Історії жінок

Валя отримала замовлення організувати дитяче свято. Іменинницею виявилася дуже мила дівчинка, ну просто янголятко. Поруч крутилася її мама, а от тата не було. І цей факт переконував хвилюватися, адже тато мав дуже важливу роль у цьому заході. – Приїхав. За кілька хвилин буде на місці, – нарешті оголосила мама іменинниці. Чоловік справді з’явився буквально за хвилину. – Тобі він не здається знайомим? – тихенько прошепотіла Валі подружка. Валя глянула на татуся іменинниці і застигла на місці. – Цього не може бути! – тільки й подумала вона

– Валя!

Дівчина, що стояла на зупинці, обернулася і розпливлася в посмішці. Який дбайливий у неї чоловік! Здогадався, що вона дуже втомилася на роботі та приїхав!

– Щастить тобі, – заздрісно зазначила колега, якій до будинку ще добратися треба. – Я теж хочу, щоб мене додому возили, але мій чоловік і кроку зайвого зробити не може! Машину він, бачите, у гараж поставив. Таке відчуття, що цей самий гараж в іншому місті…

– Я просто дуже люблю Валю, – посміхаючись у всі тридцять два зуби, промовив Микола. – Як уявлю, що їй доводиться цілий день з малечею проводити, слухати постійні сльози та верески… Я б так точно не зміг! І якщо я можу полегшити їй життя хоча б у такій дрібниці, то це робитиму.

– Дякую! – Валя з якоюсь перевагою подивилася на колег і знову повернулася до чоловіка. – Поїхали! А то я ледве на ногах стою… Дітей багато, та ще й спека стоїть.

– До речі, – галантно відчиняючи двері перед своєю дамою, промовив Микола. – Може, заїдемо в кафе? Візьмемо по великій порції морозива з купою різних добавок?

– Чудова ідея!

– Яка вона наївна, – похитала головою Тетяна Вікторівна. – Любить він, а як же… Йому просто зручно. Валя йому і поїсти приготує і в квартирі прибере, немов безкоштовна хатня робітниця!

– Чому одразу хатня робітниця? Хіба це не обов’язки дружини забезпечувати комфорт чоловікові?

– Так то чоловікові … Микола за цей час її навіть з друзями не познайомив, що вже говорити про сім’ю! Та й разом жити не пропонує. Мені взагалі здається, що він одружений, – понизивши голос, промовила жінка. – Тільки Валі про це не говоріть! Образиться страшно.

********************************

– Валя, ну допоможи, чого тобі варте? – просила найкраща подруга дівчини. – Я не можу втратити таке гарне замовлення! Ти ж розумієш, що моя фірма тільки-но почала працювати!

– Ну, а я чим допомогти можу? – Втомлено відгукнулася Валя, відкладаючи книгу вбік. Віра не відступиться і сумуватиме, поки не отримає бажане.

– Ти ж вихователь, а отже вмієш поводитися з дітьми. Хочеш я тебе в принцесу одягну? Тобі всього потрібно з малечею пограти.

– Скільки років дітям? – Здалася Валя.

– П’ять-шість, – яскраво посміхнулася Віра. – Програма стандартна, години на дві. Дякую тобі, подруго! Я в боргу не залишусь!

– А я ж так хотіла провести вихідні з Миколою, – засмучено простягла дівчина, розглядаючи заставку на телефоні.

– Знаєш, якщо в тебе вже були плани… –

– О, плани у мене були! Грандіозні, слід сказати плани! Але Микола в останній момент сказав, що не зможе. Його у відрядження відправляють.

– Впевнена, що у відрядження? – обережно спитала Віра. Хлопець подруги їй зовсім не подобався. Якийсь він слизький, чи що. Очі постійно бігають, наче він щось приховує. На вихідні завжди зайнятий. З друзями не знайомить, та й сам ні з ким знайомиться не прагне.

– Впевнена! – твердо відповіла дівчина, відводячи погляд убік. Насправді вона ні в чому не була певна.

– Гаразд, я не хочу сваритися, тому всі свої думки залишу при собі. То що, давай сценарій подивимося?

***************************

Суботній ранок радував погляд яскравим сонцем і насиченим блакитним небом. Погода обіцяла бути просто чудовою, і хотілося б сподіватися, що так воно і буде. Дощ може зіпсувати дитині все свято, адже проходитиме воно у парку.

Віра разом із парочкою співробітників привезла на місце купу реквізиту. Валя навіть встигла здивуватися, навіщо стільки? Але потім все закрутилося, закрутилося, і ось вона вже в шикарній сукні і з короною на голові сидить у вельми зручному кріслі в оточенні купки дітей.

Іменинницею виявилася дуже мила дівчинка, білява, блакитноока, ну просто янголятко. Поруч крутилася її мама, а от тата не було видно. І цей факт переконував хвилюватися, адже тато мав дуже важливу роль у цьому заході.

– Він незабаром приїде, – посміхнулася дівчинка. – Він за тортиком поїхав.

Тато запізнювався. Сценарій довелося міняти на ходу, благо мама була адекватна і щиро вибачалася за чоловіка. Жінка через кожні п’ять хвилин набирала свого благовірного та цікавилася його місцезнаходженням. Нарешті вона полегшено видихнула.

– Приїхав. За кілька хвилин буде на місці.

Чоловік справді з’явився буквально за хвилину. Величезна коробка явно заважала його огляду, тому він йшов повільно й акуратно.

– Тобі він не здається знайомим? – тихенько прошепотіла Віра подружці. На душі у дівчини оселилося якесь погане передчуття.

– Мені звідси не видно, – не припиняючи посміхатися, сказала Валя. Роль принцеси потрібно відіграти до кінця.

– Це ж… – тихо прошепотіла Віра, розгледівши, нарешті, чоловіка. Він був не просто знайомим, він був каменем спотикання між двома подругами! Микола! – Валю, давай я тут сама все закінчу, добре?

– Ні, – трохи загальмовано відгукнулася дівчина. Вона теж роздивилася тата дівчинки. – Я впораюсь. Я ніколи не зіпсую дитині свято.

І Валя справді намагалася щосили. Вона посміхалася, жартувала, грала з дітьми… На Миколу вона намагалася не дивитись. Було важко. І дуже прикро. Хоча ставало зрозуміло, чому вони не могли з’їхатися. Він вже мав сім’ю! А вона… Ким вона була для нього?

– Валя – взяв за руку дівчину Микола. – Давай я тобі все поясню. Не хочу вислуховувати істерики.

– Істерик не буде, – байдуже відповіла дівчина. – І відпусти мою руку, на нас дивиться твоя дружина! Бачити тебе більше не хочу…

– Валя…

– Дай відповідь мені лише на одне запитання. Ким я була для тебе?

Чоловік мовчав. А що він міг відповісти?

– Зрозуміло. Не шукай більше зустрічей зі мною, і мій номер видали. Інакше я розповім твоїй дружині.

А може й справді розповісти?

Ця думка не залишала дівчину всю дорогу додому. Але, подумавши, вона вирішила промовчати. Це вже не її справа.

Вам також має сподобатись...

Віра смажила на кухні котлетки, як раптом на столі завібрував телефон її чоловіка Володимира. – Коханий, тобі тут хтось дзвонить! – гукнула вона. Але Володимир не чув дружину – він був у ванні. Віра взяла слухавку і раптом почула незнайомий жіночий голос: – Володечко, я так скучила! Так скучила, що аж не можу… Віра аж присіла від почутого. – Хто це? – запитала вона, але на тому кінці зразу поклали слухавку… Віра сиділа на кухні і дивилася в одну точку. Вона не могла повірити в те, що відбувається. А потім вона почула від чоловіка несподіване

Поліна прокинулася рано. Вона встала з ліжка й пішла на кухню. Жінка заварила запашну каву й поставила сковорідку на яєчню, коли на порозі зʼявився її чоловік Дмитро. – Доброго ранку, – похмуро сказав він. – О, кава це добре. Щось я ще сплю… – Сідай любий! – весело й бадьоро сказала Поліна. – Зараз ще яєчню посмажу. Дмитро сів за стіл і сьорбнув кави. Поліна вмостилася навпроти і якось дивно глянула на нього. – Любий, я маю тобі сказати дещо важливе, – сказала жінка. – Що вже сталося? – Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що таке відбувається

Оксана прийшла в гості до матері. Мати накривала смачний стіл, вітчим зробив каву. – А що це ви мене так приймаєте? – здивувалася такому прийому Оксана. – Цінуємо тебе дуже, – єлейним голоском відповіла мама. Невдовзі всі сіли за стіл. – Доню, нам потрібно з тобою серйозно поговорити, – раптом сказала мама. Оксана помітила, що в цей момент її вітчим Віктор, підвівся з-за столу і пішов у іншу кімнату. – Щось сталося? – захвилювалася вона. – Поки що ні, але станеться, якщо ти не допоможеш, – несподівано сказала мама і все розповіла доньці. Оксана вислухала її і застигла від почутого

Марина накинула пальто і вийшла до найближчої крамниці. Вона зайшла, купила хліба, молока і яєць. Її син Дмитрик любить омлет. На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина вирішила купити винограду. Вона перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно. Продавчиня похмуро зиркнула на неї і кинула гроно на ваги – видно, щоб ваги більше показали. Ще й гілку рукою тримає… Вдома Марина дістала гроно винограду: – Їж, Дмитрику! – Як смачно, мамо, а ми що, розбагатіли? – запитав син. Марина засміялася: – Скоро точно розбагатіємо. Марина відкрила свою сумочку й оторопіла від побаченого