Після розлучення з чоловіком Павлом, Настя приїхала до матері в село.
Розлучення було важким. Свекруха Насті, Наталя Іванівна, виробляла, що хотіла.
Вони разом із її синочком Павлом намагалися залишити собі доньку Насті – Марічку.
Допомогла Насті зовсім чужа жінка – Тетяна Андріївна.
Настя колись жила в неї три роки, винаймала кімнату, поки вчилася.
А потім іноді заходила до старенької в гості.
Бабуся й сама іноді зверталася по допомогу до Насті, коли була слаба.
А зараз її доброта повернулася дівчині – бабуся дала Насті з Марічкою житло.
Навіть опіка приходила з перевіркою – свекруха постаралася.
Але їх усе влаштувало. Всі були на боці Насті.
Жити дівчина в Тетяни Андріївни довго не збиралася. Вирішила повернутися до матері.
Але вона точно не чекала на таку зустріч…
– Навіщо ти розлучилася?! – сварилася її мати Галина Петрівни. – Могла б і стерпіти. Де візьмеш ще таке багатство – квартира, машина, будинок заміський, відпустка за кордоном щороку. Недолуга! І взагалі, ми з Максимом на тебе сподівалися.
– В якому сенсі? – не зрозуміла Настя.
– В такому! Жити ти тут не можеш. Будинок продано. Через тиждень ми маємо його звільнити. Тож повертайся до чоловіка. Я хочу купити квартиру, а це набагато дорожче за наш будинок.
– І що далі? – запитала Настя.
– Кредит Максим оформлятиме, а ось з оплатою ми на тебе сподівалися.
– Ви без мене будинок продали, мені тепер жити ніде, і ще я вам мушу допомагати? – ахнула Настя.
– Ось тому й повернися, покайся. А це і так мій будинок був.
– Мамо! А ти знаєш, чому ми розлучилися? Я ж тобі говорила. Він постійно сварився і навіть зраджував!
– Сама значить чоловіка доводила. Ось тому й повернися, проси вибачення. І запам’ятай – матері треба допомагати!
– У тебе ж будинок був… Квартиру значить тепер купи поменше.
– А як же ж Максим? Йому, де жити?
– А я де житиму?
– Я тобі вдесяте повторюю: повернися до чоловіка. Максим не має зайвих грошей. Це ж він оформлятиме кредит. Він свої гроші у бізнес вкладає.
– Значить, і гроші в нього є, якщо він бізнесмен.
– Ні. У нього все на розвиток йде.
– Ітиме на кредит.
– Досить розмов, сьогодні пізно вже, а завтра повертайся. Все зрозуміла?
– Зрозуміла.
Настя, взявши дочку за руку, пішла до своєї кімнати, що вже була не її. Все було, як і раніше, нічого не змінилося. У шафах нічого не було.
– Мамо, а ми звідси поїдемо? – запитала чотирирічна донька.
– Так, Марічко. Завтра вранці.
– Добре. А то бабуся свариться. Навіть мене сьогодні не помітила.
– Ну, це напевно тому, що ти за мною стояла. А вона вже старенька.
– Ні. Вона просто недобра. І тато такий. Ми до нього поїдемо?
– Ні. Спи, рано вставати нам. А мені ще треба попрацювати.
– Добре, матусю. Працюй, я тихо спатиму…
…Вранці, коли ще всі спали Настя і Марічка поїхали.
Перший автобус відходив о шостій ранку. Куди йти? Треба шукати квартиру чи хоча б кімнату.
Заощадження у Насті були, до того ж, робота в інтернеті теж приносила дохід.
Настя вирішила попросити Тетяну Андріївну посидіти з Марічкою.
– Я посиджу, мені не важко… А навіщо шукати житло? Ось кімната, поки що пуста, живіть.
– Але ж ви не здаєте з маленькими дітьми…
– А хто тут маленький?! Марічка велика, правда, дитинко?
– Правда, – зраділа дівчинка.
– Ну от і домовилися. А тепер давайте пити чай. Ви ж із дороги, голодні.
Ти хазяйнуй, все знаєш. А там розберемося. Договір у нас є, тож живіть.
Причепитися нема до чого. Багато з вас не візьму. Будеш по-господарству допомагати.
Настя заплакала навіть від радості.
– Ну, сльози лити не треба.
– Я ж від щастя…
…Так вони й залишилися жити у Тетяни Андріївни, або баби Тані.
Приблизно через тиждень пролунав дзвінок від матері.
Настя взяла слухавку й застигла від почутого.
– Куди ти зникала?! – вигукнула вона в слухавку. – Ми приїхали, до чоловіка твого Павла пішли, а нас виставили!
– Я розлучилася з ним, мамо, – сказала Настя. – Ти ж знаєш.
– А що я тобі говорила зробити? – запитала Галина Петрівна.
– Я доросла, мені твої вказівки не потрібні, – відповіла Настя.
– Ось як ти, значить з матірʼю заговорила! Аліменти тобі хоч хороші платять?
– Хороші, а що?
– Треба поділитися.
– В якому сенсі?!
– Максим кредит на квартиру оформив. Раз ти матір не послухала, значить віддаватимеш половину аліментів мені!
– Якщо йому дали кредит, то значить і платити він може. А аліменти – це для Марічки.
– Їй небагато і треба, а поки вона росте, ти платитимеш!
– Ні.
– Діти мають допомагати батькам!
– Квартира на кому? На тобі?
– Офіційно на Максимові. Але ж він мене не виставить. Він обіцяв.
– Ось хай Максим і платить. Можу ще запропонувати варіант.
– Який?
– Виділити мені частку, тоді і гроші платитиму.
– Зовсім, чи що?! Він навіть мені не виділив.
– Гроші за хату взяв, а долю не дав? Ти сама про що думаєш?
– Це тобі треба думати! У мене все добре.
– Добре. Тільки потім не скаржся. А грошей я вам не дам. У мене дитина без житла, а я вам кредит допомагатиму платити? Як ви тільки додумалися до такого?
– Так ти ж була одружена, все в тебе було!
Настя поклала слухавку…
…Минуло три роки. За цей час багато що змінилося. Максим заліз у великі борги, його бізнес зовсім не приносив доходів. Ну не його це заняття…
За квартиру платити було вже майже нічим.
Мати знову зателефонувала Насті, тільки тепер вона не просила, а звинувачували її.
Це ж через неї все це: борги Максима, безгрошів’я та інші проблеми.
Все через її розлучення. Вони ж навіть квартири не можуть продати через неї.
Настя просто скинула дзвінок і заблокувала їх номери.
– Мамо, ти знову плачеш? Це бабуся? Не плач, у нас є баба Таня.
– Настю, не переживай. У мене до тебе пропозиція. Адже я зовсім самотня. Сина мого не стало. Є справді родичі, але вони мене забули. Заповіт хочу написати. Хоч і не аби-яка моя квартирка, але житло ж, дві кімнати. Згодом можеш продати і більше купити. А поки потерпіть мене, мабуть, недовго вже залишилося, майже вісімдесят років прожила вже…
– Ну що ви?! Ви ще молода! Про це не треба навіть говорити…
Тетяна Андріївна написала заповіт, як і обіцяла. Не стало її через п’ять років…
Настя з Марічкою так і жили в квартирі старенької. Згодом у Марічки зʼявився новий тато. Петро покохав Настю і дуже подружився з Марічкою. А невдовзі Марічка вже бавила й свого маленького братика Ігорчика…
