Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

Ліза з Ірою дружили з самого дитинства. Вони могли дуже посваритися, і навіть не спілкуватися. Потім, якось налагоджували стосунки… Іноді заходячи до Іри в гості, Ліза раптом помітила, що її батьки якось дивно й похмуро дивляться на неї. А якось мама Іри відвела Лізу вбік і тихо запитала: – Лізо, ми тебе шануємо, але й совість треба ж мати. Вже четвертий місяць пішов! Ти хоч частинами нам віддавай, якщо відразу все віддати не виходить. – Що віддати?! – Ліза застигла від несподіванки. Вона дивилась на матір Іри й не розуміла, що відбувається

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

Наталя Федорівна навшпиньки підійшла до кімнати доньки й прислухалася. Жінка зітхнула і вирушила на кухню. Почувши якесь шарудіння, Наталя Федорівна гукнула: – Оксаночко, доню, що трапилося?! Може, чайку попʼємо, поговоримо? – Валерій завтра одружується! – сумно сказала Оксана. – Ця Світлана, фото виклала. З дівич-вечора. То вона з обручкою, то з подарунками! А я ж так сподівалася, що вони розлучаться… – Так буває, – Наталя Федорівна з жалем подивилася на доньку. – Тут слова не допоможуть. – Я все вирішила! – раптом сказала Оксана. – Я заміж вийду! – За кого вийдеш? – ахнула Наталя Федорівна. Вона не розуміла, що відбувається

Олена поливала на балконі квіти, як раптом у двері хтось подзвонив. – Дивно, – подумала Олена. – І хто б це міг бути? Може Леся? Але вона б на телефон набрала… Олена відкрила двері і ахнула. На порозі стояв Сашко! – Оленочко, зустрічай! – радісно сказав її колишній. – Я повернувся! Можна ж мені зайти? Він сказав це так, ніби нічого й не сталося! Сашко спокійно заніс валізу в коридор і, посміхаючись, вже почав знімати своє пальто. Олена оторопіла