Олег був єдиним сином заможних батьків. Його батько мав свій продуктовий магазин із оптовою базою, був підприємцем.
Мати Олега, Ганна Сергіївна, завідувала всією бухгалтерією, батько керував базою, постачанням.
Великі надії вони покладали на сина.
– Давай, синку, підставляй плече, говорив батько. – Тобі вже двадцять років. Вникай у наш сімейний бізнес.
Олег працював на базі з самого ранку. Він вивчив усі спеціальності. І водієм-експедитором працював, і продавцем, і збирачем замовлень.
Батьки раділи, що син поряд із ними. Їх об’єднала спільна справа.
– Треба синові нашому гідну наречену підшукати, – турбувалася Ганна Сергіївна.
– Та постривай ти. Не поспішай, – казав батько. – Він як впрягся в роботу, так ще й не гуляв до пуття. Дівок мало бачив. А ти його вже одружуєш…
Але невдовзі сталося несподіване!
Олег сам знайшов собі кохану. До них на базу їздила постійна клієнтка Оля. Молода жінка близько тридцяти років була енергійною та привабливою.
Вона брала товар оптом, тому що торгувала по селах своєю машиною з містким багажником. Це була її “автокрамниця”.
– Привіт, Олежеку, – ласкаво зустрічала вона Олега щоразу.
І хлопець завжди прагнув сам обслужити приємну клієнтку. Вони невимушено розмовляли, обмінювалися новинами. Оля брала крупи і цукор, олію, згущене молоко і звичайнісінькі ходові продтовари для села.
– Як твої справи, Олю? Скоро на машину назбираєш вантажну? – цікавився Олег.
– От добре б! – сміялася Оля. – Ось би я тоді розвернулася…
Вона бачила, що подобається Олегу. Але відразу ж, з перших зустрічей, сказала йому про те, що розлучена, і має маленьку доньку.
Але Олега не бентежила ця обставина, як і різниця у віці – десять років.
Він з кожною зустріччю все ніжніше дивився на Олю і, нарешті, наважився запросити її на побачення.
Взявши відпустку на три дні, він сказав батькам, що їде в село до приятеля, а сам поїхав до Олі в село.
Вона спокійно прийняла його в гості, познайомила з мамою та дочкою. Вони сиділи за столом, а потім поїхали на річку порибалити.
Олег дивувався красі цих місць, йому було так радісно гостювати в Олі, ніби він повернувся до своїх рідних серцю місць.
Він не міг надивитись на Олю, і коли вони, забувши про вудки, почали цілуватися біля річки, то голова його зовсім пішла обертом.
– Ти не думаєш, що твоїм батькам можуть не сподобатися наші зустрічі? – запитала Оля з сумом. – Ти мені дуже подобаєшся, але я розумію, що, швидше за все, нам не бути разом через вік, мій попередній шлюб, доньку…
– А мені ніхто більше не потрібний! – відповів Олег. – Дозволь мені залишитися. На роботу я їздитиму, а з батьками все вирішиться, якщо не відразу, то пізніше, доведеться їм прийняти моє рішення.
Коли Олег розповів батькам про свою любов до Олі, ті були засмучені. Мати плакала, а батько намагався застерегти від поспішного рішення.
– Тату, ми вже пів року знаємо один одного, – відповів Олег. – Я люблю її, ми живемо разом. Це моє рішення. Зрозумійте мене…
Але батьки важко переживали вибір сина. Вони спочатку сподівалися, що примха Олега пройде, йому набридне Оля, і він знайде собі молодшу і відповідну, на їх погляд, наречену. Але одного разу Олег оголосив, що вони з Олею чекають малюка, і розписалися лише зі свідками.
– Ось який ти, синку… – знову засмутилася Ганна Сергіївна. – Ні весілля, нічого… Все якось не по-людськи.
– Нічого, мамо. Весілля нам нема на що гуляти. Ваших грошей я не візьму. Ми на машину вантажну гроші зібрали. Купуємо стареньку, але у хорошому стані. Оля не кидає торгівлю. Хочемо розвиватись.
Коли Оля народила сина, батьки Олега відтанули. Вони прийшли до пологового, познайомилися з Олею, її мамою.
З того часу вони почали відвідувати сім’ю сина, і самі чекали їх у гості.
– Напевно, дарма ми так довго не приймали Олю … – сказала Ганна Сергіївна. – Вдома у неї ідеальний порядок, Олег завжди чистий, ошатний і навіть погладшав і змужнів.
– І донька Олі, Мариночко, така схожа на неї, тямуща і смішна така… – підтримав Федір. – На все воля Божа, сподіватимемося, що все в них буде добре.
Оля та Олег були щасливі. Тепер Олег через день працював на базі, а в інші дні їздив вантажівкою по району торгувати.
Але скоро їхній малюк Сашко підріс і з ним почала залишатися бабуся, мати Олі.
Оля ж почала торгувати разом із Олегом, їхня справа пішла добре, і на базі Олег з’являвся все рідше. Олегові подобалося жити у селі. Він почував себе самостійним, відремонтував будинок, прилаштував новий гараж, провів усі зручності.
– Хто міг би подумати, що наш син стане справжнім господарем? – дивувався батько Олега.
– Це у нього від тебе, хазяйська жилка, хватка. Однакові… – посміхалася Ганна Сергіївна.
– І ще його Оля надихає, видно, як вони люблять один одного, у Олега так очі й блищать … Треба ж. Його жінка, – відповів Федір.
– Все як у нас. Адже і ти старший за мене. На два роки… Добре, що синок у них з’явився, скріпить їхній шлюб… – сказала Ганна. – А з грошима ми їм допоможемо, якщо що.
– Допоможемо, коли потреба в цьому буде. А поки що вони і самі молодці. Все одно все синові залишимо. Може, потім у місто переїдуть?
– Навряд чи… У них там так добре… Ми б з тобою до них швидше переїхали… – замислено сказала Ганна.
І так і сталося! Через десяток років поряд із сином у селі виріс ще один будинок. Батьки Олега вишикувалися і обживали нове місце.
Завідував базою вже Олег, допомагала йому Оля. Діти навчалися в місті, і відвідували там музичну школу та секції.
– Все-таки, добре, що син зустрів Олю, – якось зізналася чоловікові Ганна. – Так вона його любить, порошинки здуває. Наче вчора тільки побралися. Ось і другий шлюб у жінки.
– Значить, це кохання. Бережи їх янголи небесні, – Федір обійняв дружину і прошепотів:
– Адже й ми з тобою щасливі, правда ж?
