Оксана сиділа на кріслі в кімнаті і дивилася на килим. Вона не знала, що їй робити. Щойно дівчина дізналася, що вона в положенні.
Підтвердилося те, за що вона переживала найбільше…
Це було несподівано і нікому не потрібно…
-Що ж скаже Євген? – подумала жінка й заплакала.
В Оксани вже було двоє дітей і третя їй була зовсім ні до чого. Вона була впевнена, що не впорається зі ще однією. Занадто важким було зараз її життя, заплутаним і дуже складним.
Оксана була одружена не перший рік.
Євген, чоловік Оксани, здавався їй дуже надійним. У нього була хороша посада у великій фірмі, чудовий заробіток і повна впевненість у їхньому спільному майбутньому.
Незважаючи на те, що заробляли, вони досить добре Євген намагався на всьому заощаджувати і дуже серйозно ставився до кожної заробленої копійки. При цьому бюджетом сім’ї з самого початку розпоряджався саме Євген. Навіть заробіток дружини був у його повному розпорядженні.
Спочатку Оксана спробувала обуритись цим фактом, але згодом змирилася. Тим більше, що через два роки, після весілля, у них народився Сашко, їхній первісток.
Загалом Євген дітей не хотів. Принаймні так швидко.
Але Оксана вирішила, що в будь-якому разі, але вона обов’язково народить.
Потім з’явився Сашко.
Наступні три роки пройшли відносно спокійно. Сашко ріс гарним малюком, а Євген начебто навіть став трохи м’якшим і покладистішим.
Оксана вирішила, що тепер у них все буде добре, а ще вона дуже хотіла другу дитину, але тут Євген був категоричним.
У них є Сашко, і цього цілком достатньо.
Однак Оксана вирішила, що якщо вона знову чекатиме дитину, то Євген обов’язково полюбить малюка. Тому вона все вирішила і незабаром зрозуміла, що знову в положенні.
Євген прийняв новину не дуже добре.
Він сварився, а потім зібрався і поїхав до своєї матері.
Євген не з’являвся вдома два тижні, а коли все ж таки повернувся то, поводився як ні в чому не бувало, але все ж таки Оксана помітила в чоловікові дивні зміни.
Тепер Євген став часто сваритися і вічно був чимось незадоволений.
Оксана терпіла і намагалася у всьому догодити чоловікові. Йти від нього вона навіть не думала і сподівалася, що все ще зміниться на краще.
А невдовзі народився Михайлик.
Євген на сина не звертав ніякої уваги. Малюка для нього ніби не було.
Дедалі частіше він почав затримуватися на роботі, а найгірше було те, що Євген почав гульбанити.
Оксані це дуже не подобалося.
Але вона терпіла.
Пару разів вона все ж таки хотіла піти від чоловіка, але тут же сама себе зупиняла.
Іти їй не було куди. Принаймні у цьому місті.
Сама Оксана була родом із невеликого села і в неї досі там жили батьки. Оксана дуже любила їх, але повертатися з великого міста у село їй дуже не хотілося.
Тому Оксана терпіла всі його витівки і старалася, як могла налагодити стосунки у сім’ї.
Через рік після народження Михайлика фірма, де працював Євген закрилася.
Тепер не минало ні дня, щоб Євген не гульбанив.
Життя стало ще гіршим, але Оксана все ж таки сподівалася на краще. Хоча в глибині душі розуміла, що краще не буде…
Як тільки Михайлик трохи підріс, Оксана вийшла на роботу.
Сашко ходив у дитячий садок, а Михайлика Оксана залишала у сусідки. Залишати сина з Євгеном вона не хотіла.
Найцікавішим було те, що незважаючи на те, що зараз Євген не працював, він так само намагався керувати бюджетом сім’ї.
Оксана йому це не дозволяла. Вона знала, що чоловік може заощадити на сімʼї, але на своїх веселощах точно не стане. Тут його скнарість чарівним чином зникала.
Так вони й жили. Оксана тягла все на собі, а Євген тільки шкодував себе і тішився думками, що незабаром знайде собі чудову роботу. Хоча жодних зусиль до цього не докладав.
Новина про те що вона в положенні застала Оксану зненацька.
Оксана вирішила, що не залишатиме малюка.
Але наступного ж дня вона раптом дізналася, що її батько дуже заслаб.
Оксана з дітьми терміново поїхала до рідного села.
Тепер дні вона проводила в лікарні.
Оксана вирішила, що поки батькові не стане краще, вона залишиться у селі і допомагатиме стареньким у всьому.
Про вагітність вона зовсім не думала. У пріоритеті опинився батько.
Так минуло приблизно два тижні.
Повільно, але батько почав йти на поправку.
Весь цей час Оксана залишалася з ним.
Невдовзі, Оксана вирішила, що настав час їхати додому.
В останній день перед від’їздом вони з мамою сиділи на веранді в будинку батьків і розмовляли.
Оксана не сказала матері про свої проблеми в сім’ї. Не хотіла її турбувати. Останнім часом на її долю випало занадто багато випробувань і Оксана просто не хотіла щоб мама переживала ще більше.
Того вечора Оксана вклала спати дітей трохи раніше і пішла в будинок, щоб подивитися, чи не прокинулися вони, а коли повернулася, побачила на колінах у мами білу кішку.
Зрозуміло, що кішка добре знала маму і повністю довіряла їй.
-А це що за чудо?
-А це, Мілка. Її старі господарі поїхали ще восени, а її разом із маленькими кошенятами просто виставили надвір.
Батько їх побачив, пожалів і приніс додому. Кошенята у нас і виросли. Усіх роздали у добрі руки. Саменьке кошеня залишалося та й того мали ось-ось забрати, а тут у сусідки з кішкою щось трапилося.
Залишилися зовсім маленькі кошенята. Вона за них дуже переживала, ось ми і вирішили спробувати їх Мілці підсунути. Думали не прийме чужих кошенят, але помилилися! Вона їх одразу годувати, і вмивати стала. Загалом, справжня мати!
Цілу ніч Оксана не могла заснути, а вранці домовилася з мамою, що залишить у неї дітей тільки на один день.
Оксана все вирішила…
До своєї квартири Оксана заходила вже іншою людиною.
Євгена вдома не було, та їй і не хотілося його бачити. Вона швидко зібрала свої і дітей речі. Написала коротку записку і пішла, а вже ввечері поїзд ніс її у нове життя…
У життя де її чекали люблячі батьки, сини і малюк, якого Оксана твердо вирішила залишити.
Оксана дивилася у вікно поїзда і їй вперше за багато років на душі було легко й спокійно.
Попереду чекало нове життя і Оксана була впевнена, що тепер у неї точно все вийде…
