Про кохання

Олег з дружиною Поліною та її сестрою Тетяною приїхали на поїзд заздалегідь. Вони зібралися на відпочинок. У купе Олег прибрав під сидіння валізи. Всі переодяглися. – Добре б на четверте місце ніхто не прийшов, пам’ятаєш, як ми колись їхали в купе вдвох? – запитала Поліна чоловіка. – І не кажи, класно було! – підтримав дружину Олег. Але сам непомітно і якось тривожно подивився на годинник. А потім взагалі чогось вийшов у коридор… Таня теж вийшла і дивилася, як метушаться люди на платформі. Раптом повз вікно пробіг якийсь скуйовджений хлопець. Олег глянув на нього, загадково зітхнув і поспішив у купе

– Ти мені поясни, чого це ми знову маємо брати із собою твою Тетяну? Ми ж хотіли вдвох відпочити?! – з явним невдоволенням спитав Олег дружину.

– Ну, ми ж будемо в різних номерах, ну Олежику! Ми до мами нашого Миколку під час відпустки відправили, а мама попросила Таню взяти з собою. А то вона зовсім засиділася, не ходить нікуди, окрім роботи, – примирливо посміхалася Поліна. – Вона нам не докучатиме, а вже ввечері точно не піде по кафе, ти ж її знаєш.

– Ну так, ну так, – скептично посміхнувся Олег. – Гаразд, я хотів як краще, але дивися сама, знову відпустка вдвох не вийшла!

– Ну Олеже, я вже три квитки замовила, та й Таню, якщо чесно мені шкода, – дивилася на чоловіка Поліна.

І Олег тут же розтанув.

– Та добре Полю, я до твоєї сестри нормально ставлюся, ти ж знаєш. Та й квитки ти замовила, поїхали з Тетяною.

Але коли Поліна вийшла, Олег замислився. Ну не їздити ж їм вічно так. Таня сама навряд чи зміниться, а Поліна так її й шкодуватиме.

І Олег взяв телефон і набрав майже забутий номер…

…На поїзд Олег з Поліною й Тетяна приїхали заздалегідь. У купе Олег прибрав під сидіння валізи. Всі переодяглися у зручний одяг і поїзд уже мав вирушати.

– Добре б на четверте місце ніхто не прийшов, пам’ятаєш, як ми одного разу їхали в купе вдвох? – замріяно запитала Поліна чоловіка.

– І не кажи, класно було! – підтримав дружину Олег, але сам непомітно і якось тривожно подивився на годинник.

А потім чогось вийшов у коридор.

Таня теж вийшла і дивилася, як метушаться люди на платформі, біжать у різні боки, хто з сумкою, хто котить за собою валізу.

Раптом повз вікно пробіг якийсь скуйовджений хлопець в окулярах і з сумкою.

Олег глянув на нього, загадково зітхнув і поспішив у купе.

– Скажіть, це п’ятий вагон?! Ох, дякую, встиг таки, ось мій квиток і паспорт! – гукнув хлопець провідниці.

Потяг тихенько рушив. Таня повернулася і сіла на місце, а за хвилину в їхнє купе зайшов той самий хлопець, який ледь не запізнився.

– Здрастуйте, затори ще ті, ледве встиг! Думав спізнюся. Мене Андрій звуть і в мене верхня полиця.

Він озирнувся, глянув на Поліну.

– А вас дівчино як звуть? Поліна? Дуже приємно, моє місце над вашим. Можна я сумку покладу, вибачте за те, що турбую, я теж сяду.

Потім Андрій попросив чай ​​у провідниці на всіх і дістав з пакета загорнуті в пергамент і рушник ще теплі пиріжки.

– Пригощайтеся! Бабуся в дорогу насмажила, а я не зміг відмовитися. Вона хотіла мені ще й курку варену, і яйця вкруту покласти, ледве відкрутився.

Кажу їй, що тепер у поїзді ніхто не їсти стільки. А вона мені у відповідь, що дорога довга, зголоднієш, внучику!

Так що допомагайте, пиріжків на всіх вистачить!

І Андрій простягнув розкритий пакет Поліні.

Вона посміхнулася, подякувала, що давно домашніх пиріжків не куштувала, і взяла два.

Олег трохи насупився, але теж узяв пиріжок. Йому раптом здалося, що цей Андрій дивиться на Поліну з симпатією.

А Поліна начебто й задоволена. Треба ж!

Таня теж взяла пиріжок, помітила ревнощі в очах Олега і включилася в розмову, запитала Андрія:

– А ви як, до кінцевої їдете, чи раніше зійдете?

– Я на море, до кінцевої. У гостьовий будинок, біля самого моря, «Чайка» називається, а ви? – простодушно посміхнувся Андрій.

– Ой, і ми теж у «Чайку», – Таня щиро здивувалася такому збігу.

– Ви надовго? Я на два тижні, може, навіть зустрінемося? – і Андрій з симпатією глянув на сестер.

Потім дістав із сумки книгу і поліз на своє верхнє місце.

Таня миттю глянула на назву і наголосила про себе, що цю книгу вона читала. І їй вона сподобалася.

Треба ж зараз мало хто книжки читає. Тетяна й сама любила вечори проводити за читанням.

Вони з Андрієм розмовляли, спочатку про книжки, потім ще про щось, і Тані вперше було так легко та цікаво спілкуватися з молодим чоловіком.

Відпустка пройшла чудово, Андрій не давав Тетяні сумувати.

Поліна ж із Олегом змогли провести час удвох, як вони й мріяли.

Синє море, прекрасна погода і приголомшливі вечірні прогулянки і морські заходи сонця…

Все це було так романтично, що після цієї чудової відпустки Таня з Андрієм більше вже не розлучалися.

Люди зустрічаються, закохуються… І навіть ті, кому раніше не щастило, можуть несподівано зустріти свою долю…

Наступного літа на море обидві пари поїхали разом.

Миколу Поліна з Олегом теж взяли – йому вже два рочки виповнилося.

А за Тетяною Андрій так ніжно і напрочуд дбайливо доглядав, що всі одразу зрозуміли, що вона вагітна.

Своїм дружинам Олег з Андрієм не одразу, але розповіли, що вони навчалися колись разом.

І що Олег таємно запросив Андрія, щоб той трохи позалицявся до Тані, а вони з Поліною побули вдвої, а не весь час з її сестрою.

– Сподіваюся, ви не образилися? Вибачте за цей жарт, гаразд? – попросив Олег.

Тетяна засміялася.

– Мені тоді здалося, що наш попутник почав з Поліною загравати, а Олег почав злитися. Ось я й перехопила його увагу на себе.

– Молодець, ти купилася, бо ж я спеціально так зробив, щоб тебе розговорити, – радісно посміхався Андрій. – А коли говорив, то сам не помітив, як закохався в цю тихеньку дівчину по самі вуха. А вона мені відповіла взаємністю.

І Андрій ніжно обійняв свою кохану Тетянку, ні на кого не схожу, єдину на всьому білому світі!

Але, звісно, ​​Олег не зовсім все їм розповів.

З Андрієм Олег давно не бачився. Коли вони вчилися, його приятель був душею компанії. Бігав за дівчатами, навіть одружуватися збирався. Але так вийшло, що дівчина його покинула і Андрій розчарувався в жінках, тож вів доволі самотній спосіб життя. Але це не обов’язково було розповідати.

Коли Олег попросив його поїхати з ними, Андрій не одразу погодився.

Тільки морем і ненав’язливою компанією давній приятель і зміг нарешті його заманити.

А ось того, що Андрій всерйоз закохається в Таню, а вона відповість йому взаємністю, Олег точно не очікував.

Тож жартівливе залицяння обернулося щастям для двох самотніх людей, які зовсім не сподівалися зустріти свою другу половинку.

– Ти подивися, як Андрій про Тетяну мою піклується! От пощастило моїй сестрі, я їй навіть трохи заздрю. А ти молодець, що про нього згадав тоді, – прошепотіла чоловікові Поліна.

– Ох, та ти заздриш! – жартома пригорнув дружину до себе Олег. – А я ревную, я хочу щоб ти тільки на мене дивилася. І взагалі, ти мені доньку обіцяла!

Досить про твою Тетяну говорити. Ми її вже прилаштували – видали заміж за хорошого чоловіка!

І нехай вони будуть щасливі…

І ми теж…

Вам також має сподобатись...

Алла повернулася додому, і помітила, що її чоловік Іван дуже засмучений. – Щось сталося? – запитала жінка. – Нічого, все добре, – відповів Іван. – Я ж бачу, давай розповідай, – наполягла Алла. – У мене скоро ювілей, і я не знаю чи влаштовувати святкування, – пояснив чоловік. – Звичайно потрібно святкувати! П’ятдесят років не кожного дня виповнюється, – усміхнулася жінка. – Ми влаштуємо тобі шикарне свято, то ж можеш запрошувати гостей! – Це чудово! Дякую тобі! – зрадів Іван. Алла задоволено посміхнулася, але жінка навіть уявити не могла, чим закінчиться святкування ювілею чоловіка

Аліна прибігла до свого колеги Миколи. – Микольцю, допоможи, у мене компʼютер не працює! – сказала вона. Микола з поважним виглядом довго порався біля комп’ютера. Нарешті він встав з-за столу. – Можеш працювати, – сказав чоловік. – Дякую тобі! – радісно сказала Аліна. – Хочеш, сходимо в кіно? Чи повечеряємо в кафе? – Я всі фільми вже подивився вдома. Скоро Різдво. У нас буде корпоратив. Ти потанцюєш зі мною? – Добре, – сказала вона… Через тиждень, на вечірці, коли всі посиділи, закусили, і дійшло до танців, Микола підійшов до Аліни. Не встиг він відкрити рота, як сталося несподіване

Тридцять першого грудня у двері Надії подзвонили. Вона, вже ошатна і з легким макіяжем на обличчі, відкрила двері. На порозі в темно-синьому костюмі, білій сорочці й краватці стояв її сусід Володимир. Він мав повезти Надію в ресторан! Свято вийшло на славу! Ніколи Надя не відчувала себе так легко і вільно. Вони поверталися додому нічним містом щасливі і втомлені. – Дякую вам за цей дивовижний вечір! – прощаючись з Володимиром біля своїх дверей, з усмішкою сказала Надія. – Свято і справді вийшло чарівним! – Я дуже радий, що зумів вас порадувати! – сказав той. Але Надія не знала, що на неї чекає ще один сюрприз

Олег лежав на дивані і дивився телевізор. У кімнату швидко зайшла його дружина Ольга. – Олег, давай поговоримо! – раптом сказала вона. – Ну, що ще? – чоловік знехотя відвернувся від телевізора і з подивом глянув на дружину. -Та вимкни ти його, нарешті! – Ольга натиснула кнопку на пульті. – Ну що таке? – здивувався Олег. – Тобі зовсім зайнятися нема чим? – Олег, – жінка сіла на стільчик. – Так більше продовжуватись не може! Олег застиг від здивування