я для нас старався.
– Славко я подам на розлучення і на море їдь зі своєю цією. Мені вже байдуже.
– Після того, як вона прийшла вперше і почала фліртувати. Я відшив її. Десь дістала мій телефон, дзвонила, писала смс-ки. Домовився з нею про зустріч біля офісу. Щоб припинити її спроби. Вона, налетіла з поцілунками. Я не винен, я люблю лише тебе. У нас чудовий син. Я ні на кого вас не проміняю. Мені це не потрібно. Хочеш, давай переїдемо в інше місто?
– Я не вірю тобі.
– Розумію, ось дивись запис із камер спостереження. З робочих камер, розумієш? Я був у офісі.
Світлана уважно дивилася на час, коли чоловік виходив із кабінету. Якраз вистачало лише для того, щоб доїхав до дому. Вона знітилася.
– Мені потрібен час прийти в себе. Я візьму Павла та поїду до батьків.
Мовчки забрала сина, поїхала додому, вранці викликала таксі, рушила на вокзал.
Через два дні на порозі рідної оселі з’явився Славко. Пам’ятий, неголений, стомлений.
– Я ж казав, що без вас пропаду. Взяв пару днів за свій рахунок. Не виставиш?
– Ні, проходь.
…
Світла простила чоловіка, хоч і він і не був винний. Через безглузду випадковість могла зруйнуватися сім’я.
А влітку вони поїхали на море.
“Ми дуже багато переживаємо. Занадто серйозно все сприймаємо. Треба ставитися до всього простіше, але з розумом. Головне думати і не робити не обдуманих рішень.”
