– Олено, нічого не плануй на свято! У мене для тебе сюрприз! – радісно оголосив дружині Микола, за тиждень до восьмого березня.
– А що за сюрприз? – у передчутті уточнила молода жінка.
– Потім дізнаєшся! – Ухилився він від відповіді.
– Гаразд. – Усміхаючись і аж невитримуючи від цікавості, погодилася Олена.
Цілий тиждень вона думала, що ж це буде. Ресторан? Чи поїздка за місто? А може це буде новий телефон? Її вже почав ламатися, зависаючи в найневідповідніший момент. А вона працює менеджеркою з продажу, в автосалоні і без телефону, як без рук.
У п’ятницю Олені зателефонувала свекруха, жінка досить строга і зарозуміла, від чого Олена її трохи побоювалася.
– Олено? З прийдешнім! – як завжди холодно привітала жінка невістку.
– Здрастуйте, Маргарито Олексіївно! – Олена здивувалася дзвінку, бо свекруха їй дзвонила дуже рідко!
– Ти що завтра плануєш готувати? Уточнюю, бо теж хочу приготувати щось до столу.
– Якого столу? – Здивувалася Олена.
– А ти не знаєш? Микола тобі хіба не сказав? – здивувалася вже Маргарита Олексіївна.
– Він сказав, щоб я нічого не планувала і на мене чекає сюрприз. – зізналася невістка.
– Навіть так? – після недовгого мовчання уточнила свекруха. – А сюрприз – це танець біля плити пів ночі, я так розумію.
– Чому пів ночі?
– А він запросив багато гостей, люба! І дочку мою, свою сестру, з сім’єю, і нас із батьком, і хрещену свою, з сім’єю, і брата свого двоюрідного, Віталіка, з сім’єю… – у голосі чулася жалість.
– Та годі вам? – засмутилася Олена. – Але чому він не сказав мені?
– Це у стилі його батька. Попередити, коли змінити нічого не можна! – роздратовано зауважила Маргарита Олексіївна.
– Але ж я хотіла свята… А тепер… Гаразд, я щось придумаю… – зовсім засумувала невістка.
– Разом придумаємо. Я знаю, як тобі зараз не з чуток. – підтримала її свекруха.
Олена дуже здивувалася, але з вдячністю прийняла допомогу. Все ж таки Маргарита Олексіївна явно більше розуміє в таких ситуаціях.
– Оленко, не затримуйся сьогодні! Відразу з роботи – додому! – З хвилюванням попросив дружину Микола.
– Любий, сьогодні ніяк. Свято ж! В нас корпоратив. Вирішили із колегами посидіти трохи після роботи.
– Який корпоратив, Олено? – обурився Микола. – Ти цих колег щодня бачиш!
– Нас директор вітатиме. Не можна таке пропускати, ти що? – Здивувалася дружина. – Повернуся додому, як зможу. Все, не можу довго говорити, у мене тут покупець.
Микола здивовано подивився на телефон, що замовк, але тут же ж задзвонив у його руках.
– Микольцю, а де Олена? Я додзвонитися до неї не можу! – мало не плачучи, спитала його теща.
– Вона на роботі. – розгубився Микола.
– Ой, сподіваюся передзвонить. Біда в мене! Спину прихопило, коли намагалася штору зняти, тепер ні ходити, ні ворушитися не можу! – поскаржилася Ольга Станіславівна. – Микольцю, я без Олени не впораюся.
– Я зрозумів, гаразд. Я скажу Олені, як подзвонить. Може, я зможу чимось допомогти?
– Ой, та що ти? Ти ж не зможеш допомогти мені прибрати? Та й покупатися хочеться, я ж весь день готувалася до свята, втомилася, сил немає!
– Так… – пожурився Микола. – Тут краще Олена.
Після розмови з тещею йому подзвонила мама.
– Микольцю, ми завтра будемо всі. Яке щастя, що ти в мене такий добрий, уважний та гостинний. Дякуємо за свято та можливість цей день провести з родиною! Все цілую! До завтра!
Маргарита Олексіївна швидко завершила розмову і син їй нічого заперечити не встиг.
Микола спробував повернути робочий настрій, але не виходило.
Думки весь час поверталися до завтрашньої сімейної, святкової вечері, на яку він примудрився запросити всіх, кого міг.
Микола навіть по продукти сам заїхав, щоб не марнувати час, коли дружина повернеться, але Олени не було, на дзвінки вона не відповідала, як і теща, і тільки о дев’ятій вона йому передзвонила.
– Любий, мамі зовсім недобре. Я сьогодні залишусь у неї. – засмучено попередила його дружина. – Тато завтра о п’ятій повернеться зі зміни і я відразу додому.
– Але як..
– Я пам’ятаю про сюрприз! Прямо в передчутті! – сумно посміхнулася Олена. – Я так засмутилася, що святковий настрій зник. Все, цілую, мама кличе.
А в Ольги Станіславівни й справді спину прихопило. Ось тільки приходив лікар, зробив їй процедури і полегшало, але! Вона знала про “сюрприз” зятя і охоче погодилася на авантюру невістки і доньки.
А Олену вона кликала пити чай із тістечками, які купила донька дорогою до неї.
Микола розгублено стояв посеред кухні. Він не став дзвонити рідним і скасовувати вечерю, вірячи в те, що дружина повернеться, а тепер уже пізно та й запрошені вже написали, що обов’язково прийдуть!
І що робити?
Довелося йому, засукавши рукави, шукати рецепти і готувати самому.
Спати Микола ліг тільки під ранок, сварячись на свою ідею на чому стоїть світ!
А рано-вранці йому зателефонувала сестра.
– Братику! Вітай мене швидше! – радісно щебетала вона.
– Вітаю! – Втомлено відповів їй брат.
– Микольцю, я чого ж дзвоню? Я на дієті! Сподіваюся на столі буде щось легке? І десерт! Мармелад чи пастилу зараз їм. Ну а хлопчики чекають на тортик! – хихикнула Оленка і завершила розмову!
Точно! Солодке! І гаряче приготувати треба! Ще закуски!
Микола підскочив з ліжка, моментально прокидаючись і поспішив у магазин, випивши перед цим тільки каву.
Черги в магазині не додали йому настрою і додому він повернувся злим.
От наче й свято, а настрою ніякого!
На кухні був безлад, який терміново треба було прибрати!
Адже перед ріднею йому не хотілося виглядати недолугим!
І почалося…
Прибирання, приготування, накрити на стіл, знову прибирання.
А ще він зовсім не встигав! Тож на нормальний обід розраховувати не доводилося.
А ще все йшло не за планом!
Можливо, через те, що він рідко допомагав дружині готувати, можливо, вплинули дві години сну. Але ще він дуже сердився на дружину і тещу.
Якби не вони, то все було б чудово!
Гостям було сказано прийти до шостої і вже о п’ятій він дзвонив дружині, сподіваючись, що вона допоможе йому хоч би зі столом.
– Олено, ти скоро? – роздратовано уточнив Микола.
– Ага! Тато зараз нас вітає, потім ми чай із тортом поп’ємо і я приїду. – щасливо засміялася Олена.
Такого Микола стерпіти вже не міг і кинув телефон на диван, завершивши розмову.
Вона там, значить, відпочиває, а він тут замість неї віддувається?
Гості приїхали одночасно, всі разом, разом з гарною Оленою.
Поки всі розсаджувалися й спілкувалися, Микола спритно забрав дружину в кімнату.
– Олено, у тебе совість є? Я з ніг валюсь, а ти в цей час десь прохолоджуєшся? Я не спав до ладу, не їв нормально…
– І це був твій сюрприз? Вимотати мене приготуванням у моє свято? Щоб я валилася з ніг від втоми і не могла поїсти нормально? А потім ще танцювала перед гостями, яких ти запросив, щоб усім догодити? – Усміхнулася Олена, уважно дивлячись на чоловіка. – Чудовий сюрприз!
– То ти це спеціально? – осяяло Миколу.
– Ні. Все вийшло випадково, я тебе не обманювала. Але я дуже рада, що так сталося. – щиро відповіла йому дружина. – З восьмим березня, любий!
Розвернувшись, Олена вийшла з кімнати і попрямувала до столу.
Коли у кімнату зайшов Микола, стало тихо.
– Синку, а ти вже сьогодні вітав дружину? – Уточнила мама, яка сиділа поруч з Оленою.
– Забув. – Відповів чоловік, розуміючи, що в метушні дня дійсно її навіть словами не привітав.
– Дивно! А жінка після такого біля плити повинна бути ще й посміхатися, і бути веселою. – хмикнула Маргарита Олексіївна.
– Ага. – Згодна кивнула Оленка, щедро накладаючи собі в тарілку олів’є, зовсім не дієтичне. – А ввечері, після гори посуду та прибирання, обов’язково треба почути “Люба, від чого ти втомилася? Добре ж посиділи?” При цьому, ви зазвичай очікуєте почути у відповідь бадьору й задоволену згоду!
– То ви все знали? — здивувався Микола, ображено дивлячись на гостей.
– Про що? – не зрозумів тато.
– То це ти готував? – здивувався чоловік Олени.
І тільки жінки єхидно посміхалися.
– Якщо вирішиш сюрпризом знову покликати до нас друзів на свято, то на тебе чекає те саме! – Олена кивнула на втомленого брата, але при цьому дивлячись на чоловіка. – Хочеш так само?
– Синку! Ти сьогодні влаштував усім жінкам сім’ї справжнє свято. Насправді це безцінно! Дякую тобі! – тепло посміхнулася синові Маргарита Олексіївна.
– Так, брате! Ти герой! – З повагою сказала Олена.
– Я допоможу тобі з прибиранням потім. – Прошепотіла Олена, вдячно обіймаючи чоловіка.
А Микола раптом щиро й голосно засміявся.
– Я зрозумів! Ви мене так провчити вирішили? Ну що ж. Урок засвоєний! Ось знаєте, навіть сваритися і ображатись на вас сил немає! Хочу їсти і спати! – зізнався Микола. – Більше я на таке не підпишусь!
Жінки весело засміялися і напруга спала.
А пізніше на сімейній святковій раді було вирішено готувати спільно, а не комусь одному.
Коли настав час подарунків, Микола розгубився, але, як виявилось, про них подбала Олена.
Вечір пройшов тепло, і до них навіть змогли приїхати батьки Олени.
Незважаючи на слабість, Ольга Станіславівна трималася бадьоро. Посиділи вони недовго, але все одно було приємно, особливо була щира подяка Миколі за організоване свято.
Прибирали потім теж разом.
І взагалі, якщо готуватися до свята разом, спільно, то й настрій у всіх зовсім інший!
Та й сюрпризи мають бути приємними! Адже іноді вони можуть піти зовсім не за планом!