Наталя задумливо дивилася на спорожнілу каструлю з тушкованою куркою. Ще вчора вона приготувала її на три дні вперед, розраховуючи, що вони з Сергієм потроху братимуть на обід. Але вчорашній візит Ірини, сестри чоловіка, із двома дітьми знову залишив їхній холодильник порожнім.
– Сергію, – покликала вона чоловіка, який сидів у вітальні, уткнувшись у телефон, – ти не знаєш, куди поділася курка? Я ж учора приготувала повну каструлю.
Сергій відірвався від екрану і знизав плечима:
– Мабуть, Іра з дітьми доїли. Вони ж учора знову у нас вечеряли, поки тебе не було.
– Знову, – зітхнула Наталя, закриваючи холодильник. – Це вже вчетверте цього тижня.
– Ну то й що? – Сергій відклав телефон. – Іра після розлучення ледве кінці з кінцями зводить. Ти ж знаєш, що колишній алімент платить нерегулярно.
Наталя прикусила губу. Звісно, вона знала ситуацію зовиці. Ірина з двома дітьми, десятирічним Михайлом та п’ятирічною Оленою, залишилася одна після того, як чоловік пішов до іншої жінки. Три місяці тому вона винайняла квартиру в сусідньому будинку, і з того часу їхнє життя змінилося.
Спочатку Ірина заходила просто у гості – поговорити, поскаржитися на життя. Потім почала приводити дітей. А останні два тижні вони з’являлися майже щовечора, якраз до вечері, і йшли з повними животами, залишаючи після себе порожні каструлі та спустошений холодильник.
– Сергію, я все розумію, але ми не можемо годувати їх щодня, – обережно почала Наталя. – У нас також бюджет обмежений. Я готую на кілька днів, але зрештою доводиться ходити в магазин щодня і знову витрачати гроші.
– Наталю, це моя сестра, – насупився Сергій. – Не можу я сказати їй, щоб не приходила.
– Я не говорю зовсім не приходити. Але може варто якось натякнути, що ми теж намагаємося економити? Нехай хоч би рідше приходять.
– Ти що! – обурився Сергій. – Це образливо. Вона й так ледве зводить кінці з кінцями.
Наталя вирішила не продовжувати суперечки з чоловіком. Вона мовчки взяла сумку і вирушила до магазину за продуктами. Знову.
Наступного дня історія повторилася. Наталя приготувала макарони з підливою, котлети та салат. О шостій вечора пролунав дзвінок у двері, і на порозі з’явилася Ірина з дітьми.
– Привіт усім! – весело промовила вона, проходячи на кухню. – Ой, як смачно пахне! Наталю, ти як завжди радуєш своїми кулінарними шедеврами.
Діти одразу ж посідали за стіл, а Ірина почала розповідати про свій день, принагідно накладаючи їм повні тарілки їжі.
– Михайлик, не поспішай, – механічно промовила Наталя, спостерігаючи, як хлопчик наминає котлету майже цілою.
– Він у мене росте, йому треба добре харчуватись, – усміхнулася Ірина, підкладаючи синові ще макарони. – Оленко, ти теж їж, не соромся.
Дівчинка слухняно взяла другу котлету, хоч першу ще не доїла.
Наталя переглянулась із Сергієм, але той вдав, що не помітив її погляду.
– Ірино, а як у тебе з роботою? – спитала Наталя, намагаючись перевести розмову. – Знайшла щось?
– Та яка там робота, – відмахнулась Ірина. – Із двома дітьми нікуди не беруть. А на півставки платять копійки.
– А може, підробіток якийсь? – Обережно запропонувала Наталя. – Наразі багато варіантів віддаленої роботи.
– Ой, Наталю, та як ти не розумієш, – зітхнула Ірина. – Який підробіток? Я з дітьми цілий день. Михайлик у школі до двох, потім гуртки. Оленка в садку до п’яти. Я тільки й встигаю, що по лікарям їх водити та уроки робити.
Наталя знову промовчала. Сперечатись було марно.
Коли Ірина з дітьми пішла, від вечері не лишилося нічого. Навіть салат, якого Наталя спеціально приготувала якомога більше, щоб вистачило на завтра, зник повністю.
– Сергію, так більше не може продовжуватися, – сказала жінка, прибираючи порожні тарілки. – Я розумію, що твоя сестра у складній ситуації, але ми не можемо годувати їх щодня.
– А що ти пропонуєш? – роздратовано спитав Сергій. – Виставити їх за двері?
– Ні, звичайно. Але ж можна якось пояснити, що в нас теж не безмежні можливості. Може, домовитися, що вони приходять двічі на тиждень, а не щодня?
– Гаразд, я поговорю з нею, – неохоче погодився Сергій.
Але розмова так і не відбулася. Ірина продовжувала приходити щовечора, а діти продовжували змітати все зі столу.
За тиждень Наталя не витримала. Коли Ірина вкотре подзвонила у двері, вона зустріла її з натягнутою усмішкою:
– Ірино, вибач, але сьогодні у нас нічого не готово. Ми самі збиралися перекусити бутербродами.
– Нічого страшного! – Безтурботно відповіла Ірина, проходячи на кухню. – Ми не вибагливі, правда, діти? Бутерброди так бутерброди.
І вона почала діставати з холодильника ковбасу, сир, масло – все, що знайшла.
Наталя стояла, не вірячи своїм очам. Ірина навіть не помітила її натяку.
– Сергію, поговори з сестрою, – прошепотіла вона чоловікові, коли той повернувся з роботи і побачив знайому картину: Ірина з дітьми за їхнім столом.
– Потім, – відмахнувся він і приєднався до сімейної трапези.
Наталя вирішила діяти інакше. Наступного дня вона приготувала рівно стільки їжі, скільки потрібно було їм із Сергієм.
А ввечері, коли пролунав дзвінок у двері, вона спокійно відчинила.
– Привіт, Ірино. Вибач, але сьогодні ми не можемо вас нагодувати. У нас лише на двох приготовано.
Ірина здивовано підняла брови:
– У сенсі? Ми ж завжди у вас вечеряємо.
– Так, але сьогодні я приготувала мало. У нас фінансові труднощі доводиться економити.
– Але в мене діти голодні, – Ірина кивнула на Михайла та Олену.
– Ірино, я розумію, але ми не можемо годувати вас щодня, – твердо сказала Наталя. – Це дуже дорого для нас.
– Що означає дорого? – обурилася Ірина. – Я не прошу делікатеси! Звичайна вечеря для дітей, невже це так важко?
– Важко, коли це відбувається щодня, – відповіла Наталя. – Ми витрачаємо вдвічі більше на продукти, відколи ви почали до нас ходити.
– Сергію! – покликала Ірина брата. – Ти чуєш, що твоя дружина каже? Вона виганяє нас голодними!
Сергій вийшов у коридор, зніяковіло переводячи погляд із сестри на дружину.
– Ірино, Наталя має рацію, – несподівано сказав він.
– Ти що, шкодуєш їжу для своєї рідної сестри та племінників? – Ірина не могла повірити своїм вухам.
– Не їжі, а гроші, – спокійно відповів Сергій. – У нас їх не так багато, як тобі здається.
– Ось як, – Ірина підібгала губи. – Рідний брат, а шкодуєш шматок хліба для дітей.
– Ірино, не драматизуй, – зітхнув Сергій. – Ніхто не каже, що ви не можете прийти. Просто не щодня.
– А ось як! – Ірина взяла дітей за руки. – Ходімо, діти. Нас тут не бажають бачити. Виявляється, рідний дядько шкодує вам їжу.
– Ірино, перестань, – стомлено сказав Сергій. – Ніхто нічого не шкодує. Просто ми також маємо фінансові обмеження.
– Та ну вас з вашими обмеженнями! – сказала Ірина і, смикнувши дітей за руки, вискочила з квартири, гримнувши дверима.
Наталя та Сергій залишилися стояти в коридорі, не знаючи, що сказати один одному.
– Може, ми надто різко? – невпевнено спитав Сергій.
– А як ще? – зітхнула Наталя. – Вона ж не розуміє натяків. Я намагалася м’яко пояснити, але вона вдає, що не помічає.
– Все одно якось незручно вийшло, – Сергій потер лоба. – Вона ж моя сестра.
– А я твоя дружина, – нагадала Наталя. – І наш бюджет спільний. Ми не можемо витрачати всі гроші на їжу для твоєї сестри та її дітей.
Сергій мовчки кивнув головою.
Наступні три дні Ірина не з’являлася. Наталя вже почала сподіватися, що конфлікт вичерпаний, але четвертого дня телефон Сергія почав розриватися від дзвінків родичів. Мати плакала, тітка Валя вичитувала, двоюрідна сестра докоряла черствості. Сергій терпляче вислуховував усіх, але зрозумів, що треба стояти на своєму до кінця.
Через тиждень Ірина знову з’явилася на порозі їхньої квартири, але Наталя була готова:
– Ірино, ми сьогодні вже повечеряли, нічого немає. Вибач.
Так повторювалося кілька разів, доки Ірина не зрозуміла, що тактика змінилася. Тепер вона дзвонила перед візитом, іноді приносила якісь продукти, але частіше просто скаржилася всім родичам на «жадібну невістку» та «жорстокого брата».
Але холодильник Наталі і Сергія тепер завжди був сповнений, а от стосунки з ріднею чоловіка, здається, зіпсувалися назавжди.
