Історії жінок

Олена зі своїми колегами, Жанною Андріївною та Марічкою, були на роботі. Настав час пообідати. Жінки нагріли в мікрохвильовці свої обіди, які принесли з дому. Вони нарізали огірочки й помідорчики, розклали їх на тарілці, і вже хотіли було зачинятися, як раптом у двері їх кабінету хтось постукав, але не зайшов. Жінки здивовано перезирнулися. Постукали ще раз. Ніхто знову так і не заходив… – І хто ж це, цікаво, у нас такий несміливий?! – нарешті не витримала Олена. Вона рішуче встала з-за столу і пішла відкривати. Олена прочинила двері й застигла від несподіванки

– Дівчатка, досить вже працювати, ану-но ходімо на чай! – Жанна Андріївна вийняла з мікрохвильовки бутерброди з ковбаскою і сиром.

Жінка дістала з холодильника коробку із заварними тістечками, купленими по дорозі на роботу.

Та де ж ці дівчата? Їсти вже хочеться.

– Марічко! Ну, що ти все ці слайди свої переробляєш? Ну, скільки можна?! Через вас і не поїси, їй-богу? Чого сидиш?

– Жанно Андріївно, я зараз! – Марічка не зрушила з місця, а Олена за неї відповіла:

– Так вона ж Олексію з іншого відділу обіцяла, розумієте? Ну, тому самому!

Олена виразно округлила очі і вказала на Марічку.

– А-а-а, тому самому! Ну ясно, хто нам усім життя постійно псує. Через кого наша Марічка буває сама не своя. Та й ми навіть вчасно поїсти не можемо, бач теж мені, знайшовся розумник!

Ну, що мені з вами робити, дівчатка? Нічого самі не можете!

Ну та гаразд, ти ж мене, Олено, знаєш, у мене все строго, за мною завжди останнє слово, отак от!

І Жанна Андріївна не витримала і стала сама їсти канапки.

Це молоде кохання гріє, а Жанна Андріївна жінка зріла, досвідчена.

Сита людина – сильна людина!

Ось із чоловіком Геннадієм Івановичем вона вже тридцять два роки прожила в любові і злагоді.

Двох дочок – Ірину і Риту, вона щасливо заміж видала.

Зяті у Жанни Андріївни – Микола і Віктор, ну немов сини!

І всі вони знають, що Жанна Андріївна заради своїх близьких на все готова.

Вона вміє майже будь-яку проблему вирішити, лихо руками розвести і останнє слово завжди за Жанною Андріївною.

Тому що вона добра хоче, і дівчата з відділу свою Жанну дуже люблять!

– Ой, смакота! – Олена теж все облишила.

Краще зараз перекусити наприкінці дня, щоб на ніч не наїдатися.

– А що цей Олексій собі являє, га Олено? – Жанна Андріївна схоже була налаштована рішуче. – Він що нашу Марічку обманює?

– Та ні, Жанно Андріївно! Олексій хороший, що ви! Він просто такий самий тихенький, як і наша Марічка.

В компʼютері все сидить, а з дівчиною поспілкуватися не вміє! – Олена доїла канапку.

– Ой, Жанно Андріївно, – сказала вона. – Вмієте ж ви навіть звичайні канапки так смачно приготувати, що пальчики оближеш!

– Ох, Олено, і що мені з вами робити, – у відповідь пробурчала Жанна Андріївна. – Ну нічого самі не можете, як ви без мене тут жити будете?

– А чому без вас? – нарешті й Марічка підійшла до своїх колежанок. – Ми вас нікуди не відпустимо!

– Саме так! – Жанна Андріївна підморгнула Олені. – Без мене вам точно не впоратися!

…У понеділок, ближче до обіду, Жанна Андріївна з Марічкою та Оленою вже нагріли в мікрохвильовці свої обіди.

Вони нарізали огірки і помідори, розклали на тарілці, і вже хотіли було зачинятися на обід, як у двері їх кабінету хтось постукав, але не зайшов…

Жінки здивовано перезирнулися.

Постукали ще раз. Але ніхто знову так і не заходив…

– І хто ж це, цікаво, у нас такий несміливий?! – нарешті не витримала Олена.

Вона рішуче встала з-за столу і пішла відкривати.

Олена прочинила двері й застигла від здивування.

На порозі стояв, переступаючи з ноги на ногу, той самий Олексій.

У руках у нього був букет квітів…

– Олено, привіт, а я до Марічці, вона на місці? – червоніючи, запитав він. – Можна зайти?

– Ну заходь, звісно можна! – Олена запитливо глянула на Жанну Андріївну.

Але та відвернулася і вдала, що до цього не має жодного стосунку…

…З того дня Олексій став дуже активно залицятися до Марічки, а вона хоч і бентежилася ще, але з її щасливих очей було ясно, що у них з Олексієм все добре!

Коли Олексій зробив Марічці пропозицію вийти за нього заміж, Олена не витримала.

Вона вибрала час, коли Марічки в кабінеті не було, і підійшла до Жанни Андріївни.

– Ну, Жанно Андріївно, кажіть, що ви таке зробили, що ці повільні й нерішучі Марічка і Олексій, нарешті, прийшли один до одного?

– А чому ти вирішила, що це я? – засміялася Жанна Андріївна.

– А тому, що без вас ще жодна хоч трішечки добра справа не обійшлася, Жанно Андріївно! Адже останнє слово завжди за вами, я права? – одразу відповіла Олена. – То що?

– Та нічого особливого… Просто я Олексію розповіла, що до нашої Марічки новий колега залицяється. І якщо Олексій не хоче Марічку втратити, йому треба терміново активізуватися! І це спрацювало – наш тихоня Олексій заворушився. Значить і справді любить Марічку!

– Оце так, Жанно Андріївно! Браво, супер! Ні на яку пенсію ми вас не відпустимо, адже ми без вас пропадемо! – Олена обійняла колежанку.

Вона була рада за Марічку, але й про себе подумала.

Адже вона, Олена, мати-одиначка. Син Юрко в третьому класі.

Батьки їй допомагають, але чоловіка все нема!

А з легкої руки Жанни Андріївни все може вийти! Адже останнє слово – завжди за нею…

Вам також має сподобатись...

Лариса приїхала жити у рідне село до матері. Весною вони город посадили. – Ларко, глянь, як вишні цього року цвітуть! – сказала мати. – Не просто це, на добро. Пам’ятаю я, що так цвіли, коли ти у нас з батьком народилася! Лариса з матірʼю до батька на могилку ходила, прибирала її… – Ігорівно, глянь до тебе стукають у хвіртку! – гукнула якось їм сусідка. Мати пішла відчиняти. Дівчина якась стоїть, поряд малий хлопчик на сонечку мружиться… – Вам кого, діточки? – здивувалася Галина Ігорівна. А потім на хлопчика як глянула, і аж ахнула від несподіванки

Оля повернулася зі школи додому. Дівчина відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. – Цікаво, що там смачненького мама приготувала на обід? – подумала вона і одразу помчала на кухні. Тільки-но Оля відкрила холодильник, як раптом з кімнати батьків почулися якісь дивні звуки. – А це ще що таке? – подумала Оля і вирішила подивитися. Дівчина зайшла в спальню батьків і застигла від побаченого. – Тату… Тату?! Це що таке? Що Тамара Степанівна робить у вашій спальні з мамою? Ще й у такому вигляді? – тільки й вигукнула Оля, здивовано дивлячись на батька

Ольга познайомилась з Олегом на весіллі у подруги. Невдовзі й вони одружилися. Ольга переїхала жити до чоловіка. Спочатку свекруха Тамара Петрівна була ласкава. Хата невелика, дві кімнатки всього. У залі Ольга з чоловіком оселилися, а в прохідній кімнаті – свекруха. Зайвий раз і не пройдеш, щоб її не потурбувати… Прожили вони три місяці, аж раптом почалися дивні речі. Стала Ольга помічати, що ліжко, яке вона вранці прибрала, стає за день помʼяте. Жінка й зрозуміти не могла, що це таке! А одного дня Ольга прийшла з городу і оторопіла від побаченого

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде