Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

Зоя познайомилася з Миколою. Коли привела його додому представити батькам, усі були здивовані. Кавалер виявився, м’яко кажучи, не дуже гарний… – Ну-ну, – сказав тато після його відходу. – З лиця води не пити, – додала бабуся. – Задоволені? – поцікавилась Зоя. – А нам що? Ти маєш бути задоволена! – сказала мама. І Зоя переїхала до Миколи. В них усе було гаразд. А потім дещо сталося… Якось Зоя приїхала в свій гараж забрати деякі інструменти. Ще здалеку вона побачила, що двері в гараж відкриті і там стоїть її машина. Зоя підійшла ближче. В машині явно хтось був! Вона придивилася і раптом тихенько розсміялася від побаченого

Валентина підійшла до дзеркала, приклала до себе сукню своєї юності і важко зітхнула… Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Валентина поклала сукню на крісло й пішла відчиняти. На порозі стояв її сусід Юрко. – Тобі чого, Юрко? – запитала жінка. – Та я цей.., – не наважувався заговорити чоловік. – Ти красуня, – несподівано видав він. – Ти тут жартувати прийшов, чи що?! – розсердилася Валентина. – Іди вже давай! Ходять тут… Вона хотіла зачинити двері, але сусід раптом дістав те, що тримав за спиною! Валентина очі витріщила від несподіванки

– Ігорівно! – Тетяна Петрівна стала навшпиньки біля паркану. – Ніно-о-о! Ніхто не відповів… Жінка прислухалася. За сараєм чувся голос її сусідки, Ніни Ігорівни. Відповідав їй чоловік – Віктор Максимович. – Знову сваряться, доведеться дзвонити! – вирішила Тетяна Петрівна. Вона пішла додому і взяла телефон. – Ой, Петрівно, а ти чого дзвониш? – відповіла Ніна Ігорівна. – Гукнути не могла? – А тебе догукаєшся?! – ахнула Тетяна Петрівна. – Я чого дзвоню. Справа у мене важлива… Почула я недавно розмову доньки з подругою. Так все про нас з тобою говорили! – І що ж вони там казали?! – Ігорівна не розуміла, що відбувається

Надія Вікторівна поливала квіти на підвіконні, коли пролунав дзвінок у двері. Жінка відставила лійку й пішла в коридор. Вона глянула у вічко і радісно вигукнула: – Ой, Катруся прийшла! Жінка відкрила двері і в квартиру зайшла її дочка. – Привіт, мамо, – похмуро сказала вона. – Ходімо на кухню, є розмова. Вони сіли за стіл. – Ну і яка в тебе до мене розмова? – запитала Надія Вікторівна. – Мамо, коли ти звільнишся? – раптом спитала Катя. – Мені навіть перед чоловіком за тебе незручно! – І чим же ж я недогодила його величності зятю?! – ахнула мати. Вона здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи