Історії жінок

Вероніка була єдиною дочкою в сімʼї. – Ми з Миколою одружуємося! – заявила дівчина батькам. – Хм, ну гаразд, – байдуже сказав батько. – Ой, як же ж так?! – заголосила мати. – Єдина дочка… – Мамо, ми з Миколою зустрічаємося два роки, – засмутилася Вероніка. – Та хоч п’ять! – вигукнула жінка. – Не хочу нічого чути! Мені такий зять не потрібен і грошей на весілля ми не дамо… За тиждень до весілля Вероніці зателефонувала мати. – Я ж хотіла сказати тобі дещо важливе, – сказала вона. Вероніка застигла в очікуванні якогось сюрпризу до її свята. Вона аж підстрибнула від почутого

Єдина дочка Петренків зранку приголомшила батьків важливою новиною.

– Ми з Миколою одружуємося!

– Хм, ну гаразд, – байдуже знизав плечима батько.

– Заміж?! Ой, як же ж так?! – несподівано заголосила Ганна Костянтинівна. – Єдина дочка…

– Мамо, ми з Миколою зустрічаємося два роки, – засмутилася від реакції матері Вероніка.

– Та хоч п’ять! – вигукнула жінка. – Не хочу нічого чути! Справжні чоловіки працюють фізично, а не ручку в офісі тримають.

– Мамо, що за застарілі погляди? – обурилася Вероніка. – Тату, а ти чому мовчиш?!

– А що я скажу? Мати права, – сердито відповів Олег Іванович. – Могла б знайти і кращого чоловіка, тим більше ти в нас одна.

– Залізна логіка! – розвела руками дівчина. – Ми одружуємося, й крапка!

– Добре, псуй своє життя! – Ганна Костянтинівна несподівано змінила гнів на милість. – Сподіваюся, ви не гулятимете весілля, а просто розпишетеся в РАГСі?

– Ні, мамо, ми гулятимемо весілля! – запротестувала Вероніка. – Я не збираюся виходити заміж сто разів, тому хочу, щоб цей день мені запам’ятався на все життя.

– У вас гроші на весілля є? – хитро поцікавився Олег Іванович, намазавши на бутерброд товстий шар червоної ікри.

Сім’я Петренків мала у своєму володінні невеликий сімейний бізнес та кілька хостелів.

Не можна було назвати їх мільйонерами, але гроші у них водилися, і досить непогані.

Саме тому Вероніка розраховувала на допомогу від батьків, однак після слів батька зрозуміла, що дарма.

– Надія Василівна та Павло Андрійович обіцяли допомогти, – ніяково відповіла дочка.

– Майбутні родичі, чи що? – зайшлася сміхом Ганна Костянтинівна. – Якщо хочуть, нехай допомагають.

– Вони багато не можуть, – Вероніка спробувала натякнути батькам, що вона дуже потребує їхньої допомоги.

– Робіть на ті, що є. Чи ви на ресторан губу розкатали? Вам світить тільки їдальня. Чому б, до речі, не зробити там? – єхидно поцікавилася Ганна Костянтинівна. – Ми свого часу святкували так і нічого.

– Ми не хочемо в їдальні, – відповіла Вероніка, ледве стримуючи сльози.

Їй раптом стало так прикро, що у батьків є можливість допомогти, але вони просто не хочуть цього робити.

– Кредит беріть, якщо хочете розкішне свято, – запропонувала Ганна Костянтинівна.

– Навіщо я братиму кредит? Весілля всього один день, а виплачувати його доведеться кілька років, – скривилася Вероніка.

Вона сподівалася, що мати таки запропонує допомогу, але так нічого і не домігшись, дівчина подумала про те, що їм з Миколою доведеться розраховувати тільки на себе та майбутню свекруху зі свекром.

Проте Надія Василівна та Павло Андрійович мали середній достаток і змогли допомогти лише не на велику суму. На такі гроші особливо не розгуляєшся.

Вероніка сумно подивилася на гроші і остаточно усвідомила, що доведеться неабияк скорочувати список гостей.

– Сором який! Миколо, ну як не покликати Тетяну, Ірину і Жанну? Що я потім їм скажу? Ми хоч і не були близькими подругами, але часто разом гуляли, – з осудом промовила дівчина.

– Вероніко, мені теж доведеться відмовити кільком друзям, – важко зітхнув чоловік.

У результаті було вирішено піти на крайні заходи: значно скоротити список гостей, відмовитися від нової весільної сукні на користь чужої ношеної, великий торт теж довелося змінити на два маленьких, а також викреслити зі списку лімузин і квіти.

Загалом Вероніка з гіркотою зрозуміла, що свято буде максимально економним…

…За тиждень до весілля Ганна Костянтинівна зателефонувала дочці і поцікавилася, де і о котрій буде проходити весілля.

– У кафе, – неохоче відповіла Вероніка, яка досі ображалася на батьків за відсутність допомоги. – О третій годині.

– Чудово, – задумливо промовила мати. – Ой, забула! Я ж хотіла тобі сказати дещо важливе.

Вероніка застигла в очікуванні якогось сюрпризу.

– Ми купили нову машину! – похвалилася мати.

– Другу? – дівчина аж підстрибнула від почутого, ледь стримавши радість, і вирішивши, що це подарунок на весілля.

– Ну так, – задоволеним тоном промовила Ганна Костянтинівна. – О третій, так о третій. Гаразд, може, потім ще зателефоную.

Вероніка одразу поспішила нафантазувати собі, що мати може одуматися і допомогти їм з весіллям.

Проте більше Ганна Костянтинівна не зателефонувала, і дівчина остаточно зрозуміла, що батьки її навіть не думали про допомогу.

На весілля до дочки вони з’явилися у призначену годину. Гидливо обвели поглядом накритий стіл і саме кафе і відкрито скривилися, показавши, що свято їм уже не до вподоби.

Їх незадоволені фізіономії протягом усього вечора сильно зіпсували Вероніці настрій, і вона тільки й мріяла про те, щоб вони якнайшвидше пішли з весілля.

Масла підлила розмова Ганни Костянтинівни зі сватом.

– Кажуть, ви допомагали молодим із весіллям? – гордо поцікавилася вона, заздалегідь знаючи відповідь на своє запитання.

– Все правильно, – розгублено відповіла Надія Василівна, не очікуючи від нової родички якоїсь каверзи.

– Якщо взялися допомагати, тоді вже треба було не словом, а ділом. Щось зовсім не видно жодної допомоги, — сказала Ганна Костянтинівна.

– Чим змогли, – зніяковіло почервоніла жінка і розвела руками.

Вероніка, почувши частину цієї розмови, кинулася на захист свекрухи.

– Тобі б помовчати! Ви з батьком при великих грошах ані копійки нам не дали, хоч машину нову купили, – не стримавшись, сказала дівчина.

– Ми й не зобов’язані. Чоловік має таке вирішувати, – зневажливо пирхнула Ганна Костянтинівна.

– Так?! Значить, ось так?! Цікаво, а що подарували нам такі багатії, як ви, які все самі роблять? – Вероніка почала відкривати конверт, подарований батьками. – Дві тисячі? – додала вона, зайшовшись гучним сміхом.

– Яке весілля, такий і подарунок! – єхидно сказала мати і, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, вигукнула: – Олеже, збирайся, ми їдемо додому!

Після слів доньки Ганна Костянтинівна кілька місяців не говорила з Веронікою, вирішивши, що дівчина навмисне виставила її скнарою на очах у бідних сватів…

Вам також має сподобатись...

Віра Юріївна ліпила вареники, коли у двері подзвонили. Жінка швидко витерла руки об рушник, і пішла відкривати. На порозі стояв її син Леонід. – Мамо, пустиш? – тихо сказав Леонід, в руках він тримав улюблений тортик Віри Юріївни. – Заходь, синку! – жінка впустила сина. Леонід зайшов в коридор, сів на крісло і опустив голову. – Сину, що сталося? – захвилювалася Віра Юрівна. – Мамо, я так винен. Я так завинив! – Леонід простягнув тортик. – Що вже сталося? Розповідай все! – Віра Юріївна здивовано дивилася на сина, нічого не розуміючи

Марина прийшла додому пізно. Вона прийняла душ, а потім попила чаю з мʼятою. Жінка вирішила подзвонити своїй подрузі. Вона глянула на тумбочку, куди завжди клала свою сумочку і ахнула… Її там не було! Про всяк випадок, Марина подивилася, чи немає на підлозі в коридорі. Все обнишпорила – нема сумки… А в ній же ж і телефон, і картка, і проїзний квиток на автобус, паспорт, косметика! Марини не знала, що й робити. Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері. Марина підійшла до дверей, відкрила їх і оторопіла від побаченого

Тетяна була на роботі, як раптом відчула, що почувається погано. Жінка пішла до начальства і відпросилася. Додому Тетяна приїхала на таксі о другій годині ночі – бо ж працювала у нічну зміну. Щоб нікого не будити, вона обережно відчинила двері своїм ключем. Заглянула в кімнату до доньки – Катруся міцно спала. Таня зайшла на кухню, випила гарячого чаю, і попрямувала у спальню. Вона ввімкнула ліхтарик на телефоні, щоб не розбудити Віктора, зайшла у спальню і застигла на місці. – Ось чого-чого, а такого я не очікувала! – тільки й вигукнула Тетяна

Надія Денисівна працювала вчителькою. Щосереди до неї додому приходила Іринка, щоб підтягнути навчання. Її завжди приводив батько Валентин – красивий і приємний чоловік… Цього разу Надія Денисівна вирішила поговорити з Валентином – гроші бере, а оцінки в Ірини не покращуються. Надія приготувалася до розмови – укладка, макіяж. Навіть самій сподобалося! – Дам Ірині завдання, а сама прийду на кухню, зачиню двері і поговорю з Валентином, – подумала жінка. – Він повинен мене зрозуміти, що я не хапуга якась… Тут пролунав дзвінок у двері. Надія зітхнула і пішла в коридор. Вона відкрила двері й оторопіла від побаченого