Життєві історії

Олексій повернувся додому, дружина якраз готувала вечерю. – Ще трохи і будемо вечеряти? – сказала Олена. – Добре, я поки з Дімою привітаюся, – відповів Олексій і пішов в кімнату до сина. -Тату, тату, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Дмитрик. -Привіт, синку. Ну, як у тебе справи? Чим займався? – усміхнувся Олексій. – Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Андрій. Він мені шоколадку купив. І сік! – весело промовив хлопчик. – Який ще дядько Андрій? – здивувався чоловік. – Мамин друг! – пояснив Дмитрик. – Друг? – повторив Олексій і раптом застиг від несподіваного здогаду

-Сину, одумайся, поки не пізно! Хлопчик нічим на тебе не схожий! Твоя Олена нагуляла його від свого колишнього, а на тебе почепити вирішила! Я знаю!

-Мамо, ну годі вже! Дмитро мій син… Що ти вічно воду каламутиш? Все, я поїхав додому.

Галина Сергіївна все життя виховувала сина одна. Між нею та Олексієм складалися відмінні взаємини: він ніколи не грубив, не сперечався, у школі навчався добре. А коли виріс, став інженером, як хотіла мати. Тепер настала черга влаштувати синові особисте життя. І вона підібрала йому наречену. Гарну дівчину Люду, дочку своєї подруги Антоніни.

За наполяганням мами Олексій і Люда почали зустрічатися, але в них романтика якось одразу не задалася, і за кілька місяців пара розлучилася. Потім Олексій зустрів Олену. Відносини у них розвивалися стрімко, юнак одразу визнав у симпатичній дівчині споріднену душу. Вони побралися через три місяці, на превелике невдоволення Галини Сергіївни. А ще за півроку Олена завагітніла. Народився хлопчик, малюка назвали Дмитриком. І все б добре, тільки от свекруха невістку незлюбила. І за кожної зустрічі бурчала на сина, хоча з моменту весілля минуло вже чотири роки:

-Ти подивися на кого вона тебе перетворила? Втомлений весь якийсь, неохайний…

-Мамо, ну який неохайний! А сорочка трохи в машині пом’ялася.

-Сідай, поїси хоч! Твоя, мабуть, нічого не приготувала. Так і будеш голодним.

-Мамо, я вдома повечеряю. Олена добре готує.

-Знаю я її добре … Котлети з магазину або гірше того, пельмені. А ось Люда на кондитерські курси записалася. Яка ж розумниця, яка розумниця…

Олексій пручався від матері як міг. Він намагався не слухати її розповідей та претензій, дружині, звичайно ж, не передавав. До того ж, всі вони були необґрунтованими. Але Галина Сергіївна продовжувала налаштовувати сина проти невістки. І одного разу її тактика дала результат…

-Привіт, синку … Щось твоя Оленка мене не шанує … Все один в гості ходиш!

-Мамо, ну як вона може сюди ходити, якщо ти чіпляєшся до неї по кожній дрібниці?

-Значить є за що. Ти мені вже повір! І поки ти тут сидиш, та чаї ганяєш, вона, мабуть, зі своїм колишнім на побачення бігає. Знаю я, хто в неї був до тебе. Андрій цей! І хлопчик весь у нього. Вона нагуляла, а ти тепер годуватимеш.

Того вечора Олексій дуже посварився з матір’ю. Йому порядком набридли претензії та всі ці розмови. Додому він повернувся не в дусі.

-Тату, тату, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Дмитрик.

-Привіт, синку. Ну, як у тебе справи? Чим займався?

-Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Андрій. Він мені шоколадку купив. І сік!

В голові в Олексія блискавично майнула думка — а раптом мама має рацію. Увечері він влаштував допит дружині:

-Навіщо ти бачилася зі своїм колишнім?

-Олексій, ми випадково зустрілися. Ми гуляли, він мимо проходив, та й розмовляли. А потім він нас до дому провів.

-З якого це дива він мою дружину та сина проводжає? А може Дмитрик і не мій, а його?!

-Олексію, ти що таке кажеш? Ти зовсім що?

Того вечора подружжя дуже сварилося. Вперше за весь час після весілля. З того часу сварки в їхньому будинку були постійними. Якоїсь миті Олена не витримала, зібрала речі, забрала маленького синочка і переїхала до свого рідного міста до батьків.

Потім було розлучення і Олексію було призначено аліменти. Він був упевнений у тому, що дитина не його. Але позиватися не став, вирішив платити. Найбільше поточними обставинами була задоволена Галина Сергіївна. Вона розгорнула цілу кампанію з відродження стосунків сина і тієї самої Людочки, яку називала «ідеальною невісткою».

І вона перемогла. Олексій одружився з Людою. І відразу після весілля нова дружина показала свій справжній характер. Чоловіка сварила з приводу і без. Хотіла жити на широку ногу, смачно їсти та солодко пити.

-Он у Іри Василь вже другий телефон їй купує! А Наталці машину поміняли на представницького класу. А я все на старенькій їжджу! І що ти за чоловік такий!

Так минуло довгих п’ятнадцять років. Олексій працював на двох роботах, не покладаючи рук, а дружина Людмила курортами їздила і ні в чому собі не відмовляла. Дітей вона не хотіла, мовляв, спочатку собі пожити треба, а вже потім… Галина Сергіївна, дивлячись на це, хотіла було й тут свої порядки навести, та невістка її швидко на місце поставила.

А одного дня Олексію зателефонували з лікарні. Виявилося, що Галину Сергіївну забрали на швидкій. Жінка тяжко занедужала і після виписки їй потрібен був догляд. Людмила заявила одразу:

-Я біля ліжка дні та ночі просиджувати не збираюся. Давай її до будинку для літніх людей оформлятимемо.

-Люда, ну давай я з роботи звільнюсь…

-Ти що надумав? А жити на що будемо? Ми кредит за мою машину ще чотири роки платити маємо…

У результаті Галину Сергіївну відправили до будинку для людей похилого віку, Олексій поїхав на чергову роботу, а Людмила залишилася вдома. Через місяць Галина Сергіївна відійшла в інший світ. Олексій повернувся додому проводити матір в останню путь, та в розладі забув дружину попередити про приїзд. Відчинивши двері своїм ключем, побачив цікаву картину – дружину в обіймах сусіда… Сваритися не став. Просто зібрав речі та переїхав до квартири матері.

Після відходу Галини Сергіївни Олексій сиднем сидів у її квартирі. З гіркотою згадуючи маму та її “цінні” поради. І навіщо він її слухав… Тепер йому за сорок. Більшість життя прожито. І як виявилося, ні сім’ї, ні дітей, ні друзів… Навіть машини своєї не було — все купували тільки для Люди… Чоловік прокручував у голові своє життя і згадав про Олену та Дмитрика. Він так і не дізнався чий Дмитро син, його чи колишнього Олени. Та це тепер вже й не важливо.

Адже Дмитру, мабуть, вже дев’ятнадцять… Зовсім дорослий став… Цікаво, який він зараз? – Олексій промовив ці слова в порожнечу, і ніхто йому, звичайно ж, не відповів.

…Наступного ранку він взяв квиток на поїзд і вирушив до рідного міста Олени. Будинок і під’їзд знайшов легко. Подзвонив до знайомих дверей, але ніхто йому не відчинив. “На роботі напевно” – подумав він і вирішив покараулити біля будинку. Постояв хвилин двадцять, повернув голову і застиг… До під’їзду підходив хлопець — точна копія його самого, тільки років на двадцять молодша.

-Дмитро … Діма … Сину …

-Ти? … Що ти тут робиш? — холодно спитав Дмитро.

-Синку, я винен перед тобою дуже … Який же ти став … І на мене он як схожий, як дві краплі води! А де мама?

-Мами немає. Вже давно.Її не стало десять років тому. Сталася біда, коли вона поверталася на машині додому…

-А ти? З ким ти живеш? Чи може тобі допомогти чимось? Я готовий, що завгодно! Гроші маю. Тільки скажи!

-Я живу з бабусею. Нам нічого не потрібно.

-Але синку. Адже я хотів, я …

Олексій не домовив. Дмитро пішов у під’їзд і зачинив двері перед його носом.

-Синку! Синку, відкрий! Як же так, синку? Я ж твій батько! Батько!

Він ще довго стояв перед зачиненими дверима під’їзду, схлипуючи і розмазуючи по обличчю скупі чоловічі сльози. А може, й не сльози це були, а дощ? Після цього він приїжджав ще кілька разів, хотів налагодити контакт із сином. Просив, вмовляв, намагався виправдатися. Але Діма від спілкування категорично відмовився…

Вам також має сподобатись...

Катерина Олексіївна дуже заслабла. Доглядала стареньку її молода подруга Світлана. Невдовзі Світлана вийшла заміж за Максима. – Дитинко, я така рада, що ти знайшла своє щастя! – щиро вітала молоду Катерина Олексіївна. Світлана вже була вагітна, коли старенькій різко стало гірше. Вона лежала на дивані у своїй кімнаті, де раніше жила мама Світлани. Світлана сиділа поруч і тримала її за руку. – Дякую тобі, дитинко, – сказала Катерина Олексіївна. – Але я маю тобі щось сказати. Я дещо від тебе приховала… Світлана здивовано дивилася на стареньку, не розуміючи про що вона говорить

Ірина з подругою Ганною пили чай на кухні. У квартиру зайшла Лариса, невістка Ірини. – Здрастуйте. Ірино Іванівно, – невістка заглянула на кухню, привіталася, і пройшла у судідню кімнату. – Куди це вона? – запитала Ганна у подруги. – Не знаю, – розвела руками Ірина. За хвилин десять Лариса повернулася. – Значить так! Постільну білизну поміняйте, бо вже давно, дивлюся, не міняєте. Ванна вся брудна, приберіть! І обов’язково помийте підлогу, бо дивлюся абияк помита! – раптом почала свою «лекцію» невістка. – Ларисо, що на тебе найшло?! – Ірина здивовано дивилася на невістку, не розуміючи, що відбувається

Миколі подзвонила сестра з села. Звідти він поїхав ще в молодості. Сестра сказала, що будинок, у якому Микола народився, вона продає. Якщо, мовляв, хоче він щось на згадку забрати, то хай терміново приїжджає! – Чудово! – зраділа дружина Миколи Настя. – Їдь, Микольцю, на батьківщину. Ти мусиш попрощатися з будинком, де пройшло дитинство. На могилки рідних сходиш… Зранку Микола поїхав у село, а через день, примчав назад з якоюсь великою сумкою в руках. Микола поліз у сумку, і дістав незрозумілу загорнуту в тканину річ. Чоловік розгорнув тканину й Олена ахнула від несподіванки

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона