Оля їхала до рідного міста. Вона не була у ньому вже шість років. Раніше, коли ще батько був, приїжджала раз на рік. Зустрічалися з батьком десь у парку чи кафе, залежало від погоди, і Оля виїжджала додому.
А вчора зателефонувала сестра по батькові. Олі подобалося так називати сестру, яка рідна лише по батькові. Так от, зателефонувала сестра і сказала, що мачухи скоро не стане і вона хоче сказати щось Олі. Чесно кажучи, їхати не дуже й хотілося. Що мачуха може сказати? Вибачатись? Не потрібні Олі її вибачення зараз.
Автобус ніс Олю, а вона згадувала своє дитинство. Мати з батьком до ладу і не жили разом. Мати була дивною жінкою, полюбляла гульбанити. У коротких перервах між своїми гульками ставала зразковою дружиною та матір’ю. Тоді батько повертався до родини. Але такі щасливі періоди тривали півроку, а з кожним наступним разом ставали коротшими і коротшими.
Коли Оля навчалася у шостому класі, батько одружився та забрав дочку до себе. Мати зовсім зникла, і ніхто її не шукав.
У Ольги почалося життя з мачухою. Спочатку мачуха намагалася налагодити стосунки з Олею, але не виходило. Видно було, що мачуха робить зусилля, щоби не насваритися на Олю. Та й Оля намагалася сподобатися мачусі, знайти причину любові до неї. Але що вона тільки не робила, мачуха була холодна і далека. За будь-якого конфлікту Оля мовчала, батько вставав на бік дочки. І вони сварилися. Через якийсь час панував мир, але взаємна нелюбов мачухи та падчериці народжувала нові сварки.
Згодом народилася у батька з мачухою своя дочка. Спершу Олю не помічали, і це було щастям. А потім стало зовсім важко – це улюлюкання з дитиною дратувало,Олі не дозволялося навіть похитувати колиску. Стали часто приходити родичі мачухи, і вони чомусь вирішили, що Оля в сім’ї щось на кшталт помічника – принеси, подай, прибери, помий, піди з очей геть. Почалися нові сварки, тоді й батько не завжди був на боці Олі.
У п’ятнадцять років Оля пішла з дому. Було важко, але вона впоралася. Хоч Оля ніколи не просила у батька допомоги, він помагав грошима.
Наразі вже багато часу минуло, у Олі свої діти виросли. Вона досі не розуміє мачухи, як можна так не любити дитину.
“Навіщо я їй знадобилася?” – не розуміла Оля.
Оля переступила поріг, колись рідної квартири. Вона озирнулася, у квартирі зроблений дорогий ремонт, нічого не було, що нагадує про роки її проживання тут. Ольга мимоволі посміхнулася: «Все чуже!»
Мачуха лежала із заплющеними очима.
– Мамо, вона приїхала, – звернулася до мачухи її дочка.
Обличчя мачухи скривилося від образи:
– Думаєш, прощення буду просити? Не дочекаєшся. Куди вона зіскочила? Сиди. Не люблю тебе, досі не люблю. За що тільки любив тебе батько? Ти ж вредна, неприємна. Та не зіскакуй, я ж не ради задоволення просила тебе приїхати. Не стане мене ось-ось. Там зустрінуся з батьком твоїм, а він запитає, чи я виконала його прохання. От якби не вірила у потойбічне життя, то… А я вірю.
Як я тебе не любила, ти зіпсувала моє життя.
– Все, більше я це вислуховувати не хочу, – Оля знову піднялася, щоби залишити квартиру і більше не повертатися.
– Та зачекай ти, я теж тебе бачити не хочу. Ось цю скриньку батько тобі передав. Не хотіла тобі віддавати, але що скажу своєму чоловікові, коли там зустрінуся.
Скриньку Оля відкрила вдома. Там зверху лежав лист від батька. У ньому батько писав, що завжди любив Олю, вибачався.
А під листом лежала пристойна сума у доларах. Оля не знала, як реагувати на це. Вона плакала і не торкалася грошей, їй хотілося викинути їх.
Оля зачинила скриньку і сховала подалі, нікому не розповівши про неї. З одного боку – гроші батька, з іншого – їх тримала мачуха.
«Нехай поки що лежать, а далі буде видно», – вирішила Ольга.
