Історії жінок

Оля приїхала у гості до своєї бабусі Марії. Старенька почала ремонт кухні. Треба їй допомогти… Майстри поки що працювали на даху у сусідів. – І як вони можуть на такій спеці там сидіти? – зітхнула Оля. – Це їхня робота, їм гроші треба… – сказала баба Марія. – Якби не спека, то давно б за мою кухню взялися. А так через три дні прийдуть. Там, до речі, холостяк один є. Дивись уважніше! Ми пустимо в хід найважливіший козир. – Це який же цікаво?! – засміялася Оля. Вона дивилася на стареньку, не розуміючи до чого та веде

День стояв сонячний, спекотний і безвітряний. Над сільським городом стояла спека.

Навіть змовкли комарі й мухи, тільки постукувала молотками бригада майстрів на сусідньому подвірʼї.

– Ох, і як будівельники можуть на такій спеці на даху сидіти, – зітхнула Оля, подивившись з-під долоні через паркан.

– Правильно, але це їхня робота, їм гроші потрібні… Проте ні. Он, злазять, пішли вже на обід… – баба Марія кивнула внучці. – Ходімо і ми з тобою в будинок, там прохолодніше, я лимонад зроблю миттю.

Оля жила у бабусі, бо була у відпустці, і бабуся почала ремонт кухні. Треба їй допомагати.

– Коли не спека, то давно б за мою кухню взялися будівельники. А так діло у них не дуже швидко просувається. Але через три дні обіцяли і до нас прийти, – баба Марія подивилася на Олю. – Там, до речі, і холостяк один є, дивись уважніше!

Вона багатозначно захихотіла, а Оля відвернулась і сказала:

– Знову ти мене намагаєшся заміж видати.

– Ага, намагаюся, і не приховую. Засиділася ти в дівках. Інститут закінчила, працюєш. І чого одній все ходити? Любити тобі пора і народжувати час, – строго відповіла бабуся.

– То навіщо нам кухню ремонтувати? – сказала Оля. – Піди і скажи їм відразу, мовляв, хто тут неодружений? А одружуйтесь з моєю внучкою, яка засиділася в дівках!

– Не починай, – бабуся похитала головою, – з чоловіками так не можна. Їх треба поважати і любити. З першої зустрічі налаштувався на це. Інакше якщо свій характер показувати будеш, то нічого ні з ким ніколи і не вийде.

– Хіба? – Оля підвела брови, – а як же я поважатиму, якщо людину зовсім не знаю? Може, він і не вартий моєї поваги?

– А це потім буде видно. А спочатку треба бачити в людях тільки хороше. Тим більше, що ти людину ще не знаєш! – стояла на своєму бабуся, – але цього разу ми пустимо в хід найважливіший козир.

– Це який же? Мені в міні-спідниці до них вийти? – зареготала Оля.

Вона з усмішкою дивилася на стареньку, не розуміючи до чого вона веде.

– Не вигадуй. Цим тепер нікого не здивуєш. Сама побачиш. Ми пригощатимемо їх обідами, поки будують. Ну, як і сусідка Світлана. І головним козирем буде мій борщ.

– О, так… Твій борщ чудовий, бабусю. Ніде я не їла нічого смачнішого… – здалася Оля.

– Я готуватиму, а ти дивися пильно. Тому що вдруге приготуєш сама. От і виходить, що твоя доля в твоїх руках… У прямому розумінні! – загадково сказала бабуся, ніби готувати вона збиралася приворотне зілля, а не борщ.

Напередодні ввечері перед приходом будівельників бабуся довго варила в печі бульйон. Він був густим, наваристим і запашним завдяки спеціям та кореню селери.

Вранці вони з Олею вже нарізали капусту, картоплю, моркву й цибулю. Заправку бабуся посмажила окремо на сковороді, і коли картопля й капуста в борщі «умліли», а два сорти м’яса стали м’якими та ніжними, бабуся поклала у каструлю і смажену моркву з цибулею. Давши трохи прокипіти борщу в такому складі, бабуся кинула туди кілька білих сушених грибів.

– Це для особливого аромату! – сказала вона, – зовсім інший смак виходить. Гриби – це запах лісу.

В останню чергу баба Марія поклала в суп другу засмажку – це тушкований на сковорідці буряк з томатами без шкірки.

– Саме томати, маючи кислоту, не дають буряку втратити колір і соковитість, – пояснювала бабуся, – але кинувши цю другу заправку до борщу, його не можна кип’ятити. Тільки довести до кипіння. Бо борщ має бути червоним! І трохи кислуватим від томатів.

Для “кольору” бабуся ще додала в каструлю половинку невеликого бурячка. А потім вийняла його з каструлі перед подачею.

– Ну, ти й майстриня, бабусю, – раділа Оля, – хоч я твого борщу поїм… Ммм, а який аромат!

– Кинь зелені зверху, – порадила бабуся, – і сметаною побіли. Я його й сама обожнюю найбільше з перших страв.

Жінки поїли спочатку самі, а потім винесли до садової альтанки, де вже розташувалися працівники, перший обід.

– Ми ще такого бенкету не заслужили, – засоромилися троє чоловіків, – тільки розбирати підлогу почали. Завтра за піч візьмемося.

– Їжте, їжте, борщ оцініть, моя внучка готувала, – рекомендувала бабуся перше, коли Оля ставила на стіл гарячу каструлю.

– Смакота, – похвалив борщ старший мужик років п’ятдесяти, – як вам, Сашко, Миколо?

– Смачно, – відповів Микола, підсобник років сорока, – моя дружина точно так не зуміє, все робить пошвидше… А тут як у ресторані.

– А мені можна без другого, а краще ще тарілку борщу? – соромлячись попросив наймолодший Сашко, – у житті не їв нічого смачнішого, чесно. Дякую, Олю…

Бабуся посміхнулася.

– Моя онука все смачно готує, кухня – це її покликання, незважаючи на те, що у школі ще й викладає.

– Борщ за бабусиним рецептом і під безпосереднім її керівництвом, – поправила бабу Марію Оля і почервоніла.

– Значить, це у вас сімейне. Ай, молодці. Нині такі жінки рідкість. Багато наших мужиків у їдальнях харчуються на роботі. А така дружина, як Оля, вдома – скарб… – захоплювався Микола.

Бабуся принесла друге, рибу під маринадом. І всі знову хвалили Олю, яка справді сама приготувала цю страву.

– Ні, не можна нас так годувати. Давайте завтра їсти будемо після всієї роботи. А в обід тільки чай, інакше з місця нам не встати.

– Добре, – засміялася бабуся, – як скажете. А то й справді, тепер не нахилитися.

Оля прибирала посуд зі столу, а Сашко допоміг їй віднести тацю в будинок.

– О, як тут прохолодно і затишно, – сказав він, ступаючи на кухню, – ви теж тут живете?

– Ні, я в місті, як і ви всі. А тут з приводу ремонту й допомоги по городу та саду, – посміхнулася Оля.

– А як ваша родина вас відпустила? – не посоромився запитати Сашко.

– А я одна. Школа – дім, ось і все моє життя. У гості ходжу до батьків, і ось до бабусі приїжджаю. Вона дуже радіє. Може, завтра супчику?

– Оце було б чудово, Оля, якщо не важко. А ми вже відпрацюємо таким чудовим господиням.

Вони пішли на подвір’я, Сашко розповів, що він теж у відпустці, і вирішив підробити з товаришами, хоче зробити й у квартирі ремонт.

– Я теж живу один. З того часу, як мама та батько розлучилися і створили нові сім’ї… до мене вони теж приходять тепер у гості. Дивно, правда? Я ніяк не можу звикнути… – сказав Сашко, – і ось готувати нормально так і не навчився. Варю просте: макарони, вареники, а супи – ні. Не вмію і ліньки поратися… А ви молодець. Не в кожному ресторані так готують. Наскільки мені вдавалося пробувати.

Бабуся, бачачи, як молода пара дружньо розмовляють, сяяла.

Будівельники працювали, кухня щодня змінювалася: було викладено нову піч, поміняно підлогу, дах.

Бабуся раділа, і щодня меню обіду було новим, і всі страви дуже смачні.

– Олю, а чи не йти вам працювати в ресторан? – жартували майстри, одразу шеф-кухарем би взяли! Навіть не хочеться від вас іти, так нас давно не годували, не в образу іншим буде сказано. Люд у вас гостинний.

– Дякую, – сказала Оля, – і ви дуже добре працюєте.

– Олю ваш фірмовий борщ – це шедевр. Такого навряд чи ще десь покуштуєш, – нахвалював Сашко.

– Так у чому ж справа? – пожартувала бабуся, – приїжджайте допомагати. Треба дров нарубати для, ворота поремонтувати, дрібні роботи завжди є. І всі борщі будуть ваші. Оля майже кожен вихідний до мене приїжджає. Її й попросимо.

– На дрібні роботи всією бригадою невигідно їздити, а ось Сашко вам може стати в нагоді, – сказав Микола, – а тепер дякую, господині, а нам в інше село пора.

Баба Марія розрахувалася з бригадою, і задоволена сіла на лавку у дворі. З нею поряд присіла Оля.

– Ну от і все. Ремонт є. Кухня, як нова… – сказала бабуся, – а як тобі Сашко? Приємний молодий чоловік. Здається, ви подружилися?

– Здається так. Принаймні він попросив мій номер телефону, – підтвердила Оля, обіймаючи бабусю.

– А мені здається, що ти йому подобаєшся! – хитро заспівала бабуся.

– А мені здається, що йому дуже сподобався борщ! – доповнила пісеньку Оля і засміялася.

– Нічого нічого. Все з чогось починається, – бабуся багатозначно підняла вказівний палець вгору, – тільки на весілля не забудьте мене запросити, і довго не тягніть із цим.

Оля почала збиратися додому.

– Погостювала б, ще серпень, а тобі вчителювати у вересні, га? – попросила бабуся.

– Потім обов’язково!

Вона поїхала, а за два тижні зателефонувала бабусі:

– В суботу буду. І не одна. Із гостем. Продукти привеземо, не хвилюйся, і готувати сама буду.

– А чи не борщ ти зібралася в мене готувати? І тоді я здогадуюсь з ким ти приїдеш? Га? – голос бабусі тремтів від радості.

– Здогадуєшся. І готуватиму я борщ, бабусю… А ще дякувати тобі будемо, за те, що ти нас познайомила… Розумієш, про що я? – відповіла Оля.

Довго цієї ночі не могла заснути баба Марія. Вона крутилася на ліжку і згадувала свою молодість. А потім засміялася тихенько і сказала кішці, що лежала поруч:

– Ось так, Мусько. Мій козир спрацював… Сама сто років тому так заміж виходила, і внучці мій козир у нагоді став. Треба ж! Ось тобі й борщ, ось тобі й куховарство. Здається, ну що особливого? А правильний засіб. Працює. В усі часи. І добре … – очі бабусі закривалися від схвального муркотання Муськи, і незабаром обидві заснули…

…В хаті було тихо, тільки звичне цокання годинника на кухні давно не заважало спати, й слабкий вітер, що постукував гілкою черемхи у віконце, оживляли ніч.

А тягучий аромат бульйону для завтрашнього борщику ішов від печі смачним приворотним зіллям…

Вам також має сподобатись...

Ніна з Павлом вирішили одружитися. Весілля було в самому розпалі. Наречений кудись вийшов, а Ніна, користуючись його відсутністю, вирішила піти підправити собі макіяж. Дівчина зайшла в туалет і зрозуміла, що вона там не одна. З однієї кабінки чулися якісь звуки… Ніна напудрила носик, підфарбувала губи і вже хотіла було виходити, як раптом з кабінки вийшла її подруга Аліна. Вона почервоніла, а її довге волосся трохи розтріпалося і сплуталося… Побачивши Ніну, Аліна чомусь застигла. Ніна глянула хто вийшов слідом за подругою й очам своїм не повірила

Марія зайшла в квартиру, зняла мокре взуття і раптом зрозуміла – приїхав її коханий Андрій. Двері на кухню були відкриті і звідти чувся легкий аромат його парфумів. Марія зняла плащ і тихенько зайшла на кухню. Біля вікна стояв Андрій, на підвіконні у вазі красувалися тюльпани, а на столі стояло ігристе й лежала коробка цукерок. – Набір чоловіка для примирення з коханою жінкою, – подумала Марія. Андрій підійшов і обійняв її. Він шепотів ніжні слова, просив вибачити за довгу відсутність… Аж раптом Марія глянула на його руку й застигла від побаченого

– Все, скасовуй всі свої плани на вихідні! – заявив дружині Микола. – Побудемо ми, Тетянко, з тобою вдома тільки вдвох. Микола пішов спати, залишивши дружину здивованою. Тетяна не любила засиджуватися вдома. Але заради Миколи скасувала всі свої справи… Ранок пройшов добре. Вони неквапливо поснідали, подивилися кілька серій серіалу. Потім Тетяна схаменулася: – А де ж мій телефон?! – Він тобі не потрібний, ми ж вирішили провести час тільки вдвох, – нагадав Микола. Раптом пролунав дзвінок у двері, а потім хтось нетерпляче постукав у двері. Тетяна, кинулась в коридор, обігнавши чоловіка, і застигла від несподіванки

До Марини прийшла подруга Надія. – Марино, мій Степан сказав, що тобі по-господарству може допомогти Олег, – сказала вона. При згадці про Олега Марина раптом стрепенулася. Колись він був її сусідом, а потім поїхав і жінка довго його не бачила… – Це що виходить, – Марина глянула на подругу. – Олег приїхав, чи що? – Приїхав, – сказала Надія. – У сестри поки живе. – Ясно, а як його знайти? – запитала Марина. – Я Степана попрошу, – відповіла Надія… Наступного дня Марина прокинулася від якихось дивних звуків на подвірʼї. Жінка накинула домашній халатик, вийшла на ґанок і застигла від побаченого