Життєві історії

Олена, повернулася додому з роботи. Жінка одразу пройшла на кухню і почала розігрівати вечерю. Через півгодини вхідні двері відкрилися, додому повернувся чоловік. – Знову плов, набридло… Я ж просив готувати його рідше! – пробурчав Ігор, як тільки зайшов на кухню. – Вперше чую, що ти плов не любиш, – здивувалася дружина. – Не буду я цього їсти! Готуй щось інше! – категорично заявив Ігор. – Я довго закривав на все очі! Але більше не можу. Набридло! – Ти про що? Що ти маєш на увазі? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

…Так вже вийшло, що батьки Ігоря Олену не злюбили з першого погляду. Ніхто зрозуміти не міг, чим дівчина могла викликати таке неприйняття? Не красуня, але симпатична. Все робити вміє, чоловіка обожнює, дбає про нього.

І квартира чистотою сяє, і завжди смачна їжа на столі. Та й до свекра зі свекрухою ставлення поважне. Не було різниці й у соціальному статусі Олени та її батьків із ріднею чоловіка: до однієї школи з Ігорем ходила, батьки їх на одному підприємстві працюють.

Проте Олена Борисівна, тільки-но побачивши обраницю сина, невдоволено сказала:

-Ну і смак … Кращу знайти не можна було? Чи вона сама за тобою бігає, не можна відв’язатися?

Після такого привітання наречена довго приходила в себе. Не відставав від дружини і батько хлопця.

– Ігоре, ми зібралися з чоловіками на рибалку, ти це, свою подалі сховай. А то налякає нам усіх навіть на відстані.

Ігор, незважаючи на вмовляння батьків знайти собі іншу дівчину, все ж таки тримався. І Олену вмовляв почекати:

-Після весілля все зміниться, ось побачиш. Вони зрозуміють, яка ти. І впевнений, полюблять. Треба лише трохи почекати…

Але змін не було. Батьки почали планомірно і наполегливо твердити синові, що Олена з ним лише через гроші. Що натура вона меркантильна.

-Вони що, правда так вважають? – Здивувалася дружина, почувши вперше від чоловіка думку свекрух. – Так я отримую не менше за тебе. Яка мені вигода? Яка тут жадібність?

Сварок у сім’ї не було, подружжя навіть почало замислюватися про малюка. Все йшло чудово, але мабуть все ж таки щось не давало Ігорю спокою. Перша сварка розпочалася на порожньому місці.

Олена, яка втомилася після важкого дня, прийшла додому першою. За звичкою вона одразу пройшла на кухню і почала розігрівати вечерю: «Ось прийде чоловік додому – все готове. Поїмо, а потім і прогулятись можемо… Погода хороша, давно разом не проводили час».

Але чоловік прийшов додому в поганому настрої. Із порога Ігор забурчав:

– Знову плов, набридло … Я ж просив готувати його рідше!

– Вперше чую, що ти плов не любиш, – здивувалася дружина, – Сам просиш добавки постійно, – Та й умовив приготувати його ти, не моя забаганка. Ну, не будеш – нічого, зараз швиденько зроблю, що хочеш.

-А раніше чим займалася? Відпочивала? Чи з подругами розмовляла? Тільки й можеш, що за моєю спиною пліткувати…

-Що? Коли це було?

-Я довго закривав на все очі, – все більше розходився чоловік, – Але більше не можу. Набридло!

Того вечора милий сімейний вечеря перетворився на першу велику сварку. Ігор звинувачував дружину і в недостатній повазі до його батьків, і в неувазі до нього чоловіка. Схвильована жінка ледве могла хоча б слово вставити на свій захист. Сварка завершилася повним бойкотом з боку Ігоря. Не розмовляв із дружиною він і наступного дня.

Миритися, щоправда, почав сам. З винним виглядом чоловік чекав на Олену після роботи:

– Оленко, пробач, сам не зрозумію, що знайшло на мене. Це тобі, твої улюблені. – Ігор протяг їй букет білих троянд. – А давай сьогодні повечеряємо у ресторані? А потім погуляємо. Давно вже разом нікуди не ходили…

І знову в сім’ї запанувала гармонія. Але не надовго. Дружина випадково виявила, що Ігор почав перевіряти її соцмережі: він переглядав усіх друзів, читав кожне повідомлення, що здавалося йому, мабуть, підозрілим.

– Ти можеш пояснити, що відбувається? Ігоре…

-А…. Зрозуміло все, розповіли вже, подружки. Закінчуй вже з ними: вийшла заміж – подруг немає. Так має бути. Сім’я на першому місці.

-Не розумію…

-Жанна про мою родину написала дуже погані речі. Ображала, можна сказати! Яка її справа? А ти спілкуєшся з нею!

-Та я її з весілля не бачила, і яка мені справа, що вона пише на своїй сторінці? Як ти її побачив?

-Є у мене способи. Негайно припиняй навіть вітатись з нею! Таких людей слід ставити на місце. І що швидше, то краще.

– Почнемо з того, що спілкуватимуся я, якщо зайду до неї на сторінку. Поки що ми навіть не зідзвонюємося.

-От! Вже й чоловікові суперечити почала, мала рацію моя мама, мала…

-Ось воно що … Зрозуміло, хто накрутив тебе. Звідки вітер дме…

-А ти моїх батьків не чіпай! Вони виростили мене, все найкраще дали. І тебе прийняли, хоч могли б…

-Прийняли? Взагалі-то я одружена з тобою, а твої навіть на весілля не прийшли. Забув? І в гостях мене бачити не бажають, двері перед носом зачиняють, наче ти один приходиш. Тому я не спілкуюся з ними…

…З того моменту чоловіка ніби підмінили. Потрясінням стала поява Ігоря на роботі дружини. Чоловік сварився, що дружина зраджувала йому, навмисне робить все, щоб дітей у них не було. Вивести його вдалося лише охороні і то важко.

Олена після того, що сталося в очі, колегам дивитися боялася. Соромно було. Нічого пояснювати чоловік не став вдома. Він продовжував звинувачувати дружину у всіх гріхах. Нарешті, просто зібрався і поїхав, байдуже кинувши, що поживе у батьків.

Не думала Олена, що одній їй буде набагато краще. І залишатися під одним дахом з таким чоловіком вона переживала. Але чому Ігор так змінився, дружина могла лише здогадуватися.

Одного разу, після роботи Олена заїхала до супермаркету. Так, нічого особливого, продуктів підкупити… Несподівано жінка зауважила: за нею пильно стежать. Запереживати Олена не встигла, бо одразу впізнала того, хто стежив. Ігор, навіть ховатися особливо не намагався. Він проводжав дружину до магазину, намагався дивитися, з ким вона спілкується у залі, хто поруч із нею вибирає продукти.

Стурбована жінка порадилася з фахівцем: чи не потрібна допомога Ігореві. Відповідь не заспокоїла.

За два місяці чоловік повернувся додому. Але з’явився він лише для того, щоб байдуже кинути:

– Розлучаюся з тобою.

-Але …

– Ти мені зраджувала і продовжуєш. Я все знаю. Більше закривати очі на таке не маю наміру. Досить!

Після його відходу, тепер остаточного, Олена зрозуміла: кохання більше немає. І давно.

На питання про причини розлучення Ігор відповідав про невідповідність обраниці його очікуванням, про розчарування в Олені. Загалом, визнавав він, характерами не зійшлися.

Хоча сама жінка була готова, нехай і подумки, до такого розкладу, приходила в себе довго. Вона згадувала, як довго найулюбленіша людина діставала її підозрами, ревнощами і докорами на порожньому місці.

Було зрозуміло: він спирається на вигадку, а  не реальні факти. Близькі допомогли Олені зрозуміти: розлучення в її ситуації – справжній подарунок, невідомо, що було б далі, залишився б Ігор поруч.

-Припини звинувачувати себе, – фиркала та сама Жанна. – Це не ти, а він поводився як… Навіть не знаю, слово яке вибрати. А й добре. Все вже у минулому.

-Жанно, до речі, а що ти написала про його сім’ю в соцмережах? Він так образився…

-Я? Про його родину? А мені вони з якого боку? Немає нічого на сторінці. Знову повторю: пощастило тобі, подруго, вчасно ви розлучилися.

Олена вирішила пожити одна. Батьки не квапили дочку з новими стосунками, розуміючи, який стрес та пережила. Сама жінка зробила висновок, що не погоджуватиметься навіть на одну зустріч, поки не з’ясує всі особливості поведінки потенційного обранця. Повторення ситуації їй не було потрібне.

Смутку через розставання давно не було. Навпаки, з’явилася легкість і рішучість не допустити більше промаху. А те, що чоловік не приховував недовіри, у всьому бачив каверзу, Олена розцінила, як дивну недугу. Може, тимчасову, може, ні. У жодному разі тримати на душі такий тягар жінка не збиралася. Її провини в тому, що трапилося, не було.

Про реальну причину змін Олена дізналася набагато пізніше. Як виявилось, батьки не припиняли тиснути на єдиного сина. Кращим способом зіпсувати його відносини з небажаною невісткою вони визнали вигідну їм (нехай у фінансовому плані) угоду.

Ігор давно мріяв про своє житло, окреме від батьків проживання. І ті запропонували синові оплату покупки. Але в обмін просили розлучитися з дружиною. Чоловіка такий розклад повністю влаштував.

Олена таке рішення сприйняла філософськи. Вона розповідала про все зі сміхом:

-Ну, ціну я собі тепер знаю точно. Вона дорівнює двокімнатній квартирі у центрі. А по суті – прикро, адже між мною та квартирою Ігор вибрав нерухомість. Але, як кажуть, що не робиться – все на краще.

Вам також має сподобатись...

Лариса приготувала вечерю, прибрала в квартирі. Несподівано вхідні двері відкрилися, на порозі стояв її чоловік. Він був добряче «веселий». – Дивно, стільки років живемо разом, і ніколи за ним такого не помічала, а тут на тобі! – думала жінка. Лариса допомогла чоловіку пройти у спальню, поклала на ліжко. – Я маю тобі дещо сказати, – тихо пробурмотів чоловік. – Нахились. Лариса нахилилася до чоловіка, він щось сказав їй на вушко. Раптом Лариса різко підвелася, дістала з шафи сумку і почала збирати свої речі 

– Катя, у вихідні поїдемо до батьків, познайомлю вас. Мама вечерю святкову організує, – радісно сказав Андрій. – Ой, я так хвилююся, Андрію. Раптом я їм не сподобаюся? – захвилювалася Катя. – Не хвилюйся, у мене батьки дуже хороші і прості, приймуть мій вибір. Я мамі казав, що ти найкраща дівчина на світі, – сказав Андрій і ніжно поцілував дівчину. – Добре. Я тоді подарунки куплю, незручно з порожніми руками їхати, – все ж погодилася Катя. Але дівчина навіть уявити не могла, чим закінчиться ця поїздка до батьків нареченого

Оля повернулася додому рано, зайшла на кухню і побачила маму всю в сльозах. – Мамо, що сталося? – захвилювалася вона. Віра Миколаївна мовчала. – Мамо! – повторила донька. – Сталося доню, сталося, – схлипнула Віра. – Мене Сергій заміж покликав. – Так це ж радіти треба, а не плакати, – видихнула Оля. – Так, доню. Але ти дечого не знаєш, – раптом сказала Віра і все розповіла доньці. Оля вислухала матір і розсміялася. Віра Миколаївна здивовано дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається

– Сину, ви сьогодні до мене не хочете випадково заїхати? – сумним голосом запитала Світлана Семенівна зателефонувавши до сина. – Ні, не планували, – нерішуче відповів Віктор. – А доведеться, – важко видихнула жінка. – Мамо, щось сталося? – захвилювався син. – Біля тебе є ручка і листок? – раптом запитала Світлана Семенівна. – Немає, а що? – не зрозумів син. – Шукай! Потрібно щоб ти дещо записав? – пояснила мати. – Мамо, та що ж сталося? – схвильовано вигукнув Віктор, не розуміючи, що відбувається