Життєві історії

Ольга прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла її донька Віка. – Що сталося? – захвилювалася мама, побачивши, що донька вся в сльозах. – Від мене пішов чоловік! – схлипнула Віка. – Як пішов, адже у вас було таке кохання? – запитала Ольга. – А ти не розумієш? Це ти у всьому винна! – раптом вигукнула Вікторія. – Я? В чому? – Ольга здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

– Доброго дня, можна записатися до вас на манікюр? – почула Ольга в трубці.

– Так, звичайно, на завтра, на четверту години? – чекала відповіді дівчина.

– Добре, мене все влаштовує, – згодилася майбутня клієнтка.

Наступного дня до салону прийшла молода дівчина, вона сіла навпроти Олі.

– Що ми з вами робитимемо? – дивилася манікюрниця на нігтики клієнтки.

– Я навіть не знаю, робіть класику, я вам довіряю, – промовила дівчина.

– Добре, френч вас влаштує? – підняла Оля очі.

– Так, – кивнула та, що сиділа навпроти.

Почалася робота, у клієнтки постійно дзвонив телефон, але та спочатку просто скидала, а потім і зовсім вимкнула його.

Коли робота практично добігла кінця, до салону вбіг чоловік.

– Наталю, ти чому не береш слухавку? – він був невдоволеним.

– Мені ніколи, – відповіла вона.

Оля спостерігала за цим, поспішала. За 10 хвилин все було закінчено, молоді люди вийшли із салону.

Того дня Оля не звернула уваги на людину, яка з’явилася за дівчиною. А ось він, певне, звернув на манікюрницю увагу.

– Здрастуйте, – прийшов наступного дня чоловік.

– Ви щось забули? – чомусь так подумала Оля.

– Так, з вами познайомитись, – він жартував.

– Оля, – сказала вона, і посміхнулася.

– А мені можна манікюр? – запитав той.

– Звичайно, – Оля показала йому на місце навпроти себе.

– Мене звуть Роман, – представився чоловік.

– Дуже приємно, – почалася робота.

Олі було вже за 40 років. Вона мала 20-річну доньку Віку, яка збиралася заміж. Але виглядала Оля так, наче вона сестра своєї дочки.

Після того манікюру для Романа він прийшов ще раз, а потім і ще. Якоїсь миті він подарував Олі квіти і запросив на побачення, і та погодилася.

– А Наталя тобі хто? – Вирішила вона тоді поцікавитися.

– Я не хочу про це розмовляти, – відійшов він тоді від відповіді.

Вони почали зустрічатись. І їм було байдуже, що Ромі на той момент було 29 років. А коли Оля вирішила познайомити його з дочкою, відкрилася правда.

Виявилося, що Рома та Наталя одружені, і у них є дитина, якій ще не виповнилося трьох років.

– Чому ти мені нічого не сказав? – влаштувала Оля йому сварку.

– А навіщо я вирішив сам, – він обійняв її.

– Але, як же… – вона розуміла, що все це неправильно, але нічого не могла зробити зі своїми почуттями.

Роман розлучився, він зробив пропозицію Олі, та дала відповідь, що згодна. До цього часу її донька вже теж одружилася, вона не схвалювала вибір матері.

Все йшло своєю чергою, скільки б колишня дружина не дзвонила Роману, не просила допомоги, він ніяк не реагував. Ні з нею, ні з сином він не хотів спілкуватися, зараз у нього була інша сім’я.

Віка якось подзвонила мамі, сказала, що та скоро стане бабусею. То була радісна новина. Роман теж привітав свою падчерку.

Олі здавалося, що життя вдалося. У неї все добре, молодий чоловік, донька, онука, зять.

Але коли після народження онуки минуло зовсім небагато часу, Віка приїхала до мами, вона плакала.

– Що сталося? – хотілося знати тій.

– Від мене пішов чоловік! – плакала Віка.

– Як пішов, адже у вас було таке кохання? – не розуміла Ольга.

– Уявляєш, до Марини Григорівни, цієї старої пішов, – схлипувала дівчина.

– Як до твоєї начальниці? – задумалася мати.

– Так, – кивнула донька.

– Не переймайся так сильно, – не знала, чим її заспокоїти мама.

Чоловік Віки переплюнув навіть Ольгу. Коли він познайомився із Мариною Григорівною, йому було 27, а їй близько п’ятдесяти. Ніхто не вірив у їхні щирі стосунки.

А коли у колишнього зятя з’явилася однокімнатна квартира та дорогий автомобіль, все стало зрозуміло. Він пішов із сім’ї і поки що не спілкується ні з дружиною, ні з дитиною. Йому добре на закордонних пляжах із новою пасією.

Варто задуматися про бумеранг чи помилки, за які чомусь розплачуються діти.

Вам також має сподобатись...

Ніну Леонідівну донька привезла із села в місто. Старенькій вже було за вісімдесят, і вона погодилась переїхати поближче до дочки. – Матусю, нарешті ти поряд! – казала Світлана. – Я тепер часто приходитиму. – Так, – з сумом говорила старенька. – Ось тільки знайомих, окрім нашої родини, у мене тут немає. Нема з ким і словом перекинутися… – Нічого, нічого, скоро познайомишся з сусідами, – заспокоювала її Світлана. А якось Ніна Леонідівна вийшла посидіти біля під’їзду на лавці. Аж раптом вона побачила, що в кущах щось ворушиться. Ніна Леонідівна придивилася й руками сплеснула від несподіванки

Тітка Зіна дістала святкову сукню. Її сусід, дід Ігор, одягнув найкращий кожух. Він підішов до сусідської хвіртки і постукав до Зіни. – Ну що, сусідко, підемо гуляти?! – запитав він. – Стривай трохи, – відповіла Зіна. – Ти йди поки сам. Ось моїх закруток до столу візьми дві банки. Ігор забрав банки і пішов у місцеве кафе… Тітка Зіна востаннє подивилася в дзеркало і зібралася було йти, як раптом почула звук двигуна. – Миколка приїхав, внучик! – вигукнула вона і вибігла на ґанок. Біля воріт зупинилася машина. З неї вийшла молода жінка. – Це хто ще така? – прошепотіла Зіна. Вона придивилася уважніше і ахнула від несподіванки

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Марійка ішла з роботи, як раптом її гукнув давній друг Микола. – Присядь, поговоримо, – показав він на лавку. – Про що? – запитала дівчина. – Про тебе, – відповів Микола. – І що ти хочеш дізнатися? – здивувалася Марійка. – Запитати хочу – ти вийдеш за мене заміж? – раптом сказав Микола. – Ти серйозно?! – не повірила Марійка. – Серйозніше нікуди. То вийдеш? – повторив він. – Вийду! – відповіла Марійка… Весілля було скромним. Молоді оселилися в матері Миколи. Через рік у них народилася донька, ще за два роки – друга. Якось до них приїхала давня подруга Валя з родиною. Вони погостювали і через тиждень поїхали… А через два тижні з Миколою сталося несподіване