Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

– Ігорівно! – Тетяна Петрівна стала навшпиньки біля паркану. – Ніно-о-о! Ніхто не відповів… Жінка прислухалася. За сараєм чувся голос її сусідки, Ніни Ігорівни. Відповідав їй чоловік – Віктор Максимович. – Знову сваряться, доведеться дзвонити! – вирішила Тетяна Петрівна. Вона пішла додому і взяла телефон. – Ой, Петрівно, а ти чого дзвониш? – відповіла Ніна Ігорівна. – Гукнути не могла? – А тебе догукаєшся?! – ахнула Тетяна Петрівна. – Я чого дзвоню. Справа у мене важлива… Почула я недавно розмову доньки з подругою. Так все про нас з тобою говорили! – І що ж вони там казали?! – Ігорівна не розуміла, що відбувається

Марія вирішила прибрати в квартирі. Раптом пролунав дзвінок у двері. Вона нікого не чекала. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояв якийсь чоловік. Марія придивилася й ахнула. То був її колишній свекор! – Марійко, можна зайти, – запитав він. Марія здивовано впустила свекра в квартиру. Вона ледь впізнавала його. Перед нею стояв худенький, слабенький старий чоловічок. Марія посадила свекра на диван, а сама вмостилася в кріслі. – Слухаю вас, Іване Сергійовичу. – Марійко, доню, благаю! – раптом почав той. – Треба якось допомогти моєму сину Миколі. Марія застигла від несподіванки

Зіна цілий день крутилася на кухні. Аякже ж?! Завтра у Зіни ювілей. Приїде донька з сімʼєю, прийдуть родичі, друзі. Зіна якраз крутила голубці, коли з роботи повернувся Павло, чоловік підійшов до дружини із загадковим виглядом. – Зіна, ось, вітаю тебе з ювілеєм! Подарую сьогодні, а то завтра в метушні забуду, – несподівано сказав чоловік. Павло дістав з кишені невелику коробочку і підніс її дружині. – Павло, що це? – здивувалася Зіна. – А ти відкрий і сама все зрозумієш. Зіна швидко помила руки, взяла коробочку з рук чоловіка, відкрила її і застигла від побаченого

Віра Юріївна ліпила вареники, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушник, і пішла відкривати. На порозі стояв її син Леонід. – Мамо, пустиш? – тихо сказав Леонід, в руках він тримав улюблений тортик Віри Юріївни. – Заходь, синку! – жінка впустила сина. Леонід зайшов в коридор, сів на крісло і опустив голову. – Сину, що сталося? – захвилювалася Віра Юрівна. – Мамо, я так винен. Я так завинив! – Леонід простягнув тортик. – Що вже сталося? Розповідай все! – Віра Юріївна здивовано дивилася на сина, нічого не розуміючи