Про кохання

Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник. – Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора! – Ти спати збираєшся? – дружина виглянула зі спальні. Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали. – З тобою все гаразд? – дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав? – Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Ну, як знаєш, – байдуже сказала Віра і закрила двері у спальню. Але жінка навіть і не здогадувалася, що задумав її чоловік

Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник.

– Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора!

– Ти спати збираєшся? – Дружина виглянула зі спальні. – Мені щось не спиться. Може поп’ємо чайку? Мене сусідка пряниками пригостила.

Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали.

– З тобою все гаразд? – Дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав?

– Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. – Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Рано ще спати.

Дружина, від такої поведінки чоловіка, трохи запереживала, знизала плечима і вийшла на кухню.Віктор  ліг на диван, глянув на годинник і заходився чекати.

Чоловік прокинувся раптово. Телевізор тихо працював. Він глянув на годинник. Перша ночі! Проспав! Віктор перед виходом зазирнув у спальню. Дружина лежала тихо.

– Заснула чи що? – подумав він.

Він накинув куртку і вискочив із квартири.

****

Віра почула як закрилися вхідні двері. Жінка неквапливо встала з ліжка, одяглась і вийшла зі спальні. Вона підійшла до вікна у вітальні і визирнула у двір.

Світло від тьмяного ліхтаря у дворі не могло дотягнутися до дитячого майданчика, і він був занурений у непроглядну темряву. Але жінка чудово знала, що приховує ніч.

У цьому будинку вона прожила від народження. Вона пам’ятала як батько посадив у центрі двору вербу, а поряд з нею чоловіки поставили столик та лавки.

Давно це було. Зараз на цьому місці збудували дитячий майданчик. Але вербу не зачепили.

Віра сумно посміхнулася. Вона згадала, як сорок років тому, її коханий Вітя, о третій годині ночі грав на гітарі і кидав у її вікно камінчики. Тоді Вірочка переживала, що прокинуться батьки, і вона обережно вислизнула у двір.

Радісний Вітя подарував їй квіти.

– Вірочка, 8 березня настало. Я тебе вітаю! – Він кивнув у бік столика. – Я ігристе купив і цукерки. Давай, відсвяткуємо.

– А з чого ми питимемо? – ахнула дівчина, виявивши відсутність стаканчиків.

Віктор, зрозумівши свою помилку, розгубився і щось промимрив. Вірочка засміялася.

Вони сиділи і пили ігристе прямо з пляшки і їли цукерки. Бульбашки лоскотали ніс і Вірочка часто чхала.

Розійшлися по будинках вони тільки на світанку. Біля під’їзду Вітя соромлячись, зробив їй пропозицію. Вірочка погодилася. Весілля зіграли рівно за чотири місяці восьмого липня.

– Віра! Віра!

Жінка здригнулася. Вона відчинила і визирнула у вікно.

– Ти сміятимешся, але я ніяк не можу потрапити у вікно. Виходь так. А то я сусідів розбуджу. Я чекаю тебе!

Віра засміялася і вийшла надвір.

– Вірочка, 8 березня вже настало, – Віктор простягнув дружині квіти. – Ідемо на лавку під вербу. Відсвяткуємо. Я ігристе та цукерки купив.

– А стаканчики? – усміхнулася жінка.

– Та ну їх, – чоловік махнув рукою. – Так відсвяткуємо. Нам не звикати.

Віктор та Віра, тісно притиснувшись один до одного, сиділи на лавці, пили ігристе і їли цукерки.

***

– Мамо, – Сергій підійшов до Ірини і інтенсивно почав трясти її за плече. – Бабуся і дідусь пішли кудись. А там ніч. Темно.

– Не хвилюйся, вони у дворі під вербою, – сонно пробурмотіла жінка. – Не хвилюйся за них.

– А раптом їх хтось образить? Вони ж старенькі. Я визирав у вікно, там темно. Нічого не видно. Може, сходимо, подивимося.

– Ніхто їх не образить, – прокинувся батько. – Не треба ходити до них. Це їхня ніч та їхня історія. А ти, якщо переживаєш, лягай з нами. Вранці прокинемося і вітатимемо наших жінок з 8 березня.

– Ні, – Сергійко замотав головою. – Я до себе на ліжко піду.

Сергій обережно одягнувся і вискочив у двір.

– Бабуся, дідусю, ви де? – Хлопчик побрів у бік лави.

– Сергію, ти чому не спиш? – захвилювалася Віра. – Щось сталося?

– Ні! Я за вас переживав. Бабуль, вже 8 березня настало. Я тебе вітаю!

– Сідай з нами, – забуркотіла жінка, – Разом посидимо. Яке сьогодні у мене чудове свято. Мої найулюбленіші чоловіки поряд!

Вам також має сподобатись...

Люда працювала в кафе офіціанткою. От і пройшло літо. На клумбах розцвіли хризантеми. Осінь поступово вступала у свої права. Черговий день народження Люди виявився робочим днем. Але це не засмутило дівчину – робота чудово відволікала від сумних думок… Раптом задзвенів дзвіночок на вхідних дверях в кафе. – Цей гість – твій, – стомлено сказала Люда напарниці. Та пішла зустрічати і одразу повернулася. – Ні-і-і, гість – твій! – гукнула весело дівчина і побігла на кухню. Люда подивилася в дзеркало й поправила зачіску. Вона зітхнула і поспішила у залу. А там таке… Дівчина очам своїм не повірила

Марина залишила свого синочка в бабусі й пішла в торговий центр. Через пару днів у них із чоловіком Славком мала бути річниця – десять років шлюбу. Марина довго розглядала запонки, і нарешті купила гарні, з блакитним камінцем. – Якраз під колір його очей, – задоволено подумала Марина. Вона йшла по торговому центру повз інші відділи. В обід біля прилавків було галасливо й багатолюдно. Марина якраз ішла повз відділ жіночого одягу. Вона не збиралася туди заходити, але за звичкою глянула на вітрини і ледь не скрикнула від того, що вона там раптом побачила

Андрій з батьком поїхали в село на заробітки. Два дні вони попрацювали разом, а потім батько поїхав на іншу роботу. – Ну, Андрійку, не підведи! – сказав батько й поїхав… З самого ранку хлопець взявся за роботу. У садку старі яблуні спиляли, а пеньки залишилися – викорчувати треба. Потім землю вирівняти. А ще господиня попросила з’їздити саджанців купити. – Ви б, Андрійку, з Даринкою з’їздили? – запропонувала вона. Андрій застиг від здивування. Він за два дні, окрім господині, нікого тут не бачив. – Яка ще Даринка? – тільки й подумав він, нічого не розуміючи

Ліда прокинулася рано. Вона встала з ліжка, потягнулася і виглянуло у вікно. – Яка ж хороша погода! – посміхнулася дівчина. Ліда зробила собі запашну каву, приготувала омлет і гарненько поснідала. – Ну все, тепер до роботи! – сама собі сказала вона. Ліда ще вчора вирішила зробити генеральне прибирання в будинку, тому взялася до справи. Вона вже майже поприбирала і дістала з духовки пиріг з яблуками. Раптом хтось наполегливо постукав у двері. – Зараз! – гукнула Ліда, загортаючи пиріг рушником. Вона відкрила двері і рота відкрила від несподіванки