Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

Лариса приїхала до батьків на паску. Жінка зайшла в кафе випити чашку кави. За сусіднім столиком сиділа якась сім’я – мама, тато і син. Жінка щось виказувала хлопцю, а батько сімейства сидів до Лариси спиною і мовчки пив чай… Лариса чомусь почала нервуватися. – Яка неприємна, – подумала вона. – Одразу видно, що саме вона виховує всіх у своїй родині. Мабуть і чоловіка свого теж… Лариса встала з-за столика і попрямувала до виходу. Вже біля дверей вона раптом відчула на собі чийсь погляд. Лариса обернулася й очі вирячила від побаченого

– Привіт, дідусю! – Анатолій поклав рюкзак на поріг. – Привіт, Толік, – посміхнувся дід і почав обіймати онука. – А ти чому до нас серед тижня? – У відпустці я, діду, – Онук вмостився на старий диван. – Я у вас тут поживу тижнів зо два, добре? – Живи скільки захочеш! А що ти без нареченої своєї, – здивувався дід Іван. – Та ну її… – Толік скривився. – Ми з нею, того… Розлучилися днями. Раптом з вулиці у відчинене вікно почувся гучний дівочий голос

До Насті приїхала в гості її давня знайома Марійка. Вони не бачилися 15 років. Марійка сказала, що поживе трохи в гостях поки знайде квартиру. Так минуло кілька днів… Прийшовши якось з роботи, Настя несподівано застала Марійку вдома. Вона спала на дивані… У її сукні! На руці виблискував її, Насті, браслет! Настя очам своїм не повірила. – Марійко, прокидайся! – голосно покликала вона. – Чого галасуєш? – Марійка відкрила очі і знову закрила. – Ти чому мою сукню одягла?! – вигукнула Настя. – Навіщо браслет узяла? Дівчина дивилася на свою подругу й не розуміла, що й думати

Оля прийшла на роботу. – Тебе директор викликає, – одразу повідомила одна із колег. – Чому? – поцікавилася жінка. – Не знаю. Просив передати, щоб ти зайшла, – відповіла колега. Оля поставила сумку на робочий стіл і вирушила до директора. – Ольга Іванівна, з завтрішнього дня, ви звільненні! – сухо відповів начальник. – За що? – мало не плачу запитала дівчина. – Що я не так робила? – Мені дорога репутація фірми, – раптом відповів начальник. – А про вас такі подробиці розповідають… – Які ще подробиці? – не зрозуміла Оля. І директор все їй розповів. Оля вислухала його, і застигла від почутого