Історії жінок

Тетяна зі своїм чоловіком Микитою, пішли на день народження до сусіда Романа. На порозі їх зустріла дружина Романа – Лариса. – Ой, а я ж забула сказати! – заявила вона. – Роман у відрядженні! Але ми й так відзначимо! Тетяна здивувалась, але сіла за стіл… – Микито, нам пора, – сказала вона через дві години. – Сина треба вкладати. – А ти вклади його і приходь знову! – влізла в розмову Лариса. – А ми почекаємо! Тетяна пішла вкладати малюка. Вона збиралася йти назад, як раптом у коридорі почувся якийсь галас. Тетяна глянула у вічко й оторопіла від побаченого

У двері постукали. На порозі стояла молода жінка.

– Вибачте, я вас не відволікаю? – запитала вона. – Ми два дні тому переїхали сюди. Ось прийшла познайомитись… Ми в старому будинку раніше із сусідами дружили. Я – Лариса!

– А я – Тетяна! – відповіла господиня. – Проходьте, тільки мені скоро треба буде йти. Але хвилин десять у мене є.

– Та я просто познайомитись! – сказала Лариса. – Ми хотіли вас у гості запросити сьогодні ввечері. Посидимо собі, поговоримо.

– Ой, я навіть і не знаю… – задумалась Тетяна. – У чоловіка спитаю, але він пізно з роботи прийде.

– Та нічого, мій теж працює!

– Ну, добре… – трохи подумавши погодилась Тетяна.

…Тетяна не любила посиденьок, тим більше у її стані. Четвертий місяць вагітності, як-не-як!

Та й чоловік її не любив нових знайомств.

– Сусіди для того, щоб просто вітатись, – казав він.

А тут сусідка просто нав’язує спілкування.

– Треба було одразу відмовитись, подумала вона.
Увечері вони пішли в гості. На її подив чоловік погодився одразу.

– Лариска наша сусідка?! – здивовано запитав Микита, побачивши сусідку. – Так це ж моя однокласниця! Дев’ять років разом навчалися. – Який збіг. Поруч будемо жити. Ви точно подружитесь, Таню!

– Микита! – ахнула Лариса. – Не очікувала. Ось це так. А я ж у тебе закохана була в школі, – не соромлячись свого чоловіка стала говорити Лариса. – Ти ж можна сказати моє перше кохання!

Тетяні якось одразу стало недобре на душі. Весь вечір Микита й Лариса згадували школу. Чоловік Лариси Роман спостерігав за цим всім та налягав на біленьку.

Таня відчувала себе зайвою. Вона кілька разів кликала Микиту додому, але він відмовлявся…

– Тетянко, та ти не хвилюйся. Тобі не можна хвилюватись. Ми просто однокласники. Не ревнуй. Я ж заміжня, – веселилася Лариса і одразу цілувала чоловіка.

Микита нарешті погодився йти додому. Для Тетяни вечір був зіпсований, зате Микита повеселився на славу…

…З того часу Лариса зачастила до них в гості. То сіль, то борошно, то шурупокрут, то дриль їй треба. Приходила вона частіше, коли вдома був Микита.

Тільки ось ні дриля, ні шурупокрута не було в Микити. Та й іншого інструмента також. Він вважав за краще все довіряти фахівцям.

Кран полетів – сантехніка викликає. Люстру поміняти – електрика. Тільки лампочку міг поміняти. А в Лариси чоловік все сам робив…

…Тетяна народила хлопчика. Домашні клопоти, безсонні ночі.

Втомлений на роботі Микита їй не допомагав. Батьки Тані жили далеко, часто були слабі і приїхати не могли. Свекруха приходила тільки на вихідні. Хоч якась допомога…

– Вимоталася ти, Таня, – казала вона. – Тобі б відпочити. Я на роботі. Сама знаєш, до пенсії мені ще далеко.

– Та ви мені й так даєте відпочити.

– Нічого. Скоро Іванко буде спокійнішим. Маленькі завжди так.

Іванко з часом і справді став спокійнішим. Міг спокійно сидіти гратися. Таня все встигала. Тільки от Микита був незадоволений.

То на вечерю не те, що він чекав, приготувала, то ще щось.

Почав він затримуватися на роботі, підробітки брати. Роботи додалося, от тільки грошей він став приносити в будинок менше.

– Микито, ну ти ж он працюєш стільки, а до зарплати ніякого збільшення! – казала Тетяна. – може змінити роботу?

– У мене хороша робота. Це тимчасово. Обіцяли премію. Микола наробив справ, а забрали у всіх. Зараз так все. Не чіпляйся, мені й так недобре. Навіть розважитися ніколи. Треба хоч до сусідів у гості сходити. Нас же ж запрошували. У Романа день народження завтра.

– Ну добре… – неохоче погодилась Таня.

…Увечері наступного дня вони пішли у гості до Романа з Ларисою.

– Ой, а я ж забула вам дещо сказати! – зустріла їх на порозі Лариса. – Роман же ж у відрядженні! Але ми й без нього відзначимо. У нас часто так буває. Через два дні ще посидимо, коли він приїде!

Тетяна здивовано глянула на сусідку, але сіла за стіл. Лариса знову цілий вечір тільки й щебетала з Микитою. А Тетяна сиділа ніби сама. Їй було нудно.

– Микито, нам пора, – сказала Тетяна, коли вони вже години з дві посиділи втрьох за столом. – Іванка треба вкладати спати.

– А ти вклади його і приходь знову! – раптом влізла в розмову Лариса. – Чай з тортиком будемо пити! А ми поки що з Микитою собі побалакаємо. Іди–іди! Ми тебе зачекаємо.

– Так, Тетянко, йди, – сказав Микита.

Тетяна низала плечима і пішла вкладати малюка.

Іванко заснув швидко. Він завжди добре засинав. Тетяна увімкнула радіо–няньку.

Вона збиралася вже йти назад до сусідів, як раптом у коридорі почувся якийсь галас. Вона глянула у вічко й оторопіла від побаченого…

На сходовому майданчику Роман сварився з її чоловіком!

Таня вискочила з квартири.

– Що ти робиш?! – вигукнула вона до чоловіка сусідки.

Рома обернувся до Тані. Він був на голову вищий за Микиту і звісно сильніший.

– Що трапилося?! – не розуміла Тетяна.

– А ти здогадайся! – сказав Роман і вказав на Микиту. – Це він ще одягнувся!

Микита стояв у розстебнутій сорочці.

– Що–о–о?! – ахнула жінка. – Це правда, Микито?!

– А що сама не бачиш? – єхидно сказав той.

– Спасибі за подарунок! – вигукнув Роман. – Приїхав раніше з відрядження і просто з ліжка дружини його витяг. Я так розумію не вперше у них це!

Таня взялася за голову і тихо сіла біля дверей. Голова від того, що відбувається, гула. Почувся плач Іванка. Таня підвелася і зайшла додому.

Микита теж спробував зайти слідом за нею, але двері перед його носом зачинилися.

Його ключі залишились усередині квартири. На дзвінки та стукіт у двері Таня не реагувала…

Іванко знову заснув. Микита все ще зрідка стукав у двері. Таня зібралася з думками. Дістала валізу, з якою до неї переїхав Микита. Всі його речі полетіли в неї.

Переконавшись, що Микита все ще не пішов, вона різко відчинила двері, виставила валізу і так само швидко зачинила двері назад.

Нарешті вона розплакалася. Іванко знову прокинувся, тож довелося заспокоїтися.

У неї вже є чоловік, і він вимагає постійної турботи та уваги…

Таня подала на розлучення та аліменти. Микита вибачався, благав її навіть на колінах.

Але все вже в минулому. Спілкуватися з дитиною Таня йому не забороняє, тільки замість нього свекруха колишня гуляє з Іванком.

А Микита лише платить аліменти.

Роман із Ларисою теж розлучилися. Квартиру продали і роз’їхалися…

Чи зустрічаються Лариса з Микитою, Тетяна не знала. Але в будинку пліткували, що посварилися вони дуже і з того часу Микита в їхньому домі не зʼявлявся…

Вам також має сподобатись...

Таїсія зайшла в свою квартиру, голосно гримнувши дверима. – Микольцю, чого не зустрічаєш?! – гукнула вона коханого. І тут дівчина побачила в коридорі гумові чоботи. Вона зрозуміла, що в квартирі є її свекруха Надія Василівна… Таїсія зайшла на кухню. – Нічого не хочеш сказати? – одразу запитала Надія Василівна. – Та ні, – відповіла дівчина. – Зате я маю, що тобі сказати! – сказала жінка. – Я знайшла твої штучки! – Які ще штучки? – запитала дівчина. – Можеш уже не брехати нам, – Надія Василівна стала навколішки перед шафою і щось зібрала рукою. – Що це по-твоєму? Таїсія не розуміла, що відбувається

Роман нарешті зробив пропозицію Тетяні. Вона прямо сяяла від щастя! Мамі Тетяни, Тамарі Петрівні, майбутній зять довіри не вселяв. – Тетяно, ти добре його знаєш? – запитала Тамара Петрівна. – Ви ще так мало зустрічалися, а ти виходиш заміж. Як в останній вагон застрибуєш. Ти ще молода… – Він мене любить, і я його теж! – рішуче сказала дівчина. – Мабуть… Так, люблю! – Мабуть! – ахнула жінка. – Сама не знаєш, чи що? – Мамо, я вийду заміж, це не обговорюється! – сказала Тетяна. Підготовка до весілля йшла повним ходом. Молоді саме обговорювали кількість гостей, як раптом сталося несподіване

Світлана перевірила плиту, вимкнула світло, вийшла з квартири і попрямувала у поліклініку. Людей було мало – літо, багато хто на дачі. До кабінету, біля якого стояла Світлана, раптом підійшов якийсь чоловік. То на талончик свій подивиться, то на двері кабінету… – Вибачте, а не підкажете, Павлюк тут приймає? – запитав він. Світлана йому кивнула. Вона зайшла до лікаря і, вийшовши через пару хвилин, раптом почула: – Світланко?! Це ти?! Ось ми й зустрілися! А я вже й не мріяв, думав все – ніколи тебе не побачу… Світлана оторопіла. Цього чоловіка вона бачила вперше

У квартиру Василя хтось наполегливо дзвонив. Василь сидів у своїй кімнаті, і чекав, коли його дружина Люба, яка була на кухні, піде відкривати. Так і не дочекавшись, він не витримав, встав зі стільця і сам пішов у коридор. У коридорі він раптом побачив дружину, яка стояла біля дверей і уважно дивилась у вічко. А дзвінок все дзвенів… – Ти чого не відкриваєш двері?! – запитав здивовано Василь. Люба відволіклася від вічка, озирнулася і піднесла палець до губ. – Тихо! Там ця… – зашепотіла Люба. Василь дивився на дружину і не розумів, що відбувається