Життєві історії

Олена дивилась по телевізору серіал. Пролунав дзвінок у двері. – Іду, – гукнула жінка і пішла відчиняти. – Олено, привіт. Ти чого двері так довго відкриваєш?! – безцеремонно запитала сусідка Марія. – Серіал задивилася, – махнула рукою Олена. – А от мені зараз не до серіалів! Коли до тебе прийде твій син? – раптом запитала Марія. – Сьогодні казав, а що? – Олена не розуміла, що від неї хоче сусідка

Олена Петрівна дивилася по телевізору черговий серіал. Вона була так захоплена розвитком подій, що не з першого разу почула дзвінок у двері.

-Іду-іду, – гукнула жінка, підходячи до дверей.

-Петрівно, привіт. – Ти чого двері не відчиняєш? – безцеремонно сказала сусідка Марія Іванівна, заходячи в квартиру.

-Серіал задивилася, – махнула рукою хазяйка квартири. – Дуже цікавий.

-Не до серіалів мені зараз, – поскаржилася сусідка. – У мене пральна машинка зламалася.

-Погано, – похитала головою Олена Петрівна. – Нову тепер купуватимеш?

-А ти мені грошей даси? – різко запитала Марія Іванівна. – Мого Михайлика з роботи звільнили.

-Знову? – здивувалася Олена. – Він же ж тільки два тижні тому на роботу влаштувався.

-Та не цінують мого хлопчика, – обурилася сусідка. – Він у мене витончений, вразливий, а ці роботодавці – строгі. Все їм прибуток потрібен. Нема у них підходу до людей.

-Зрозуміло, – тихо відповіла Олена Петрівна. Вона знала, що сперечатися із сусідкою на тему її сина марна справа. Усі завжди були винні у негараздах Михайла, тільки не він сам.

Жінки познайомилися, коли їхнім дітям було по п’ять років. Олена Петрівна з дитинства показувала своєму синові Максиму, як важко вести домашнє господарство, а її чоловік, привчав дитину до чоловічої праці.

В результаті Максим виріс справжнім чоловіком, який міг і приготувати обід, і проводку в квартирі поміняти.

Щодо Марії Іванівни, то жінка балувала свого сина Михайлика, і чоловікові не дозволяла лізти до нього зі своїми настановами.

Так і вийшло, що виріс Михайло, до праці не привчений, нічого робити не хотів, або не міг. Його справою було лежати цілими днями на дивані й телевізор дивитися, тому на серйозній роботі більше місяця молодик не затримувався.

-Сусідко, я до тебе ось чого прийшла, – з надією глянула на Олену Марія Іванівна. – Коли до тебе прийде твій син?

-Сьогодні обіцяв, а що? – Олена Петрівна не розуміла, що від неї хоче сусідка.

-Та Михайлик глянув на пральну машину. Каже, що знає, що зламалося, але йому потрібна допомога, – похитала головою сусідка. – Ото б Максим до нас зайшов, допоміг би синові.
-Ну, я не знаю, – знизала плечима Олена. – Як приїде, я відправлю його до вас.

-Ой, дякую, сусідко, – зраділа Марія Іванівна. – Все, бувай, я чекаю на Максима.

Увечері в гості до матері приїхав син Максим зі своєю родиною. Олена Петрівна передала йому прохання сусідки.

-Знаю я, як він розібрався в проблемі, – посміхнувся чоловік. – Знову простоїть увесь час над душею, а потім пихкатиме від задоволення, який він майстер.

-Любий, ну не всім же бути таким майстрами, як ти, – усміхнулася дружина Максима Вероніка.

-Кохана, це не майстерність, це працьовитість, до якої мене привчив батько, – поправив дружину Максим.

-І все ж ти маєш допомогти Марії Іванівні, – твердо стояла на своєму дружина.

-Це я вже зрозумів, – важко зітхнув чоловік. – Гаразд, піду подивлюся…

Максим пішов до сусідів. Свекруха з невісткою, поки чекали на чоловіка, сиділи за столом і говорили за чашкою чаю.

Через пів години Максим повернувся назад.

-Ну, що, полагодив? – поцікавилася Вероніка.
-Та там засмітився фільтр, – махнув рукою чоловік. — Всього й роботи, що треба було його почистити. Дрібниця!

-А хіба Михайло цього зробити не міг? – здивувалася Олена Петрівна. – Ти ж показував, як це робиться.

-Мамо, він просто забув те все, що я йому пояснював, – посміхнувся Максим. – Але при цьому вдавав, що він усе знає і розуміє. І Марія Іванівна сказала, що якби не його допомога, я ще довго б порався з її машинкою…

Увечері, провівши гостей, Олена Петрівна знову сіла перед телевізором й увімкнула серіал.

Вона замислилась…

От чому один чоловік, якого привчали до роботи, не цурається будь-якої праці і допомагає людям, при цьому не виставляючи своїх досягнень напоказ?

А інший, якого балували з дитинства, завищує свою важливість, і при цьому готовий чужі перемоги та звершення привласнити собі, без будь яких думок про совість.

Вам також має сподобатись...

Марина повернулася з роботи раніше, оскільки уроки у школі були скорочені. Жінка зайшла в магазин, купила продуктів на вечерю. – Ех, швидше б ще цей ремонт закінчився, – думала жінка дорогою додому. За роздумами Марина не помітила, як дісталася до своєї квартири. Відкрила двері своїм ключем, зайшла в коридор. Скрізь був безлад, видно було що бригада сьогодні добре попрацювала. Раптом вона почула, що її чоловік Петро розмовляє на кухні з бригадиром ремонтників. Марина прислухалася до розмови і ахнула від почутого

Віталій встав раненько, задоволено потягнувся й пішов готувати собі сніданок. Він щойно поклав собі на тарілку омлет з помідорами, коли в двері хтось подзвонив. – І хто це так рано? – здивовано пробурмотів чоловік і пішов у коридор. Віталій відкрив двері й оторопів від побаченого… На порозі його орендованої квартири стояли його тесть разом з тещею! Вони, не питаючи дозволу, безцеремонно відставили зятя вбік і зайшли в квартиру. – Значить, ось де ти живеш? – озирнувшись, з усмішкою сказав тесть. – Винаймаєш житло, так? І дорого платиш? Віталій стояв і не розумів, що відбувається

Катя виходила заміж. Перед весіллям доньки, Алла Михайлівна та Валерій Іванович поїхали в гості до батьків майбутнього зятя. Батьки нареченого були старші і жили в селі. Їм зайвий раз у місто їхати було важко… Вони вийшли зустрічати сватів аж за хвіртку і були дуже раді, що до них завітали такі люди. – Проходьте, любі гості! – сказала Антоніна Василівна, а батько нареченого якось дивно примружився, розглядаючи Аллу Михайлівну. Він трохи подумав і раптом здивовано запитав: – Аллочко, то це ти, чи що?! Алла Михайлівна глянула на нього, придивилася ще уважніше, й ахнула

Галі запропонували роботу. Вона мала бути ведучою на ювілеї у якомусь багатому будинку. Замовники натякнули, що ювіляр досить відома людина. Але він просив не розказувати, хто він. Тільки ім’я сказав, щоб Галя могла підготувати сценарій. Галя не заперечувала. Яка їй різниця?! Вона тільки уточнила смаки ювіляра у їжі та піснях і почала готувати свято… І ось настав день урочистості. Стали прибувати гості. Галя ще раз по-хазяйськи оглянула все, перевірила, як сидітимуть гості і стала чекати на ювіляра. – Хто ж він такий? – думала жінка. Раптом у залу зайшов чоловік. Галя глянула на нього й ахнула від несподіванки