Зовнішністю Олесю Бог наділив найпересічнішою, та й невеликі зайві кілограми були.
Крім того, дівчинка з дитинства, як то кажуть, витала в хмарах. З однолітками спілкувалася неохоче, бажаючи проводити час за читанням книг.
Ніхто не здивувався, коли дівчина пішла навчатись на бібліотекаря. Батько тільки сподівався, що дочка вийде заміж і забезпечуватиме її чоловік.
— Олесю, а ти чого вдома сидиш? — питав Михайло Вадимович. — Так ні з ким в інституті й не потоваришувала?
— Тату, ну ти ж знаєш, що я навчаюсь, немає ні часу, ні бажання кудись іти, з кимось спілкуватися, — відповіла дочка.
— Оля, хоч би ти сказала доньці. Чого вона, дома сидить? Тож заміж ніколи не вийде, — жартівливим тоном звертався Михайло Вадимович уже до дружини.
Олеся червоніла і намагалася не дивитись на батька.
— Ой, та встигне ще заміж, — відмахувалася Ольга Сергіївна, шукаючи нового косметолога. Вона більше була стурбована своєю зовнішністю, ніж заміжжям дочки.
Із Андрієм Олеся познайомилася незадовго до свого двадцяти п’яти річчя. Чоловік нібито випадково зайшов до їхньої бібліотеки, щоб спитати дорогу до місцевого музею.
— Насправді, я вранці бачив вас на вулиці, але не наважився підійти, — розповідав він Олесі вже ввечері, коли напросився проводжати її додому.
— І одразу були захоплені моєю красою, — сумно посміхнулася Олеся.
Вона не надто вірила, що такий видний чоловік справді може звернути на неї увагу.
— Ну, навіщо ви так, Олесю? Можливо, ви і не красуня у загальноприйнятому розумінні, але точно чарівна. Крім того, у вас є щира доброта. Повірте, зараз таких дівчат не зустрінеш.
Олеся бентежилася і червоніла. Вона підозрювала, що новий знайомий просто з неї жартує, і завтра вже зникне з її життя.
На подив дівчини, Андрій став щодня зустрічати її з роботи. Водив у кіно та ресторани, був щедрий на компліменти, постійно розповідав кумедні історії.
З’ясувалося, що чоловікові 28 років він ніколи не був одружений, а працює менеджером у компанії батька Олесі.
— Я дивлюся, ти пізно почала повертатися. Радісна така. З ким гуляєш? – поцікавився Михайло Вадимович у дочки.
— Так, познайомилася з чоловіком, Андрієм звуть. До речі, працює у твоїй компанії.
— У мене багато хто працює. Як його прізвище?
— Тату, тільки ось, будь ласка, не треба лізти в наші стосунки. Знаю я тебе, зараз почнеш його під мікроскопом роздивлятися.
— Добре, доню, вмовила, — усміхнувся батько.
Через півроку Андрій та Олеся побралися. А після весільної подорожі оселилися у просторій квартирі, яка дісталася Олесі від батьків батька.
До речі, на весіллі не було родичів Андрія. Він сказав, що має лише стареньку маму, Валентину Вікторівну, яка погано почувається.
– Та ти що? А хто ж її доглядає? – ахнула дівчина.
— Коли я на роботі, з нею перебуває доглядальниця. Тепер не знаю, як бути. Мама чужих не дуже любить. А я ж не зможу з нею вночі перебувати.
— Не хвилюйся, коханий. Щось придумаємо.
Олеся і думки не допускала, що мати її чоловіка залишиться поза увагою рідних. Вона вмовила батька, щоб той допоміг з продажем однокімнатної квартири, яка належала Валентині Вікторівні.
Внаслідок цього стареньку поселили в одному під’їзді з молодими. Олеся та мати Андрія швидко потоваришували. Перша багато часу проводила зі свекрухою, допомагаючи доглядальниці, а часто й підміняючи її.
— Навіщо тобі це треба? — дивувалася Наталя, єдина подруга Олесі, з якою познайомилася, прийшовши на роботу до бібліотеки. — Звалила на себе нездужу жінку. Чоловік твій непогано заробляє, нехай оплачує доглядальницю.
— Та як ти не розумієш, Наталко! Валентині Вікторівні важливо почуватися коханою, бути оточеною рідними людьми. Тоді й їй стане краще швидше.
— Ну, так. Тільки поки ти з мамою чоловіка пораєшся, не рівна година, він собі іншу жінку знайде — не таку зайняту, — висловилася Наталя.
– Наталю, перестань. Андрій не такий – він любить мене, і маму теж засмучувати не захоче.
Андрій справді поводився бездоганно. З роботи повертався вчасно, на дзвінки завжди відповідав, допомагав дружині по дому, приносив усю зарплату, не гульбанив, ні на які рибалки з друзями не їздив.
Сім років після весілля Олеся була щасливою. Навіть постійний догляд Валентини Вікторівни ніяк не затьмарював її життя.
Ось лише дітей у пари не було. Спочатку Андрій просив почекати, а потім якось і не виходило. По спеціалістам ходити їм не було коли, хоча іноді Олесі здавалося, що чоловік і не хоче звертатися за допомогою.
А потім Валентини Вікторівни не стало. Андрій став часто затримуватися на роботі, іноді взагалі не приходив ночувати, і не вважав за потрібне пояснюватися.
— Він через маму дуже переживає, — виправдовувала чоловіка перед Наталкою Олеся.
— Вже рік минув. Скільки можна?
— Андрій просто ніжна натура. Все налагодиться у нас, я знаю, — не здавалася Олеся.
Згодом чоловік справді став поводитись пристойніше, і розповів Олесі, що відкриває свій бізнес на пару з другом, а з компанії Михайла Вадимовича звільняється.
Жінка зраділа – вона у всьому намагалася підтримувати чоловіка. І ось, незадовго до 10-ї річниці їхнього весілля Олеся побачила чоловіка на вулиці в компанії симпатичної стрункої жінки. Вони були парою. Крім того, з ними знаходилася дитина років двох.
— Що ти збираєшся робити? — спитала Олесю подруга, коли та розповіла про побачене.
– Відпущу. Які варіанти? Якщо там кохання, дитина… — Олеся тяжко зітхнула.
— Дивна ти…
Через кілька днів Олеся організувала святкову вечерю для себе і чоловіка. Той, до речі, вкотре затримався на роботі і про річницю забув.
— Нічого страшного, — спокійно сказала Олеся. — Але ж нам обов’язково треба поговорити.
– Про що? Я взагалі дуже втомився, — роздратовано промовив Андрій.
— Я знаю, що ти маєш іншу жінку. Бачила вас у місті. А ще дитина…
— Та ти не так зрозуміла.
— Не обманюй мене, будь ласка, Андрію. Я все розумію. І відпускаю тебе, бо люблю.
– Ха-ха-ха! Відпускає вона мене! — раптом засміявся чоловік. — Та це я тебе кидаю! Я!
Олеся здивовано дивилася на чоловіка, що сміявся, а той почав швидко-швидко говорити:
— Та я одружився з тобою тільки тому, що твій татко мене про це попросив. Пообіцяв мені підвищення на посаді та хорошу зарплату.
Правда, казав ще, що просто так грошей підкидатиме, але не особливо старався це робити. Ну та гаразд, з тобою я ще один «бонус» придбав.
— Андрію, що ти кажеш? Зупинися, — Олеся з подивом дивилася на чоловіка.
— Ну, ні. Все скажу давно мріяв це зробити. Так ось про «бонус». Коли я з тобою познайомився, то одразу зрозумів, що ти не від цього світу. Надто вже жаліслива.
Звичайно ж, ти перейнялася моєю нездужою матір’ю, кинулася допомагати, доглядати її.
Мати була щаслива. Це й відіграло велику роль, коли я ухвалював остаточне рішення про весілля.
— Андрію…
– А тепер все! Мами більше нема. Від твого батька я більше не залежу. Дякую тобі, звичайно, але настав час попрощатися, — чоловік жартівливо вклонився.
Олеся ледве стримувалась, щоб не заридати в голос.
— Так, у мене є інша жінка, і син. Добре, що у нас із тобою дітей немає — проблем із розлученням не буде. Все. Я пішов. Речі завтра заберу.
Олеся всю ніч проплакала. Їй було дуже важко та прикро. Вона навіть не знала, від чиєї зради більше переживає: чоловіка чи батька.
Наступного дня жінка на роботу не пішла, взяла відгул, вирушила в лісопарк і бродила там півдня, розмірковуючи про те, що сталося. В цей час Андрій забрав свої речі з їхньої квартири.
Минуло два тижні. Олеся намагалася вмовити себе, що нічого страшного не сталося. Будь-що в житті буває.
Такий чоловік як Андрій, ну ніяк не міг її покохати – це було зрозуміло з самого початку. А тато. Що тато? Він же хотів якнайкраще.
Дзвінок у її квартирі пролунав увечері. На порозі стояв Андрій.
– Можу увійти? — ледве привітавшись, сказав він.
– Навіщо? Ми все вирішили. Розлучення через два тижні, — Олеся розхвилювалася побачивши чоловіка, нічого хорошого від нього вона не чекала.
— Я тут зрозумів, що люблю тебе, — раптом промовив гість. — Знаю, що винен, наговорив тобі всякого… Пробач мені, га? Давай почнемо спочатку?
Олеся мовчки зачинила двері, клацнувши для вірності замком: «Добре, що не дозволила йому увійти», — подумала вона.
Причина, через яку чоловік раптом вирішив повернутися, стала відома Олесі за кілька днів.
Наталка провела ціле розслідування і повідомила подрузі новини.
Виявляється, Андрій випадково дізнався, що коханка народила сина не від нього. Вона паралельно зустрічалася зі своїм колишнім однокласником.
Бізнес Андрія та його друга почав тріщати по швах, ймовірно, не без участі Михайла Вадимовича.
— Ось він і прибіг до тебе, — резюмувала Наталка. – І не смій його назад приймати!
— І не збиралася, — відповіла Олеся, задумливо дивлячись у вікно.
Жінка ще не знала, що її доведеться витримати кілька «натисків» з боку колишнього чоловіка, перш ніж він назовсім зникне з її життя.
А батька вона вже простила давно.
