Життєві історії

Ольга повернулася додому, зайшла у свій під’їзд. – Так, треба поштову скриньку перевірити, – згадала вона. Жінка вигорнула вміст поштової скриньки і попрямувала до своєї квартири. – Привіт. Щось ти сьогодні пізно, – в коридорі зустрів її чоловік. – На роботі затримали, – відповіла Оля, сіла на пуф і почала перебирати численні квитанції. – Олег, тут тобі лист! – Лист? – здивувався чоловік. – Від кого? Ольга передала лист чоловіку. Олег взяв його, відкрив, прочитав і…застиг від прочитаного

Олег розкрив конверт, дістав лист та посміхнувся, коли його прочитав.

– Мама хоче приїхати з сестрою та племінницею. Де їх розмістимо?

Ольга розгублено озирнулася, уявила, як їм усім буде в однокімнатній квартирі.

– Та помістимося якось. Ми втрьох із донькою ляжемо на дивані, візьмемо у сусідів розкладачку, а ще два місця – на кухні, на розкладному куточку. А надовго приїжджають?

– На тиждень.

– Ну й добре, що в цьому такого?.

Ольга ще ніколи не бачила свекруху та сестру Олега, хоч прожили вони вже п’ять років у шлюбі. Саме початок нульових років, в основному спілкувалися за допомогою листів та стаціонарного телефону, мобільників ще у них тоді не було. Ольга знала, що свекруха самотня вдова, а старша сестра Надя нещодавно розлучилася і жила у мами з донькою Катею – одноліткою їхньої чотирирічної Марійки. Навіть добре, що вони приїжджають, двоюрідні сестрички познайомляться, потоваришують. Щоправда, вона не знала, як складуться стосунки у неї зі свекрухою та з Надею, адже вони спочатку були категорично проти одруження сина з Ольгою – Олег поїхав на службу, після служби залишився в тому місці де служив і одружився з Ольгою.

«Тебе там що – приворожила ця дамочка? – писала Олегові його мати. – Ти повинен був повернутися і вступити до інституту, а натомість надумав одружитися. Не бачити тобі тепер кар’єри в майбутньому. Одумайся, синку!».

Цього листа Ольга знайшла випадково і нічого не сказала чоловікові, але було якось прикро. Невдовзі Олегу виділили невелику квартриру від підприємства, життя потроху налагоджувалося . Довго ще родичі Олега таїли образу на нього, але через кілька років усе налагодилося, у листах свекруха питала і про невістку, і про онуку, мовляв – як вони там. Зрозуміло, що питала просто «для галочки», але все ж таки.

І ось – залізничний вокзал. До перону під’їхав поїзд, пирхнув кілька разів, висадив пасажирів і поїхав далі. На пероні стояла дама пенсійного віку, жінка трохи більше тридцяти років та дівчинка, яка хникала у жінки на руках.

– Синку, привіт! – Пенсіонерка кинулася обіймати Олега. – Якийсь став мужній.

Підійшла і Ольга з Марією.

– Ну, будемо знайомі, внучечко, привіт, Олю, дуже приємно.

Звичайна церемонія привітання. Поки несли сумки до автобусної зупинки, свекруха з Надею навперебій скаржилися Олегові.

– Як ми втомилися в поїзді! Духота страшна, ну гаразд ми – дорослі люди, а як же Катя? Ми вже й газетами на неї махали удвох, і холодну воду у вагоні-ресторані за високою ціною купували і з провідником сварилися! Ні, назад тільки у СВ. Ти ж нам додаси на квитки, Олеже?

Олег криво усміхнувся. Взагалі-то сімейний бюджет не такий вже й великий, щоб так марнотратно ним розпоряджатися, але вже добре – рідня не так часто приїжджає, щось придумає. Взагалі дивно: їхали, на що розраховували?

Щось не складалося спілкування з першого ж вечора, навіть у маленьких сестер. Марія за характером була скромною і сором’язливою дитиною, а Катя дуже примхливою та вимогливою дівчинкою. Перше, що Катя помітила – це бузкову футболку на Марії з блискучим метеликом.

– Я хочу таку саму! – Запитала вона. – Купіть мені!

– А хочеш, я тобі її подарую? – великодушно запропонувала сестричка.

– Не хочу! Вона ношена! Купуйте мені таку саму!

– Купимо, Катю, купимо! Завтра поїдемо в магазин і купимо! – Сказала Надя.

Марія ніби закрилася в черепашку і намагалася більше не спілкуватися із сестрою. Друзі Марії по двору і по садочку були суцільно добрі й чуйні діти, а такої вередливої вона ще в житті не бачила. Незвично була для неї і поведінка Каті за столом – капризи, сльози, викручування та нескінченні «хочу-не хочу». Дивно поводилися і бабуся з тіткою: замість того, щоб заспокоїти дівчинку, вони постійно піддавалися на її провокації:

– Катю, ти що хочеш? Ось з’їж ковбаску. Ні? А картоплю? Не хочеш? А що ти хочеш?

– Оце ось! – Катя тицьнула пальцем на тарілку з тістечками на десерт для всіх гостей.

– Ну їж тоді тістечко, – і перед Катею Надя поставила всю тарілку. – Вибирай, що сподобається.

Катя надкусила майже всі тістечка, шукаючи смачну начинку, а потім їй захотілося танцювати.

– А знаєте, як танцює наша Катя? – захоплено спитала свекруха. – Ану, онучко, покажи!

Включили музику, Катя почала крутитися, тримаючись пальчиками за спідничку.

– Я теж так можу, – Марія теж закружляла, але Катя її штовхнула.

– Я тут танцюю, а ти не вмієш, – Катя знову почала крутитися.

– Марійка, почекай, нехай Катя покаже, як вона танцює, вона ж гостя.

Олег спохмурнів, Ольга була здивована. Бабуся з тіткою на Марію взагалі не звертали уваги, для них тільки існувала їхня примхлива принцеса. Ольга подивилася на Марію – сидить сумна, ображена, очима плескає, намагається не заплакати. Хотілося поставити цих гостей на місце, але краще промовчити. Навіть перед сном почалися проблеми – Каті захотілося спати з бабусею та мамою на дивані, довелося поступитися.

– Олеже, я на тиждень з Марією до мами поїду, добре? – сказала вранці Ольга чоловікові.

Він усе зрозумів, погодився. Гості поїхали за три дні поїздом – Олег їм висловив усе що думав з приводу примхливої Каті, він сам від неї втомився, і грошей СВ-вагон не дав.

– Образилися вони на мене, – потім розповідав Олег дружині. – Втім, мені байдуже. Можеш собі уявити – вони сказали, що у нас Марія погано вихована! Намаються вони ще з цією Катею!

З того часу минуло трохи більше 20 років. Марія вийшла заміж, і тепер вже Олег та Ольга стали бабусею та дідусем. А що Катя? Старенька свекруха дзвонить по відеозв’язку Ользі і скаржиться:

– І що ми з Надею зробили не так? Все життя все робили для Каті, а вона якась неконтрольована стала і так нам відплатила! Виставила вона зі своїм чоловіком Надю із квартири, а він Каті навіть не чоловік! Зі сваркою виставила. Влаштовують галасливі вечірки, ніде не працюють і за чий рахунок живуть – незрозуміло. Отак, роби діткам добро, і що зрештою? Де справедливість?

Ольга знизала плечима і не сперечалася. Усього за той злощасний день вона зрозуміла, що колись таке станеться. Катя виставила сестру з «танцмайданчика», а потім і Ольгу з Олегом з дивана, тож цілком закономірний підсумок, що Катя маму виставила з помешкання, нічого дивного.

Вам також має сподобатись...

Таня постукала у двері своєї сусідки. – Юля можна до вас? Потрібно переговорити, – сказала вона, коли Юля відкрила двері. – Проходь. Щось сталося? – запросила Таню Юля. – А це я у тебе хочу запитати! Невже у тебе, зовсім погано з чоловіками, що ти відводиш чужих? – раптом сказала Тетяна. – Ти про що? – здивувалася Юля. – Не прикидайся! Я бачила, тебе з моїм Петром! – вигукнула жінка. Юля спочатку не розуміла про що йдеться, але потім голосно розсміялася. – То ти нічого не знаєш?! – сказала Юля і ще дужче розсміялася. Тетяна здивовано дивилася на сусідку, нічого не розуміючи

Людмила прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран мобільного – дзвонила її сестра Ніна. – Люда, я до тебе приїду, – одразу почала Ніна. – Ні! Не смій! Бачити тебе не хочу! – категорично заявила Людмила. – Люда, що сталося? Ми ж рідні сестри, так не можна! – тихо промовила сестра. – Були рідні. Але після того, що ти зробила, я знати тебе не хочу! – ображено сказала Людмила. – Люда, ти про що? Що сталося? Поясни? – здивовано запитала Ніна, нічого не розуміючи

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Діана прокинулася рано, швидко приготувала сніданок і почала збиратися на роботу. – Вадиме, сніданок на столі, поїсиш, бо я запізнююся, – сказала жінка до чоловіка. – І відведеш сина у садочок. – Добре. Не хвилюйся! – якась байдуже відповів Вадим. Діана прийшла на роботу, в коридорі її зустріла її колега Ірина. – Діано, маєш хвилинку? Нам треба поговорити, – сказала вона. – Хвилинка знайдеться, – усміхнулася Діана. – Ти тільки не ображайся. Але краще тобі почути це від мене, – почала Іра. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Ірина все розповіла подрузі. Діана вислухала її і застигла від почутого