Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

Ірина стояла на кухні, дивилася у вікно й згадувала минуле… На порозі зʼявився її коханий Іван. – Я йду, Ірино, – раптом сказав чоловік. – Ну йди, – задумливо відповіла вона. – Ірино, я йду до іншої жінки! – сказав Іван. Ірина не могла зрозуміти, про що він говорить. – Яка ще жінка? – подумала вона. – Він що, зовсім, чи що? Іван відвернувся і пішов збирати речі. Ірина побігла за ним. Він узяв пару штанів, пару светрів, шкарпеток… – Мабуть, все, – сказав чоловік і пройшов повз Ірину в коридор. Ірина застигла від несподіванки, не знаючи, що їй робити

Катя вийшла з роботи раніше, щоб зробити сюрприз чоловікові. Вона зайшла в магазин, купила всіляких смаколиків і поспішила з пакетами додому. – От Ігорчик мій зрадіє, – посміхалась вона. Катя тихенько відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Жінка застигла від здивування! В коридорі стояли чужі жіночі туфлі, а на тумбочці лежала жіноча сумочка. Раптом у спальні почулася якась метушня

Оксана в 63 роки вирішила вийти заміж. Жити вона пішла до чоловіка Юрія. З ним у великій квартирі жила дочка Інна і зять Андрій. – Знову борщ?! – якось скривився Андрій до Оксани. – Ми вчора його їли. – Я не встигла нічого приготувати, – виправдовувалася Оксана. – Поки штори перепрала, то втомилася і лягла відпочити. – Це зрозуміло, але я не люблю борщ! – відсунув тарілку зять. – Завтра Оксанка обов’язково влаштує нам справжній бенкет! – одразу сказав Юрій… І Оксана за всіх прибирала, готувала, купувала продукти! Але одного разу сталося таке, чого Оксана вже не стерпіла

Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили. – Мамо це я! Відкривай! – почула вона за дверима голос дочки. – Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти якраз вчасно… Марина посміхнулась, сіла за стіл і уважно глянула на матір. – Мамо, я знаю одну таємницю, – раптом сказала Марина. – І вона не дуже хороша. Я не знаю що мені робити! Марія Петрівна застигла з ложкою в руках