Наталя давно знала, що вона всиновлена. Не вважала це за якесь горе. Ще у дитинстві вона знайшла документ про всиновлення. Хотілося запитати у батьків, але цього вечора батько додому прийшов із новеньким велосипедом, і вже ні про що не хотілося питати. Хотілося вийти у двір і хвалитися велосипедом.
Увечері втомлена Наталка, засинаючи, подумала: – Ну й що з того, що всиновлена, зате велосипед є!.
Потім були інші справи, радості та неприємності, але батьки Наталю завжди підтримували та любили. І вона не згадувала про цей документ.
У вісімнадцять років мама сама завела цю розмову.
– Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти. Вислухай мене, будь ласка, і зрозумій правильно. Краще дізнаєшся від мене, ніж потім якимось іншим чином дізнаєшся, – мама замовкла. Видно було, що вона вибирає слова.
– Мамо, – Наталя обняла матір за шию. – Якщо ти про всиновлення, то я давно вже знаю. Я вас люблю, ви для мене найрідніші.
– Господи, – заплакала мама. – А я переживала.
– Ти краще розкажи, як ви мене всиновили?
– Та нічого особливого. Ми коли одружилися, через рік мені спеціалісти сказали, що я не зможу мати дітей. Спочатку я сильно засмучувалася, навіть плакала, але твій батько знайшов слова мене заспокоїти. Вирішили, що кілька років так поживемо, а потім всиновимо когось.
Ми справді жили щасливо.
За кілька років з’явилася у нас на порозі твоя мати з тобою маленькою на руках. Виявилося, що твоя мати була дружиною давнього друга твого батька. А друга не стало. Ось так і потоваришували з твоєю матір’ю. Жили ви у гуртожитку від нас недалеко, ми часто гуляли з вами. Допомагали як могли. Я у вихідні залишалася з тобою. Ти така смішна була, тямуща і добра.
Коли тобі виповнилося два роки, твоя мати занедужала і її не стало. Постало питання, куди тебе? У твоєї матері були родичі, але вони відмовилися брати тебе. Загалом ми тебе й всиновили.
Напевно, рік минув після цієї розмови. Якось до Наталі підійшла жінка і представилася тіткою, сестрою рідної матері:
– Ти, мабуть, не знаєш, що мати тобі нерідна. Так ось, знай, у тебе ще є рідня. І ми тебе любимо.
– Дивно ви мене любите, – засміялася Наталя. – Отак просто віддали чужим людям.
– Чому чужим? Батько тобі рідний. Закрутив на стороні роман із моєю сестрою, а коли сестра завагітніла, сказав, якщо щось дізнається його дружина, то відмовиться від дитини і не допомагатиме. Ага, благородно вчинив. Тільки твоя мати рідна переживала від цього сильно. Тому, може, й не стало її. Залишила тебе сиротою, – заплакала тітка.
Наталя навіть не попрощалася з тіткою, побігла додому. У голові крутилося: «Навіщо мені ця правда? Маму шкода, а батько? Як йому зараз у вічі дивитися? Що робити з цією правдою?
На бігу Наталя заспокоїлася, віддихалася і зайшла додому, як ні в чому не бувало. Мама дивилася телевізор. Наталя сіла поряд і сказала:
– Матуся я тебе люблю. Що б не сталося, я тебе завжди любитиму!
– Що це з тобою? – Здивувалася мама.
– Нічого, – усміхнулася Наталя, вона вже вирішила, що секрет цей триматиме при собі. З батьком намагатиметься не спілкуватися.
